Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/3128/2025
м. Київ Справа № 378/6/23
20 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Скороход Т.Н., у цивільній справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки,-
У грудні 2022 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у 2003 році ОСОБА_2 , будучи головою СФГ «Фламінго», з метою отримання права подальшого користування земельною ділянкою кадастровий номер 3224282400:01:009:0005, вирішив її розпаювати, підробив підпис в заяві про вступ в якості члена СФГ «Фламінго» від імені родича ОСОБА_3 для подальшого оформлення на нього земельних ділянок із запасу земель тодішньої Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області, які він використовував згідно Державного акту про право користування земельною ділянкою загальною площею 32,6 га, виданого йому 29.11.1997року. На підставі вказаної заяви державний реєстратор внесла зміни №1 до Статуту СФГ «Фламінго». Окрім цього, ОСОБА_2 достовірно знаючи, що ОСОБА_3 не писав будь-яких заяв про вступ до членів СФГ «Фламінго» і фактично перебував у його складі незаконно, підробив його підпис у колективній заяві про згоду на виділення йому земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ.
Розпорядженням Ставищенської РДА № 522 від 15.11.2005 року було затверджено технічну документацію із складання проекту приватизації земельних ділянок в розмірі земельних часток (паїв) з оформленням державних актів на право власності на земельні ділянки, членам СФГ «Фламінго» та членам вказаного господарства у приватну власність безоплатно передано земельні ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області, та ОСОБА_3 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею - 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005, про що згідно вказаного розпорядження останньому 15.11.2005 року видано державний акт серії ЯГ № 184982 на право власності на землю.
Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29.06.2022, яка набрала законної сили, у справі № 378/266/22 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито. Вказаною ухвалою суду встановленообставини, що не підлягають доказуванню.
Встановлено, що 01.02.2016 року від імені ОСОБА_3 та СФГ «Фламінго» в особі ОСОБА_10, укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 49 років, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В подальшому, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про те, що перебував у складі СФГ «Фламінго» незаконно, колективну заяву про згоду на виділення йому земельної частки (паю) не підписував, вищевказаний державний акт не отримував, звернувся до Ставищенської райдержадміністрації із заявою про видачу нового державного акту взамін втраченого, у зв'язку з чим останньому на підставі розпорядження Ставищенської райдержадміністрації № 829 від 28.12.2011 року видано 29.12.2012 року новий державний акт серії ЯЙ №321006 на право власності на вищевказану спірну земельну ділянку, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на землю та на право постійного користування землею під №322420001002381.
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 22.09.2020 у справі № 378/1170/19 за позовом ОСОБА_3 до СФГ «Фламінго» скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі вищевказаного договору оренди землі від 01.02.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та СФГ «Фламінго», предметом якого є спірна земельна ділянка. На виконання вказаного рішення суду державним реєстратором Білоцерківської міської ради Бурімською Н. І. внесено відомості про скасування державної реєстрації зазначеного права оренди земельної ділянки.
Згідно договору купівлі-продажу від 03.08.2021 року № 2904 ОСОБА_3 відчужив вищевказану спірну земельну ділянку, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 на користь ОСОБА_1 . На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Саєнко О.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 59620167 від 03.08.2021 року.
11.08.2021 рку між ОСОБА_1 та ПСП «Гейсиське» укладено договір оренди землі № 661 на сім років з дати державної реєстрації, про що державним реєстратором Ставищенської селищної ради Олефір П.П. внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Прокурор зазначав, що село Гейсиха входить до складу Ставищенської селищної громади Білоцерківського району. Право власності на спірну земельну ділянку належить державі в особі вказаної селищної ради, а тому оспорювану земельну ділянку слід витребувати на користь вказаної селищної ради з незаконного володіння відповідача. Позивач, як уповноважений суб'єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, не звертався до суду за їх захистом.
Листом від 18.11.2022 року №56-9434вих-22 Обухівська окружна прокуратура звернулася до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області із вимогою про вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства, на що вказана селищна рада листом 03-06/1689 від 22.11.2022 року повідомила, що нею не вживаються заходи цивільно-правового характеру у зв'язку з відсутністю документів необхідних для обґрунтування позовної заяви та просила прокуратуру вжити заходи реагування з метою повернення земельної ділянки у власність громади.
З урахуванням наведених обставин, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59620167 від 03.08.2021 року стосовно права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 площею 2,8980 га; витребувати на користь держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області вказану земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року позов керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки задоволено частково.
Витребуванно на користь держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області земельну ділянку площею 2,898 га з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 з незаконного володіння ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Сягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4962 грн.
Не погоджуючись з ухваленним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судве рішення, яким відмовити в задоволенні позову керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неправильному застосуванні судом норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач є добросовісним набувачемземельної ділянки так як останнім спірну земельну ділянку було придбано за відплатим договором, за відомостями Державного реєстру прав та за змістом рішення суду продавця було встановлено власником цієї ділянки.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що за змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У рішенні Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 року у справі № 378/1170/19, яке набрало законної сили 27.01.2021 року, встановлені обставини, що ОСОБА_3 був членом СФГ «Фламінго» та йому на праві приватної власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005.
Однак, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, що ОСОБА_3 не підписував заяви про вступ до членів СФГ «Фламінго» та колективної заяви про згоду на виділення йому земельної ділянки.
Поряд з цим, частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідатиме критерію законності, якщо воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
Оскільки прокурор, на думку сторони відповідача, не надав суду належних та допустимих доказівна підтвердження того, що саме Ставищенська РДА діяла протиправно, приймаючи розпорядження № 522 від 15.11.2005 року в частині передачі безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5 , як члену СФГ «Фламінго», то земельна ділянка з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 вибула з володіння держави за волею народу України, як власника, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про витребування від відповідача спірної земельної ділянки.
Також, суд першої інстанції, задовольняючи майнову вимогу та відмовляючи в задоволеннінемайнової вимоги, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь прокуратури судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 4 962,00 грн. (за дві вимоги).
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судове засіданнян апеляційного суду відповідач ОСОБА_1, представник Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватного сільськогосподарського підприємства «Гейсиське» повторно не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлялись у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Прокурор Київської обласної прокуратури Холоденко Альона Сергіївна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.11.2005 року Ставищенською РДА видано розпорядження № 522, яким було затверджено технічну документацію із складання проекту приватизації земельних ділянок в розмірі земельних часток (паїв) з оформленням державних актів на право власності на земельні ділянки членам СФГ «Фламінго» та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області.
Вкзаним розпорядженням ОСОБА_6 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею - 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005.
15.11.2005 року Ставищенським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯГ № 184982 на право власності на земельну ділянку загальною площею - 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005.
28.11.2011 року Ставищенською РДА видано розпорядження № 829 про видачу нового державного акту ОСОБА_6 взамін втраченого. Даним розпорядженням визнано недійсним втрачений державний акт серії ЯГ № 184982 та надано дозвіл на виготовлення нового державного акта на імя ОСОБА_7
28.12.2012 року Управлінням держкомзему у Ставищенському районні ОСОБА_3 видано видано державний акт серії ЯЙ № 321006 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005.
03.08.2021 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2,898 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 розташованої на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області. Договір посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О. та зареєстровано за номером 2904.
03.08.2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, площею 2,898 га, з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005, що розташована на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого у реєстрі за № 2904, виданого 03.08.2021 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О.
11.08.2021 року між ОСОБА_1 та ПСП «Гейсиське» укладено договір оренди №661 земельної ділянки, загальною площею 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005, строком на 7 років, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.08.2021 року .
Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29.06.2022 року у справі № 378/266/22, яка набрала законної сили 07.07.2022 року, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито (т. 2 а. с. 141-142). Вказаною ухвалою Ставищенського районного суду від 29.06.2022 року встановлено, що ОСОБА_2 , будучи головою СФГ «Фламінго», 26.02.2003 року підробив підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про вступ члена СФГ «Фламінго», на підставі якої державний реєстратор внесла зміни №1 до статуту СФГ «Фламінго», включивши у його склад 16 осіб, у т. ч. ОСОБА_3 .Крім цього, ОСОБА_2 підробив підпис ОСОБА_3 у колективній заяві про згоду на виділення земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ. Надалі розпорядженням Ставищенської райдержадміністрації № 522 від 15.11.2005 року було затверджено технічну документацію із складання проекту приватизації земельних ділянок в розмірі земельних часток (паїв) з оформленням державних актів на право власності на земельні ділянки членам СФГ «Фламінго» та членам вказаного господарства, в т. ч. ОСОБА_9 у приватну власність безоплатно передано земельну ділянку та видано державний акт серії ЯГ №184982 на право власності на землю за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області, загальною площею - 2,8981 га, кадастровий номер земельної ділянки 3224282400:01:009:0005. Вказаний державний акт серії ЯГ №184982 на право власності на землю виданий ОСОБА_9 Ставищенським районним відділом земельних ресурсів 6 липня 2006 року на підставі розпорядження Ставищенської райдержадміністрації № 522 від 15.11.2005 року.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 17.11.2022 року, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3224282400:01:009:0005, площею 2,898 га, розташованої на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області зареєстровано в державному реєстрі прав 03.08.2021 року за ОСОБА_2 , а право оренди на вказану земельну ділянку 11.08.2021 року за ПСП «Гейсиське».
Згідно загальнодоступних відомостей Інтернет Порталу відкритих даних - Довідника показників нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь в Україн (головної сторінки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру) станом на 01.01.2022 року нормативна грошова оцінка 1 га земель категорії «рілля» по Київській області становить 26 531,00 грн. Відповідно, вартість вказаної земельної ділянки, загальною площею 2,8980 га, складає 76886, 84 грн.
18.11.2022 року Обухівською окружною прокуратурою листом № 56-9434вих-22 повідомлено Ставищенську сільську раду про те, що ОСОБА_3 заяву про вступ у члени СФГ «Фламінго» не писав та колективну заяву про згоду на виділення земельної частки (паю) не підписував, а тому розпорядження Ставищенської райдержадміністрації № 522 від 15.11.2005 року в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки як члену СФГ «Фламінго» та видача у зв'язку з цим державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 прийнято всупереч вимог ст.13 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст.32, 118 ЗК України.
22.11.2022 року Ставищенською сільською радою Керівнику Обухівської окружної прокуратури направлено листа № 03-06/1689 в якому сільська рада просить прокурора вжити заходів з метою повернення земельної ділянки у власність територіальної громади.
Задовольняючи частково позовні вимоги керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, суд першої інстанції вказав на те що, з урахуванням обставин, встановлених ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року, суд приходить до висновку, що земельна ділянка загальною площею 2,8980 га кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 незаконно передана у власність ОСОБА_3 на підставі вищевказаного розпорядження Ставищенської РДА № 522 від 15.11.2005 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок членам фермерського господарства «Фламінго» на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району», у зв'язку з чим вказане розпорядження в цій частині є незаконним. Оскільки зазначене розпорядження у вказаній частині суперечить вимогам закону, - отримана ОСОБА_2 , а в подальшому відповідачем ОСОБА_1 у приватну власність земельна ділянка підлягає поверненню належному власнику.
Також, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Саєнко О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59620167 від 03.08.2021 року стосовно права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 2,8980 га кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 з огляду на безпідставність таких позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог прокурора відповідає.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1).
Відповідно до статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частинами 4, 5 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Частиною 7 статті 118 ЗК України установлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина 8 статті 118 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. (частина 9 статті 118 ЗК України).
Згідно вимог частини 1 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Статтею 7 ЗаконуУкраїни «Про фермерське господарство» передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Відповідно до статті 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що нормотворцем чітко та імперативно визначено, що право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), за процедурою, передбаченою статтею 118 ЗК України, мають громадяни України, які є членами фермерських господарств.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29.06.2022 у кримінальній справі № 378/266/22 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, яка набрала законної сили 07.07.2022 року (т. 2 а. с. 141-142) встановлено, що ОСОБА_2 , являючись головою СФГ «Фламінго» 26.02.2003 року підробив підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про вступ члена СФГ «Фламінго», на підставі якої державний реєстратор внесла зміни №1 до статуту СФГ «Фламінго», включивши у його склад 16 осіб, у т. ч. ОСОБА_3 .Крім цього, ОСОБА_2 підробив підпис ОСОБА_3 у колективній заяві про згоду на виділення земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ.
Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що ОСОБА_3 не висловлював свою згоду на вступ до членів СФГ «Фламінго», як і не висловлював свою згоду на виділення йому земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ «Фламінго». Тобто, у ОСОБА_3 було відсутнє волевиявлення на набуття у власність земельної ділянки, загальною площею 2,8980 га, кадастровий номер 3224282400:01:009:0005.
За наведнних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки земельна ділянка загальною площею 2,8980 га кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 була незаконно передана у власність ОСОБА_9 , то розпорядження Ставищенської РДА № 522 від 15.11.2005 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок членам фермерського господарства «Фламінго» на території Гейсиської сільської ради Ставищенського району» в цій частині є незаконним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.
Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).
Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановленими обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.
Зміст статті 388 ЦК України дає підстави для висновку про те, що єдиною безумовною підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову до добросовісного відповідача є продаж спірного майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Колегія суддів враховує, що у цій справі судом першої інстанції було встановлено, що спірна земельнаділянкавибулаз володіння територіальної громади з грубим порушенням порядку, встановленого нормами Закону України «Про фермерське господарство» та ЗК України.
Власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
З урахуванням встановлених обставин, що ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку загальною площею 2,8980 га кадастровий номер 3224282400:01:009:0005 набув всупереч процедури встановленої законом та за відсутності вільного волевиявлення на набуття вказаної земельної ділянки, та враховуючи, що втручання держави у право мирного володіння майном має нормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та що наслідки його застосування були передбачуваними, колегія суддів погоджується з висновками суду першої ігстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про витребування на користь держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області земельної ділянки площею 2,898 га з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 від ОСОБА_1
Зобов'язання повернути спірну земельну ділянку переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб виділення земельноїділянки відбувалося з дотриманням визначеної законом процедури, використання за цільовим призначенням, щоб попередити завдання шкоди державі, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зроблено висновок про те, що «задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)».
Не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 59620167 від 03.08.2021 стосовно права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 площею 2,8980 га не є необхідним для ефективного відновлення права територіальної громади, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є добросовісним набувачем, так як останнім спірну земельну ділянку було придбано за відплатим договором, не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.
В своїх рішенням Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006, заява N 47148/99).
Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Конвенції, зміст по суті якої, вимагає дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Отже, особа може бути позбавлена її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинна дотримуватися справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.
Водночас у судовій практиці наявні випадки, коли втручання держави у право власності відповідача є пропорційним незалежно від наявності у нього статусу добросовісного чи недобросовісного набувача спірного нерухомого майна (див. постанову Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 924/1351/20 (924/914/20)).
Тобто, наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна не є безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц). Водночас наявність оплати з боку добросовісного набувача за спірне майно, з огляду на зміст статті 388 ЦК України, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача.
Колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17, за змістом якого добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача.
Доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 у справі № 378/1170/19, яке набрало законної сили 27.01.2021 року, встановлені обставини, що ОСОБА_3 був членом СФГ «Фламінго» та йому на праві приватної власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Із змісту рішення Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 року у справі № 378/1170/19 вбачається, що допитаний за ухвалою суду відповідно до ст. 92 ЦПК України в якості свідка за його згодою ОСОБА_3 суду показав, що він має у власності земельну ділянку площею 2,8980 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства. В березні 2017 року в своєму електронному кабінеті він побачив відомості із податкової про отримання від СФГ «Фламінго» коштів за оренду майна. Щоб уникнути непорозуміння під час перевірки НАЗК, він при заповнені декларації за 2016 рік вніс неправдиві відомості, зазначивши, що отримав доходи від СФГ «Фламінго» за оренду даної земельної ділянки, Хоча фактично ніяких доходів від СФГ «Фламінго» за оренду землі не отримував. Восени 2018 року йому стало відомо, що його земельна ділянка обтяжена на 49 років і це його обурило, оскільки він ніякого договору оренди землі особисто не підписував. В подальшому, про вказаний факт він написав заяву в міліцію, де під час відібрання у нього слідчим зразків підпису ознайомився з умовами вищевказаного договору оренди землі. Протягом 2016 - 2018 років від СФГ «Фламінго» орендної плати в будь-якому вигляді він не отримував. Яким чином появилися копії його документіву ОСОБА_2 йому невідомо. Іншої земельної ділянки у нього немає.
Також, зазначено, що ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року у кримінальній справі № 378/219/19, провадження 1-кп/378/15/19 про звільнення від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 , являючись головою СФГ «Фламінго» умисно з особистих мотивів, в інтересах СФГ «Фламінго», з метою отримання даним суб'єктом господарювання права користування земельною ділянкою підробив підпис від імені ОСОБА_3 у графі «орендодавець» у договорі оренди від 1 лютого 2016 року, на підставі якого, державним реєстратором зареєстровано право оренди земельної ділянки за СФГ «Фламінго» на користування земельної ділянки ОСОБА_3 , для ведення фермерського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Гейсиської сільської ради Ставищенського району Київської області терміном на 49 років, про що в Державному реєстрі прав зроблено запис № 28182578 від 11 лютого 2016 року.
Поряд з цим, з рішення Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 року у справі № 378/1170/19 не вбачається, що судом надавалася оцінка діям ОСОБА_2 , як голови СФГ «Фламінго», щодо підробки 26.02.2003 року підпису від імені ОСОБА_3 в заяві про вступ члена СФГ «Фламінго», на підставі якої державний реєстратор внесла зміни №1 до статуту СФГ «Фламінго», включивши у його склад 16 осіб, так як і не надавалася оцінка діям ОСОБА_2 щодо підробки підпису ОСОБА_3 у колективній заяві про згоду на виділення земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ.
Вказані обставини встановлені ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29.06.2022 оку у справі № 378/266/22, яка набрала законної сили 07.07.2022, тобто, після набрання законної сили рішення Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 року у справі № 378/1170/19.
Відтак, рішення Ставищенского районного суду Київської області від 22.09.2020 року у справі № 378/1170/19, не містить обставин, які мають преюдиційне значення для безумовної відмови прокурору в задоволенні позову у даній справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Ставищенська РДА діяла протиправно, приймаючи розпорядження № 522 від 15.11.2005 року в частині передачі безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 як члену СФГ «Фламінго», а тому земельна ділянка з кадастровим номером 3224282400:01:009:0005 вибула з володіння держави за волею народу України, як власника, і суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про витребування від відповідача спірної земельної ділянки, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення.
Як зазначалося вище, ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29.06.2022 у справі № 378/266/22, яка набрала законної сили 07.07.2022 року, встановлено, що ОСОБА_2 , являючись головою СФГ «Фламінго» 26.02.2003 підробив підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про вступ члена СФГ «Фламінго», на підставі якої державний реєстратор внесла зміни №1 до статуту СФГ «Фламінго», включивши у його склад 16 осіб. Крім цього, ОСОБА_2 підробив підпис ОСОБА_3 у колективній заяві про згоду на виділення земельної частки (паю) площею згідно проекту поділу земель СФГ.
Вказаним судовим рішенням встановлено відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на вступ у члени СФГ «Фламінго» та на підпис колективної заяви про згоду на виділення спірної земельної частки (паю). Відтак, у Ставищенської РДА були відсутні підстави приймати розпорядження № 522 від 15.11.2005 року в частині передачі безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 як члену СФГ «Фламінго», як наслідок, суд першої істанції обгрунтовано вважав розпорядження № 522 від 15.11.2005 року в даній частині незаконним.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладенівідповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині задоволених вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» про витребування земельної ділянкиухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .
Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині розподілу судових витрат між сторонами, з огляду на наступне.
Частина друга статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів спраив вбачається, що прокурором при подані позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 4962,00 грн, із них: за 1 немайнову - 2481,00 грн, 1 майнова - 2481,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2771 від 26.12.2022.
Поряд з цим, в порушення вимог частини другої статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції задовольняючи майнову вимогу та відмовляючи в задоволення немайнової вимоги, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь прокуратури судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 4 962,00 грн. (за дві вимоги).
Статтею 376 ЦПК україни встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права.
Враховуючи порушення судом першої інстанції частини другої статті 141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині розподілу судових витрат між сторонами слід змінити, зменшивши судові витрати зі сплати судового зборуза подання позовної заяви до суду, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури, з 4962,00 грн до 2481,00 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині задоволених вимог керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області Гладія Є. в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське», про витребування земельної ділянки залишити без змін.
Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині розподілу судових витрат між сторонами змінити, зменшивши судові витрати зі сплати судового зборуза подання позовної заяви до суду, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури, з 4962,00 грн до 2481,00 грн
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.
Головуючий: Судді: