Справа № 759/22760/24
№ апеляційного провадження: 33/824/537/2025
16 січня 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Слюсар Т.А., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Мельничука Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року під головуванням судді Ул'яновської О.В., якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 приблизно о 22 год. 25 хв. 08 жовтня 2024 року керувала транспортним засобом «Porsche» д.н.з. НОМЕР_1 по просп. Берестейському, 132 у м. Києві з ознаками алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу Драгер Alcotest 6820. Результат огляду 2.01 проміле. ОСОБА_1 порушила п. 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП - керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Не погодившись з указаною постановою, 23 листопада 2024 року адвокат Мельничук В.В. в інтересах ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року та закрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що представника поліції не задокументовано керування ОСОБА_1 автомобілем марки Porsche Cayenne GTS під час руху. Вважає, що відсутня об'єктивна сторона правопорушення.
Вказує, що перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння не підтверджено належними і допустимими доказами, оскільки газоаналізатор «Drager Alcotest 6820» не пройшов 6-ти місячного обов'язкового калібрування, сертифікат відповідності закінчився 07 червня 2023 року і далі не продовжувався, а дозвіл до застосування МОЗ та Держспоживстандарт на вказаний газоаналізатор не надавався.
Посилається на те, що знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Звертає увагу суду на те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №146140 сам по собі не свідчить про вину ОСОБА_1 і повинен сприйматися критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при отриманні інших доказів.
Окрім цього зазначає, що працівники поліції не попереджали затриману особу про її фундаментальні права, тобто право зберігати мовчання, право на адвоката.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук В.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом першої інстанції дотримано вказаних вимог закону.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказав, що вина ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення підтверджується належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №146140 від 08 жовтня 2024 року, який складений у відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- відеозаписом з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівників Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції 471844, 477671 що здійснювали оформлення вчиненого особою, що притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- чеком приладу Драгер Alcotest 6820, результат тесту 2.01 проміле, проведений 08 жовтня 2024 року о 23 год. 04 хв.
З таким висновком місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Так, відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний:
- виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно з п. 2.9 а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено наступне.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №146140 від 08 жовтня 2024 року, відповідно до якого приблизно о 22 год. 25 хв. 08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 керувала транспортним засобом «Porsche» д.н.з. НОМЕР_1 по просп. Берестейському, 132 у м. Києві з ознаками алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу Драгер Alcotest 6820. Результат огляду 2.01 проміле. ОСОБА_1 порушила п. 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП - керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (а.с. 2).
З відеозапису нагрудних камер працівників поліції убачається, що у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано пройти тест за допомогою спецзасобу Драгер DRAGER MOBILE PRINTER ALCOTEST 6820, на що остання погодилася (а.с. 8).
За результатами проведеного тесту виявлено алкогольне сп'яніння - 2.01 проміле (а.с. 2А).
Доводи скаржниці про те, що поліцейськими не доведено факту керування транспортним засобом апеляційна інстанція відхиляє, оскільки вказане спростовується відеозаписом з нагрудної камери, з якої убачається, що скаржниця не заперечувала, що вона керував автомобілем у нетверезому стані до зупинки правниками поліції.
Відтак, у результаті дослідження та перевірки наявних у матеріалах справи доказів, у апеляційного суду відсутні підстави вважати відеозапис сфальсифікованим, а доводи скаржника слушними. Тобто вказаний відеозапис надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій, при цьому, він отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних у нього технічних засобів, тому є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, водійка ОСОБА_1 реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодилася нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не роз'яснили ОСОБА_1 її права є безпідставними, оскільки підписавши протокол про адміністративне правопорушення, не вказала будь-яких заперечень щодо вказаної обставини. Дії працівників поліції установленому законом порядку не оскаржила.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують самого факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки її вина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що районний суд правильно оцінив наявні в даній справі докази, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП та дійшов до правильних висновків про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.9А Правил дорожнього руху, а також, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з виявлення алкогольного сп'яніння.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Більш того Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено, як не встановлено істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції.
Отже наявні у справі докази узгоджуються між собою та у своїй сукупності свідчать про порушення ОСОБА_1 положень п. 2.9 (а) ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому їх правильно покладено судом першої інстанції в обґрунтування висновків про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за встановлених обставин.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови повно, об'єктивно та всебічно проаналізував зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного й законного висновку про доведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції і були підставами для їх скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, скаржником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Таким чином, підстав для скасування постанови Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року та закриття провадження в справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом не встановлено, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу адвоката Мельничука Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано стягненню - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.А. Слюсар