03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9429/2024
11 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 759/17745/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Дубінкіної М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Ключника А.С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою,
встановив:
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме шляхом надання їй в окреме користування житлової кімнати № 2 площею 13, 3 кв.м. та залишити приміщення вбиральні, ванної кімнати, кладової, кухні в спільному користуванні всіх власників.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті її батька вона успадкувала вказаної квартири, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 40,9 кв.м. Тривалий час вона користується кімнатою площею 13,3 кв.м., її батьки зробили в цій кімнаті ремонт та придбали меблі. Дідусь і бабуся не заперечувати проти її проживання в цій кімнаті, однак дядько пропонує їй користуватися кімнатою 10 кв.м., тому вона звернулась до суду для вирішення цього питання.
Проведеною позивачем до подання позову до суду будівельно-технічною експертизою було встановлено неможливість виділити в натурі в квартирі, а також вказано на технічну можливість встановити порядок користування квартирою шляхом виділення позивачу кімнати площею 13,3 кв.м., а місця загального користування залишити в спільному користуванні співвласників.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. Також просить допитати свідків. В своєму клопотанні позивач просить допитати в якості свідків - сусідів і родичів сторін, які можуть підтвердити, хто з власників ніс грошові затрати на матеріали, меблі та ремонт по покращенню житлових умов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що їй належить 10,225 кв.м. загальної площі квартири. Позивач просила виділити їй кімнату площею 13,3 кв.м., яка всього лише на 3 метри більша за її ідеальну частку, що очевидно становить незначний обсяг відступу від ідеальної частки.
Вважає, що надання в користування позивачці житла площею 10 кв.м. призведе до суттєвого погіршення її житлових умов та ухвалення по справі незаконного рішення. В той час як виділення в користування позивачу кімнати 13,3 кв.м., яка є ізольованою, не буде порушувати права іншого співвласника ОСОБА_4 , ідеальна частка якого складає 30,675 кв.м.
Вказує, що суд першої інстанції при вирішенні питання про виділення їй спірної кімнати площею 13,3 кв.м. безпідставно врахував всіх зареєстрованих в ній осіб, оскільки закон передбачає встановлення порядку користування спільною частковою власністю саме між співвласниками, а не іншими особами, які з передбачених законом підстав мають право користування тим житлом, що визначене власником. Вважала, що порядок користування квартирою, який позивач просила встановити, не порушує права та інтереси другого із співвласників ОСОБА_4 .
Позивач при обґрунтуванні необхідності виділення їй кімнати 13,3 кв.м., посилається на те, що у вказаній кімнаті вона фактично проживає, там її батьками зроблений ремонт, поставлено металопластикове вікно, кімната впорядкована вбудованими меблями.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Мельник О. В. вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що якщо позивачу буде надана для проживання кімната площею 13,3 кв.м., то іншим зареєстрованим особам буде припадати по 6,9 кв.м. (10,0+17,6):4, що є майже вдвічі меншим та неспівмірним і буде порушувати інтереси інших осіб, що неприпустимо. Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження такого поліпшення нею майна, яке неможливо відокремити. Вказує на те, що судом обґрунтовано було відмовлено в допиті свідків, отже відсутні і підстави для задоволення клопотання про виклик і допит свідків на стадії апеляційного провадження.
Зазначає, що судом було надано належну оцінку усім наданим доказам і враховано інтереси усіх власників та осіб, які належним чином зареєстровані в квартирі, в тому числі і відповідачів - літніх людей, які вдвох не повинні проживати в кімнаті, яка є меншою за ту кімнату, яку просить виділити їй позивач.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Коновал П.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат Мельник О. В., яка також є представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано достатніх та належних доказів на обґрунтування можливості та необхідності надання їй в користування кімнати площею 13,3 кв.м., яка є більшою за її частку в праві приватної власності, що складає 10,2 кв.м. При цьому, суд врахував неможливість порушення прав власника частин квартири шляхом її зменшення, а також інших осіб, які зареєстровані і проживають в спірній квартирі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про право власності від 26 грудня 2007 року, виданого Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності, по 1 / 4 частині кожному: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 січня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф., позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , стала власником частки квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з договором дарування від 12 травня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т.В., ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували належні їм частки ОСОБА_4 .
Отже, позивачу на праві приватної власності належить частина квартири АДРЕСА_1 , інші частини квартири належать відповідачу ОСОБА_4 .
У квартирі зареєстровані 4 особи - відповідачі по справі та неповнолітня донька ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до наданого позивачем технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 40,9 кв.м., а саме : 13,3 кв.м, 10,0 кв.м. та 17,6 кв.м.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 355 ЦПК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Як роз'яснено в пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користуванням приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить частина квартири АДРЕСА_1 , інші частини квартири належать відповідачу ОСОБА_4 .
Отже, ідеальна частка позивача складає 10,2 кв.м. житлової площі, а ідеальна частка відповідача ОСОБА_4 складає 30,7 кв.м. житлової площі у спірній квартирі.
Відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат загальною житловою площею 40,9 кв.м. - 13,3 кв.м, 10,0 кв.м, 17,6 кв.м.
З урахування викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач просить виділити їй кімнату площею 13,3 кв.м., що відповідно зменшує частку житлової площі іншого співвласника ОСОБА_4 і є значним відхиленням від розміру житлової площі, що припадає на ідеальну частку кожного співвласника.
Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки запропонований позивачем варіант визначення порядку користування квартирою порушує житлові права іншого співвласника ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем в судових засіданнях неодноразово зазначалось про порушення відповідачами права позивача на користування конкретною кімнатою площею 13,3 кв.м., оскільки весь час позивач проживала саме в цій кімнаті, утримувала її в належному стані, її батьки за власні кошти проводили ремонт в цій кімнаті, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зазначена обставина не може бути визначальною при вирішенні питання порядку користування спільною частковою власністю, яке першочергово залежить від розміру частки кожного співвласника. Разом з тим, надання в користування позивачу кімнати площею 13,3 кв.м. значно перевищує її ідеальну частку (13,3 - 10,2 = 3, 1 кв.м.).
Посилання позивача та її представника, що зазначений відступ від ідеальних часток не є значним, а спір необхідно вирішити, колегія суддів також відхиляє, оскільки відступ від ідеальної долі на 3,1 кв.м. вважає значним при тому, що у даній квартирі є ізольована кімната, площею 10,0 кв.м., яка найбільш наближена до ідеальної частки позивача, однак таких вимог позивачем не заявлено.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2019 року у справі з аналогічних правовідносин № 753/7318/17, «задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що розмір ідеальної частки ОСОБА_4 у праві власності на спільне майно становить 1/4. При виділенні йому у користування жилої кімнати площею 14,9 кв. м перевищення його ідеальної частки у житловій площі складає 2,7 кв. м ( 14,9 - 48,8 :4), що є значним перевищенням його ідеальної частки та порушує права інших співвласників - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7»
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами , норми матеріального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г. М.
Рейнарт І. М.