(повне)
23 січня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/15770/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участю секретаря Кухаренко О.О.,
представника позивача Кушнеренка Є.Ю.,
та представника відповідача Роєнка О.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 12 листопада 2024 року №610 о/с “По особовому складу», яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, з 12 листопада 2024 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 14 листопада 2024 року №612 о/с “По особовому складу», у часткову зміну наказу ГУНП від 12 листопада 2024 року № 610 о/с, яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановленого стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні;
зобов'язати поновити на займаній посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП Ворчила Владислава Миколайовича (0195006), зі збереженням робочого місця за ОСОБА_1 , як мобілізованим.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що проходив службу в органах Національної поліції України та оскільки у позивача було відсутнє бронювання за його місцем роботи останнього призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 12.11.2024. При цьому, відповідно до Наказу ГУНП в Чернігівській області від 12.11.2024 року №610 о/с, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 (у зв'язку з переходом у постановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» 12 листопада 2024 року. Також Наказом ГУНП в Чернігівській області від 14.11.2024 року №612 о/с, у часткову зміну наказу ГУНП від 12.11.2024 року №610 о/с, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановлення стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Позивач Накази ГУНП в Чернігівській області від 12.11.2024 року №610 о/с та від 14.11.2024 року №612 о/с вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
13.12.2024 ухвалою суду призначено розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що як особи, що проходять службу в органах Національної поліції так і військовослужбовці проходять державну службу особливого характеру, яка є професійною діяльністю з виконання покладених на них повноважень. Жодною нормою чинного законодавства не передбачена можливість одночасного несення військової служби та служби в органах поліції. Таким чином, оскільки відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ від 12.11.2024 №1553-о/с позивач призваний на військову службу за призовом з 12.11.2024 останнього було звільнено зі служби в поліції за п.8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Також відповідач звертає увагу суду, що оскільки служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, статус поліцейського відрізняється від правового статусу працівника визначеного КЗпП України, то застосуванню підлягають норми спеціального законодавства, а саме Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 якого існує окрема підстава для звільнення поліцейського зі служби в поліції, на відміну від інших нормативно-правових актів, а саме у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). З наведеного слідує, що в даному випадку відповідач діяв в межах і спосіб чинного законодавства України. Щодо стягнення судових витрат відповідач зазначає про їх неспівмірність із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами) пов'язаними із наданням саме правничої допомоги.
Протокольною ухвалою суду від 16.01.2025 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України в званні старший сержант поліції, займав посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП.
Згідно з Наказом ГУНП в Чернігівській області від 12.11.2024 №610 о/с, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» 12 листопада 2024 року (а.с.21).
Також згідно з витягом з наказу ГУНП в Чернігівській області від 14.11.2024 №612 о/с, у часткову зміну наказу ГУНП від 12.11.2024 №610 о/с, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановлення стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с.22).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.11.2024 №1553-ОС про особовий склад, призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 12.11.2024 сержанта запасу ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.29).
В зв'язку з зазначеним 12.11.2024 позивач звернувся до відповідача з повідомленням, в якому просив врахувати інформацію щодо призову його на військову службу по мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_1 та зберегти за останнім місце роботи та останню займану ним посаду (а.с.78).
Листом від 02.12.2024 №3428-Р/124/05/20-2024 ГУНП в Чернігівській області повідомило, що не може задовольнити прохання позивача відносно збереження місця роботи і посади в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області (а.с.77).
Вважаючи накази ГУНП в Чернігівській області протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Обґрунтовуючи законність звільнення ОСОБА_1 , відповідач стверджує про те, що позивач з 12.11.2024 фактично перейшов на службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки згідно до статті 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до пункту 5 частини 1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України,
Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КпП у погоджений сторонами строк.
Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може.
Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, однак контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Суд зазначає, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Суд зазначає, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
Як встановлено судом, прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.11.2024 № 1553-ОС.
За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.
За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.
Згідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
Ураховуючи положення частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку оскаржуваному наказу №610 о/с від 12.11.2024, суд дійшов висновку, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати, задовольнивши відповідну позовну вимогу.
В зв'язку з зазначеним, як наслідок також підлягає скасуванню наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 14 листопада 2024 року №612 о/с “По особовому складу», у часткову зміну наказу ГУНП від 12 листопада 2024 року № 610 о/с, яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановленого стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання поновити на займаній посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП Ворчила Владислава Миколайовича (0195006), зі збереженням робочого місця за Ворчила Владиславом Миколайовичем, як мобілізованим, то остання є похідною від першої позовної вимоги і також підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа “East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн позивачем надані суду: договір № 485 про надання правової допомоги від 14.11.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера №485 від 14.11.2024; акт виконаних робіт від 27.11.2024 на суму 16000,00 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої допомоги.
Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Керуючись статтями 168, 227-228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 12 листопада 2024 року №610 о/с “По особовому складу», яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, з 12 листопада 2024 року звільнено зі служби за п.8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 14 листопада 2024 року №612 о/с “По особовому складу», у часткову зміну наказу ГУНП від 12 листопада 2024 року № 610 о/с, яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0195006), поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП, вважати звільненим зі служби в поліції без встановленого стажу для служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Поновити на займаній посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП Ворчила Владислава Миколайовича (0195006), зі збереженням робочого місця за ОСОБА_1 , як мобілізованим.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (смт. Ріпки) Чернігівського районного управління поліції ГУНП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головное управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повний текст рішення суду складено 30.01.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО