30 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3500/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що має відношення до військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у відмові звільнити командира 3 відділення зенітно-ракетного взводу військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групою та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , що має відношення до військової частини НОМЕР_2 , прийняти рішення про звільнення командира 3 відділення зенітно-ракетного взводу військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групою та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби. Так, позивачем зазначено, що в його дружини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявна інвалідність ІІ групи, у зв'язку з чим у відповідності до положень статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову служби» він підлягає звільненню з військової служби як військовослужбовець, який є єдиним членом родини, що може здійснювати постійний догляд за хворою дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Вказано, що до рапорту про звільнення з військової служби позивачем було подано всі необхідні документи, які, на його думку, підтверджують наявність факту необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною, проте відповідач за результатами розгляду наданих позивачем документів зазначив, що такі не підтверджують необхідності здійснення постійного догляду і, відповідно, свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.
Ухвалою суду від 09 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 09 серпня 2024 року, якою відкрито провадження у даній справі, була направлена відповідачу за адресою, зазначено у позові ( АДРЕСА_1 ), та отримана військовою частиною НОМЕР_1 30 серпня 2024 року.
Проте своїм правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року витребувано у позивача: докази про перебування (реєстрацію) військової частини НОМЕР_3 адресою: АДРЕСА_1 ; докази відношення (перебування у складі, підпорядкування тощо) військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 ; належну копію листа ТВО командира військової частини НОМЕР_2 стосовно поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби.
На виконання вимог указаної ухвали суду представник позивача подав до суду заяву, в якій, серед іншого, зазначено про неможливість подання доказів відношення (перебування у складі, підпорядкуванні тощо) військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 , оскільки такі відомості в умовах воєнного стану є державною таємницею, що передбачено Переліком відомостей Міністерства оборони України, які містять службову інформацію (ПСІ-2023), затвердженим наказом Міністерства оборони України від 17 жовтня 2023 року №605.
Також ухвалою суду від 11 листопада 2024 року повторно витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчену копію рапорту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про звільнення його з військової служби, з доданими до нього документами; належним чином засвідчені копії інших документів, що стосуються спірних відносин.
22 листопада 2024 року до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов лист №2190, в якому вказано, що спільною директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26 липня 2023 року за №д-321/71/дск військова частина НОМЕР_1 передана у підпорядкування військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно, посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, є командир бригади (військової частини НОМЕР_2 ). Саме на розгляд командира військової частини НОМЕР_2 був переданий рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби з доданими до нього документами та супровідним листом. За таких обставин, на думку військової частини НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 має бути визнана належним відповідачем у відповідності до положень частин третьої-п'ятої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року встановлено позивачу строк для подання до суду заяви із поясненнями щодо питання заміни неналежного відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) на належного (військову частину НОМЕР_2 ) за пред'явленими позовними вимогами.
До суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просив залучити до участі у справі №600/3500/24-а військову частину НОМЕР_2 в якості співвідповідача.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року заяву представника позивача про залучення співвідповідача у цій справі задоволено. Залучено до участі в даній справі співвідповідача військову частину НОМЕР_2 , встановлено строк для подання відзиву, витребувано докази.
У поданому до суду відзиві військова частина НОМЕР_2 просила суд у задоволенні позову відмовити. При цьому вказано, що відповідач не погоджується з тим, що відносно позивача допущена бездіяльність. Рапорт про звільнення з військової служби був розглянутий у короткий термін і військовослужбовець отримав на нього письмову обґрунтовану відповідь, яка за рішенням командира (у вигляді резолюції) доведена до військовослужбовця. Отже, військова частина не допустила бездіяльності. Відмова у задоволенні вимог рапорту не є бездіяльністю. Водночас зауважено, що підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача стало те, що висновок ЛКК, виданий КНП «Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради № 3647/1 від 19.06.2024 виданий у довільній формі, тому не може вважатися медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. А висновок №3647/1 від 19.06.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, хоч і виданий за встановленою формою, але не є документом, який може засвідчувати потребу саме у постійному догляді.
До відзиву були додані витребувані судом документи.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Клопотань про розгляд даної справи за участю сторін до суду не надходило.
За таких обставин, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 16 червня 2022 року перебуває на військовій службі під час мобілізації в особовому складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 01 листопада 2007 року.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції 25 квітня 2013 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною позивача ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОКМУ “Центр медико-соціальної експертизи» від 26 квітня 2024 року серії 12 ААГ №799385, ОСОБА_6 встановлено другу групу інвалідності по причині “загальне захворювання» строком до 01 травня 2025 року. Додатково у пункті 12 довідки до акту огляду МСЕК (“Висновок про умови та характер праці») зазначено, що ОСОБА_2 не здатна до трудової діяльності у звичайних виробничих умовах.
Також 26 квітня 2024 року експертною комісією ОКМУ “Центр медико-соціальної експертизи» видано ОСОБА_2 індивідуальну програму реабілітації інваліда №980.
19 червня 2024 року КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради видано висновок ЛКК №3647/1, в якому вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду, допомоги, нездатна до самообслуговування.
Крім цього, КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради видано 19 червня 2024 року висновок №3647/1 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, в якому вказано, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Даний висновок дійсний до 19 червня 2025 року.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції 11 вересня 2013 року, у позивача ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 є неповнолітня донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначене також підтверджується довідкою Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області від 29 травня 2024 року №362.
Як вбачається з акту обстеження від 29 квітня 2024 року, затвердженого Неполоковецьким селищним головою, ОСОБА_1 з червня 2022 року перебуває на службі у Збройних Силах України, на його утриманні перебуває неповнолітня дочка, ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дружина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом ІІ групи. Дружина постійно хворіє, потребує допомоги та піклування, так як фізично самостійно не може себе обслуговувати та виконувати господарські роботи.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 29 травня 2024 року, затвердженого селищним головою Неполоковецької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області, на час перевірки комісією було встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Чоловік ОСОБА_1 перебуває на службі у Збройних Силах України. Додатково в акті зазначено, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , з донькою за даною адресою не проживає, ніякої допомоги не надає і жодного відношення до її сім'ї не має.
Висновком комісії постановлено, що ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_3 протягом дванадцяти років без реєстрації, є інвалідом ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду для себе та самостійно не може належним чином доглядати свою малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач подавав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби, до якої було додано копії таких документів: свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 від 25 квітня 2013 року, з якого видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружені; висновок ЛКК, виданий КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради №3647/1 від 19 червня 2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, допомоги, нездатна до самообслуговування; висновку №3647/1 від 19 червня 2024 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, в якому зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799385 від 26 квітня 2024 року, з якої видно, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність встановлена на строк до 01 травня 2025 року.
Як вбачається зі змісту правової оцінки обставин, виданої за результатами розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів, відповідачем в/ч НОМЕР_2 вказано, що надані ОСОБА_1 документи не підтверджують зазначеної ним підстави для звільнення його з військової служби.
Так, в обґрунтування наведеного висновку (правової оцінки за результатами розгляду рапорту) уповноваженою особою відповідача вказано, що висновок ЛКК, виданий КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради №3647/1 від 19 червня 2024 року, не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий за межами повноважень лікарсько-консультативної комісії, поза встановленим порядком, у довільній формі, а тому не може бути покладений в основу рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. Щодо висновку №3647/1 від 19 червня 2024 року про наявність порушення функцій організму за формою №080-4/о відповідачем зазначено, що він визначає потребу у сторонньому догляді, а не постійному догляді. Такий висновок є підставою для організації надання рекомендованої соціальної послуги, його дія обмежена в часі та не є постійною.
Про відмову у звільненні з військової служби відповідач повідомив позивача листом від 13 липня 2024 року №7321, додавши до нього названу вище правову оцінку рапорту ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного стану продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.
Зокрема, згідно з абзацом 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність у військовослужбовця здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 починаючи з 16 червня 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період в особовому складі військової частини НОМЕР_1 . Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з обставинами даної справи, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби тим, що його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, яка згідно висновку ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 потребує постійного стороннього догляду.
Разом з цим, відповідач, розглянувши поданий позивачем рапорт, вказав, що названий вище висновок ЛКК не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий за межами повноважень лікарсько-консультативної комісії, поза встановленим порядком, у довільній формі, а тому не може бути покладений в основу рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби.
Надаючи оцінку доводам відповідача в указаній частині, суд зазначає таке.
Як уже вказувалось судом вище, однією з підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність у військовослужбовця здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, що передбачено абзацом 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Тобто, зміст наведеної норми свідчить про те, що факт наявності у військовослужбовця необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком), яка (який) є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, є самостійною і достатньою підставою для звільнення такого військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини у відповідності до підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд зауважує, що в матеріалах справи наявна довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799385 від 26 квітня 2024 року, згідно з якою дружині позивача - ОСОБА_6 встановлено ІІ групу інвалідності строком до 01 травня 2025 року.
Крім цього, в пункті 12 довідки до акта огляду МСЕК та в Індивідуальній програмі реабілітації інваліда №980 вказано, що ОСОБА_2 не здатна до трудової діяльності у звичайних виробничих умовах.
Поряд з цим згідно висновку ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1, ОСОБА_2 встановлено діагноз "симптоматична епілепсія та епілептичний синдром" і вказано, що вона потребує постійного стороннього догляду, допомоги, не здатна до самообслуговування.
Доказів того, що названі вище довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799385 від 26 квітня 2024 року та висновок ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 є незаконними чи такими, що не відповідають дійсності, відповідачем як суб'єктом владних повноважень усупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача) до суду не подано.
Доводи відповідача про те, що висновок ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий за межами повноважень лікарсько-консультативної комісії поза встановленим порядком у довільній формі, ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача.
Як зазначено відповідачем у правовій оцінці обставин, наведених у рапорті ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, яку було видано за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, з метою правильного і однозначного застосування законодавства військова частина зверталась до Міністерства охорони здоров'я України із запитом про те, які медичні висновки лікарсько-консультативних комісії підтверджують необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особою. З відповіді на запит військової частини до Міністерства охорони здоров'я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров'я України №25-04/15616/2-23 від 08 червня 2023 року) відомо, що медичний висновок про потребу у постійному сторонньому догляді лікарсько-консультативні комісії уповноважені видавати лише щодо осіб з інвалідністю І чи ІІ груп внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом МОЗ від 31 липня 2013 року №667. В інших випадках потреба у постійному сторонньому догляді визначається медико-соціальними експертними комісіями.
Між тим, суд критично оцінює посилання військової частини НОМЕР_1 у правовій оцінці на лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров'я України №25-04/15616/2-23 від 08 червня 2023 року, оскільки відповідач повинен керуватися та діяти відповідно до законодавства, яке підлягає застосуванню у спірних відносинах, зокрема Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», яким врегульовано питання звільнення військовослужбовців з військової служби. Натомість роз'яснення міністерств чи їх уповноважених структурних підрозділів (відділів, департаментів тощо) не є нормативно-правовими актами, а носять лише рекомендаційний, факультативний характер.
При цьому суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.09.2013 за №1666/24198, затверджено Форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, а також Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
Так, у названій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1 Інструкції).
Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8 Інструкції).
Як вбачається з висновку ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1, такий дійсно оформлено не на бланку встановленої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 форми, фактично у довільній формі, про що і вказував відповідач.
Водночас суд зауважує, що такий висновок видано лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) і на ньому містяться необхідні реквізити, що визначені пунктом 8 указаної вище Інструкції: підписи членів ЛКК, завірені печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК.
Доказів визнання незаконним та скасування висновку ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 відповідачем суду не надано, а саме по собі оформлення названого висновку не на бланку встановленої форми, при цьому за наявності підписів членів ЛКК, завірених печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК, не свідчить про безпідставність висновків лікарської консультативної комісії закладу охорони здоров'я про те, що ОСОБА_2 , якій встановлено ІІ групу інвалідності, потребує постійного стороннього догляду, допомоги, не здатна до самообслуговування.
Крім цього, суд звертає увагу і на те, що у вказаному висновку ЛКК не міститься обмеження часовими межами, а вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз'яснює, що поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
З огляду на викладене, на переконання суду, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №799385 від 26 квітня 2024 року про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності (строком до 01 травня 2025 року) та висновок ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 про наявність у ОСОБА_2 потреби у постійному сторонньому догляді, допомозі і не здатності до самообслуговування є належними та достовірними доказами, якими підтверджується необхідність здійснення за дружиною позивача як особою з інвалідністю ІІ групи постійного стороннього догляду.
Поряд з цим суд зазначає, що доданий позивачем до рапорту Висновок №3647/1 від 19.06.2024 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою №080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407, фактично не підлягає оцінці в межах вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби, який висловив небажання проходити в подальшому військову службу і подав рапорт про звільнення з військової служби, оскільки названий висновок видається виключно з метою подання його до уповноважених структурних підрозділів з питань соціального захисту населення для призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Отже, суд вважає, що військовою частиною НОМЕР_2 за результатом розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів передчасно та необґрунтовано прийнято рішення про відсутність підстав для звільнення позивача на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Стосовно заявлених у позовній заяві вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 , що має відношення до військової частини НОМЕР_2 , прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», то такі задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом, рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення було фактично прийнято військовою частиною НОМЕР_2 . При цьому суд звертає увагу і на те, що у листі №2190 від 22.11.2024 року військова частина НОМЕР_1 повідомила, що спільною директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26 липня 2023 року за №д-321/71/дск військова частина НОМЕР_1 передана у підпорядкування військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно, посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, є командир бригади (військової частини НОМЕР_2 ).
Водночас щодо позовних вимог зобов'язального характеру з огляду на обставини цієї справи, суд зазначає таке.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зауважує, що у цій справі відповідачем в/ч НОМЕР_2 неналежним чином розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, не надано повної та всебічної оцінки доданим до рапорту документам (зокрема, висновку ЛКК КНП “Міська поліклініка №2» Чернівецької міської ради від 19 червня 2024 року №3647/1 про наявність у ОСОБА_2 потреби у постійному сторонньому догляді, допомозі і не здатності до самообслуговування.)
Отже, враховуючи викладене у своїй сукупності, з огляду на обставини цієї справи, суд вважає, що достатнім способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» із зобов'язанням військову частину НОМЕР_2 розглянути такий рапорт з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню частково, то судовий збір підлягає стягненню з військової частини НОМЕР_2 в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 січня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), відповідач - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Суддя О.П. Лелюк