. 29 січня 2025 року м. Полтава справа № 440/14506/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
03.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просить суд:
визнати протиправним рішення № 163750029921 від 15.10.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.10.2024, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 05.09.1985 по 01.01.1999, з 01.10.2000 по 31.12.2000 згідно запису № 1 трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1987, період роботи з 01.07.1981 по 01.09.1981 відповідно до запису № 1 трудової книжки колгоспника від 19.07.1985 серія НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", чим на думку позивача порушено її право на пенсійне забезпечення у зв'язку з досягненням пенсійного віку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відповідач позов не визнав у відзиві пояснив, що за результатами дослідження поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів територіальний орган Пенсійного фонду України дійшов висновку про недостатність у позивача належним чином підтвердженого страхового стажу. При цьому вказав, що до страхового стажу позивача не враховано:
періоди роботи, зазначені у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць народження, а запис про період роботи в колгоспі ім. Горького з 01.07.1981 не містить дати звільнення та інформації про кількість фактично відпрацьованих трудоднів і встановлений мінімум в господарстві,
періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць народження);
період роботи з 05.09.1985 по 28.12.2002 остільки запис № 1 трудової книжки не містить не містить назви організації, в яку заявницю прийнято на роботу.
Третя особа письмових пояснень щодо заяв по суті справи не надала.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
08.10.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку, до якої приєднав усі необхідні документи.
Зазначені документи з урахуванням принципу екстериторіальності розглядались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке рішенням № 163750029921 від 15.10.2024 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю достатньої тривалості страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії є незарахування періодів роботи, зазначених у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць народження, а запис про період роботи в колгоспі ім. Горького з 01.07.1981 не містить дати звільнення та інформації про кількість фактично відпрацьованих трудоднів і встановлений мінімум в господарстві; періоду роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць народження); періоду роботи з 05.09.1985 по 28.12.2002 остільки запис № 1 трудової книжки не містить назви організації, в яку заявницю прийнято на роботу.
Позивач не погодився з позицією відповідача, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Щодо позовних вимог з приводу зарахування до страхового стажу періодів роботи на підставі трудових книжок, що оформлені з допущенням недоліків, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно із зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.
З аналізу наведених норм випливає, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки колгоспника покладався на голову колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи, а не на працівника. Повноваження щодо заповнення трудової книжки працівника належать роботодавцю.
Записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 (записам 1-4 сторінок 6-7) підтверджено, що 01.07.1981 позивач направлена на роботу в польову бригаду; а 01.09.2081 ОСОБА_1 направлена на навчання до ВСГІ; з 01.10.1981 зарахована студенткою першого курсу економічного факультету ВСХІ; 27.07.1985 позивачем закінчено інститут по спеціальності бухгалтерській облік і аналіз госп.діяльності в сільхоз.господарстві.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (тобто до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (стаття 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відтак, підтверджені записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 (записи 1-4 сторінок 6-7) період роботи в польовій бригаді з 01.07.1981 по 01.09.1981 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що такі обставини як наявність допущених роботодавцем недоліків під час заповнення трудових книжок (трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 - на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць) дати народження, а також не зазначено відомостей про звільнення), а в трудовій книжці НОМЕР_1 - на титульній сторінці трудової книжки дата народження особи зазначена неповністю (відсутні число і місяць народження); а запис № 1 трудової книжки не містить назви організації, в яку заявницю прийнято на роботу) є формальними та не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Крім того недоліки щодо некоректного зазначення на титульних сторінках трудових книжок позивача дати його народження не суперечать відомостям паспортних даних, а відтак зазначені недоліки, допущені під час оформлення трудової книжки колгоспника, не можуть нести негативних юридичних наслідків.
З цих самих підстав суд відхиляє твердження відповідача про неможливість зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 05.09.1985 по 28.12.2002 через відсутність у записі № 1 про прийом на роботу, що міситься у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , найменування роботодавця. У розрізі цього питання суд звертає увагу на те, що запис № 1 (як і титульна сторінка) зазначеної трудової книжки завірений печаткою Селидівського міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства, яке фактично вчиняло зазначений запис.
Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що в дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин (направлення запитів до архівних установ) тощо.
Таким чином, суд вважає достатніми підстави для зарахування періоду роботи позивача з 05.09.1985 по 28.12.2002 до його страхового стажу.
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідне застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 05.09.1985 по 01.01.1999, з 01.10.2000 по 31.12.2000 згідно запису № 1 трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1987 та періоду роботи з 01.07.1981 по 01.09.1981 відповідно до запису № 1 трудової книжки колгоспника від 19.07.1985 серії НОМЕР_2 .
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом № 1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 08.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У дослідженому судом випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди (Герцена), 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 163750029921 від 15.10.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.09.1985 по 01.01.1999, з 01.10.2000 по 31.12.2000 згідно запису № 1 трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1987 та період роботи з 01.07.1981 по 01.09.1981 відповідно до запису № 1 трудової книжки колгоспника від 19.07.1985 серія НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08.10.2024 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди (Герцена), 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова