Справа № 420/19859/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 15.03.24 №37-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину російської федерації ОСОБА_1 ;
зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати громадянина російської федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням Державної міграційної служби України від 15.03.24 №37-24 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Повідомлення від 25.03.24 року №30 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з тим, що подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту та отримана від позивача інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинуло на прийняття негативного рішення за особовою справою.
Стверджуючи про протиправність прийнятого рішення, позивач зазначає, що в Україну вимушено прибув 29.06.2019 р., легально, автотранспортом з рф (м. Новосибірськ), транзитом через територію Республіки Білорусь, на підставі паспортного документу для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , з метою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки боявся за своє життя та здоров'я через незаконне переслідування правоохоронними органами в російській федерації за його політичні переконання (критика діючої влади, опозиційні погляди, участь в легальній політичній боротьбі за права людини, участь в мітингах в підтримку України та публічне засудження агресивної політики РФ щодо України (надавав інтерв'ю місцевим телеканалам, наприклад «ОТВ Новосибирский канал») та відсутність віросповідання (атеїст). Саме така його політична активність та відсутність віросповідання стали причиною того, що у 2017 році правоохоронними органами рф відносно мене було відкрито в російській федерації кримінальну справу за написання на сторінці в соціальній мережі «Вконтакте» статті антирелігійного змісту (оскільки я атеїст), інкримінуючи моїм діянням ст. 205 КК рф - терористичний акт. Однак, проведеною в ході розслідування експертизою було встановлено відсутність у моїх діяннях ознак злочину, передбаченого ст. 205 КК рф, тому кримінальна справа була закрита. Не зупиняючись на цьому, надалі правоохоронними органами рф було безпідставно висунуто обвинувачення за ст. 228 КК рф - незаконне придбання, зберігання, перевезення, виготовлення, переробка наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також незаконне придбання, зберігання, перевезення рослин, що містять наркотичні засоби або психотропні речовини, або їх частин, що містять наркотичні засоби або психотропні речовини. Наразі ця кримінальна справа не закрита, є повністю сфальсифікованою, в ній немає жодних доказів вини та причетності позивача.
На протязі розслідування вищевказаних кримінальних справ позивач у рф неодноразово піддавався незаконному триманню під вартою, безпідставному утриманню в медичному закладі (психіатричному стаціонарі), фізичному насиллю з боку працівників поліції, порушенню права на захист, що виражалося в порушенні права мати адвоката та надання адвоката тільки з переліку наданого працівниками органів поліції рф.
Після звільнення з під-варти йому надходили постійні погрози по телефону від невідомих осіб. Зрозумівши, що законного й справедливого рішення (виправдання) позивачу в своїй країні не домогтися, оскільки в рамках російської судової системи, яка підконтрольна спецслужбам рф це неможливо, він був змушений виїхати з рф до України, з метою отримання захисту.
Окрім вищевказаного, з самого початку повномасштабного вторгнення рф на територію України він постійно перераховує кошти на потреби ЗСУ (копії квитанцій були надані відповідачу при співбесідах), активно висловлює свою позицію в соціальних мережах (Інстаграм, в Контакте, скріншоти надані відповідачу при співбесідах) проти воєнних злочинів зі сторони рф у відношенні України. Також активно надаю фінансову допомогу бригаді НГУ «Азов» шляхом перерахування криптовалюти на електронний гаманець ГО Azov One.
Також позивач перераховував грошові перекази криптовалютою на приблизно такі самі суми і приблизно з такою самою регулярністю й іншими підрозділами ЗСУ. Всього ним було надано такої фінансової допомоги військовим силам України на загальну суму більше 10000 доларів США.
Крім того, позивач наголошує на порушенні процедури розгляду заяви через не залучення до розгляду заяви спеціаліста в галузі психічного здоров'я, про обов'язковість якого зазначено у рішенні суду у справі №420/20456/21.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 28.06.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.07.2024 року за вхід.№28480/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 6.10 розділу VI «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (далі - Наказ №649), процедура повторного розгляду заяви проводиться виключно з урахуванням висновків судових інстанцій, є додатком до попередніх матеріалів особової справи та рекомендаційної позиції територіального органу ДМС від 04.06.2021 року.
За результатом дослідження рішень судів встановлено, що рішення про повторний розгляд заяви ухвалено через встановлення факту щодо наявності в заявника тяжкого психічного захворювання у вигляді декомпенсації шизотипічного розладу, ускладненого синдромом залежності від вживання психоактивних засобів.
Таким чином, судами без застосування повноважень щодо направлення шукача захисту на медичну експертизу визначено, що процедура розгляду заяви особи проводилась без участі спеціаліста в галузі психічного здоров'я.
За результатом повторного розгляду заяви, територіальний орган ДМС дійшов висновку, що зазначений елемент використовувався шукачем захисту задля введення судових органів влади в оману.
Підтвердженням зазначеного є наступне:
- розгляд заяви від 10.12 2020 відбувся за участю адвоката шукача захисту, включно до червня 2021 року, ані ОСОБА_1 , ані адвокат не звертались із клопотаннями або запереченнями щодо неможливості проведення співбесід за умовами наявного захворювання (в тому числі тяжких або психіатричного характеру);
- доказ про наявність психіатричного захворювання доведено до суду лише на підставі документу з російської федерації, а саме постанови Новосибірського обласного суду від 19.02.2018 року по справі 22-1289/2018. При цьому, судом не дотримано принципу «презумпції психічного здоров'я», передбаченого у Законі України «Про психіатричну допомогу». Такий принцип застосовується доки, наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України;
- з метою перевірки факту наявності психіатричного захворювання, територіальним органом ДМС відбулась спроба щодо направлення позивача на медичне обстеження, видано супровідний лист на адресу КУ НК «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» від 27.07.2022 року за №5100.5.1-5615/51.3-22. За результатами встановлено, що позивач уникнув проходження такої процедури, що вказує на зловживання правами задля досягнення власного результату.
Окрім того, під час співбесіди від 22.06.2023 (арк. 2) отримано твердження шукача захисту, що він вилікувався у 2019 році, будь-яких негараздів зі здоров'ям не має. Також підтверджено, що проблеми психіатричного характеру існували виключно на момент перебування в рф, тобто до виїзду в червні 2019 року.
ДМС вважає, що елемент психічного захворювання, що виведено на підставі рішення судового органу росії, без документального підтвердження в медичних закладах нашої держави використано задля введення в оману судових інстанцій України.
На додаток до всебічного розгляду заяви від 10.12.2020, де за результатом не виявлено ознак, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, повторний розгляд заяви спрямовано на зіставлення елементів кримінального переслідування.
Аналіз матеріалів особової справи та повторна процедура розгляду заяви дозволили дійти висновку, що у заявника відсутні об'єктивні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства або політичних переконань на території рф, що підтверджується поясненнями особи в ході опитування (арк.4 співбесіди від 22.06.2023). Також, ДМС не виявлено обставин, які б могли вказувати на належність ОСОБА_2 до окремої соціальної групи.
ДМС встановлено об'єктивний факт перебування позивача в міжнародному розшуку каналами Інтерполу (ч.2 ст.228 КК рф), а на відсутність суб'єктивних елементів вказує наступне:
- позивач підтвердив наявність двох кримінальних справ, а також факт вживання наркотичних і психоактивних засобів на території рф, починаючи з 2007 року (арк. 2 співбесіди від 22 06.2023);
- шукач захисту підтвердив, що вживання наркотиків стало підставою для порушення кримінальної справи від 2008 року, за яке він відбув покарання в місцях позбавлення волі та звільнений достроково (арк.3 співбесіди від 22.06.2023);
- позивач підтвердив факт подальшого вживання наркотичних засобів після звільнення з місць позбавлення волі, що стало підставою для повторного порушення кримінальної справи у рф. Відповідно до тверджень саме кримінальна справа від 2018 року за ч.2 ст.228 КК рф стала підставою для об'явлення його у міжнародний розшук (арк.3 співбесіди від 22.06.2023, арк.2 співбесіди від 28.06.2023);
- звертається увага, що під час повторного розгляду заяви шукач захисту не повідомив про факт фабрикування кримінальних справ у рф, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних речовин. Натомість, підтверджено елемент проведення обшуку з боку правоохоронних структур у помешканні його батьків та вилучення наркотичної речовини (кетаміну), який заявник вживав на той період часу (арк.3 співбесіди від 22.06.2023);
- окремо, заявником підтверджено обставину виїзду до України в 2019 році з метою уникнення кримінального переслідування в рф та на момент перебування під підпискою про невиїзд (арк.3 співбесіди від 22.06.2023).
ДМС також виявлено обставини повернення дружини заявника на установчі дані ОСОБА_3 з України до рф, у тому числі під час повномасштабного російського вторгнення. Так, під час проведення аналізу матеріалів особової справи дружини та перевірки за обліками міжвідомчої підсистеми «Аркан», встановлено факт її виїзду 03.09.2022 року з України до рф, транзитом через Республіку Молдова. За результатами опитування дружини позивача встановлено, що метою виїзду було оформлення нового паспортного документу, який вилучено територіальним органом ДМС під час звернення із заявою про міжнародний захист. Відповідно до відомостей з документу, новий паспортний документ для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 оформлено 20.09.2022, отримано 22.09.2022. орган видачі - МВС Новосибірського регіону рф (код 54007). Повернення до України відбулось 08.10.2022 року, транзитом через Турецьку Республіку та Республіку Молдова.
Під час повторного розгляду заяви позивач підтвердив факт вживання наркотичних засобів, що не заперечує законності прийняття рішень, відповідно до логіки ЄСПЛ, такі дії кваліфікуються як «постійне нехтування законами держави».
Відповідно до принципів ЄСПЛ, примусове поміщення позивача до психіатричних закладів для лікування як альтернатива перебування в місцях позбавлення волі - не вважається надмірним і є законним. Враховуючи викладене, суб'єктивне бачення позивача про те, що наступні кримінальні справи призведуть до подібного поміщення до місць медичного лікування чи позбавлення волі не можливо віднести до застосування тортур чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Клопотання ОСОБА_1 не містить умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1 Закону, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території рф.
Також, відсутні умови, які можуть вплинути на надання заявнику додаткової форми захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п.13 ч.1 ст.1 Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства її ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації. Народився у місті Новосибірськ. Має дві вищих освіти за спеціальністю філософія та прикладна математика, інформатика. Проживаючи в російській федерації займав посаду Генерального директора ТОВ «Кристал» (ІПН 5508296811).
Одружений на громадянці рф ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дітей немає.
Державний кордон України перетнув 29.06.2019 року через КПП Нові Яриловичи, в'їзд в Україну відбувся на підставі паспортного документу громадянина рф для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 .
12.09.2020 року позивача затримано в Україні в міжнародному пункті пропуску «Одеса-Аеропорт» при оформленні вильоту сполученням Одеса- Стамбул, підстава: перебування особи у міжнародному розшуку каналами Інтерполу.
Процедуру екстрадиції (видачі) ОСОБА_1 ініційовано 09.10.2020 Міністерством юстиції України.
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 15.09.2020 стосовно ОСОБА_1 застосовано тимчасовий арешт, постановою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2020 запобіжний захід змінено на домашній арешт.
На території рф є об'єктом кримінального переслідування неполітичного характеру за ч.1 ст.282 КК рф (дії, спрямовані на розпалювання ненависті та ворожнечі, а також на приниження гідності групи осіб за ознаками раси, національності, мови, походжання, відношення до релігії, а також через належність до певної соціальної групи, здійснення з використанням інформаційно-телекомунікаційно) мережі «Інтернет»), а також за ч.2 ст.228 КК рф (незаконне придбання, зберігання психотропних речовин, без мети збуту, у великому розмірі). За матеріалами справи встановлено факт перебування заявника в міжнародному розшуку каналами Інтерполу, підставою для внесення до обліків була стаття 228 КК рф.
Позивач раніше притягувався до кримінальної відповідальності в рф за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин.
Вироком районного суду м Новосибірська від 27.06.2008 був визнаний винним у вчиненні злочинів за ч.3 ст.30 п. «б», ч.2 ст.228.1, ч.1 ст.228, ч.2 ст.228, ч.3 ст.69 КК рф, призначено покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі.
Рішенням суду касаційної інстанції від 10.10.2008 року вирок скасовано в частині засудження за ч.2 ст.228 КК рф, призначено покарання за ч.3 ст.30, п. «б» ч.2 ст.228.1, ч.1 ст.228 КК рф, тобто відбулось пом'якшення покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Постановою районного суду м. Новосибірська від 03.02.2011 року ОСОБА_1 звільнено умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 10 днів (відповідно до листа Міністерства юстиції України від 09.10.2020 №97797/6749-30-20/12А).
На території України ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 (термін дії: 02.09.2019 - 01.08.2022 роки), підстава видачі 04/04 (працевлаштування).
10.12.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області.
Рішенням Державної міграційної служби України від 09.07.21 №235-21 було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до Повідомлення від 02.09.21 року №510 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з тим, що подана позивачем історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту та отримана в позивача інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинуло на прийняття негативного рішення за особовою справою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 по справі 420/20456/21 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано Рішення Державної міграційної служби України від 09.07.21 №235-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину російської федерації ОСОБА_1 . Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 рішення залишено без змін.
Наказом ГУ ДМС в Одеській області від 06.07.2022 №129 «Про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» розпочато повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
ГУ ДМС В Одеській області направив лист Генеральному директору комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» від 27.07.2022 №5100.5.1-5615/51.3-22 щодо проведення медичного обстеження.
ОСОБА_1 було видано направлення на медичне обстеження.
ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ від 27.07.2022 №144 «Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», в якому зазначив, що приймаючи до уваги вмотивоване подання заступника начальника управління - начальника відділу по роботі з шукачами захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Віталія Глотенка, щодо призупинення розгляду заяви та особової справи №2020ОD0158 громадянина рф на установчі дані ОСОБА_1 , у зв'язку з неможливістю проведення процедурних заходів з особою, яка має відповідні вади психологічного характеру, що виходить за межі правових норм Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказав:
1. Відповідно до пункту 5.3 «Правил розгляду заяв та оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 призупинити розгляд заяви шукача захисту громадянина рф ОСОБА_1 .
2. Визнати недійсною довідку про звернення за захистом в Україні серії 011542.
3. У разі повторного звернення особи до територіального підрозділу ДМС та надання результатів проходження медичної експертизи, що дозволяє проводити процедурні заходи в рамках Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», подальші дії проводити у відповідності до абз.4 п.5,3 Правил.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №420/10781/22 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволені позову про скасування наказу.
Визнати протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.07.2022 року №144 "Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
В інший частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постановою апеляційного суду встановлено: «…У цьому зв'язку колегія суддів констатує, що в межах розгляду даної справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних доказів на підтвердження неможливості проведення процедурних заходів щодо ОСОБА_1 . Як і не надано доказів ухилення останнього від проходження медичного обстеження.
Твердження відповідача про наявність у ОСОБА_1 вад психологічного характеру не звільняє суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення по справі №420/20456/21 та належним чином розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України "Про психіатричну допомогу"…».
На виконання рішення у справі №420/10781/22, ГУДМС в Одеській області прийнято наказ №51 від 13.03.2023, яким наказ від 27.07.2022 №144 "Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" визнано таким, що втратив чинність.
В подальшому наказом ГУДМС в Одеській області від 02.06.2023 №110 призупинено розгляд заяви шукача захисту ОСОБА_1 через його неявку до територіального органу ДМС.
20.06.2023 ОСОБА_1 подана заява з проханням відновити розгляд заяви.
Наказом ГУДМС в Одеській області від 20.06.2023 №122 поновлено розгляд заяви шукача захисту ОСОБА_1 .
З шукачем захисту ОСОБА_1 проведено співбесіди 22.06.2023 та 28.06.2023.
04.12.2023 року затверджено «Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» стосовно ОСОБА_1 (справа №2020ОD0158), яким рекомендовано ДМС відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянину рф на установчі дані ОСОБА_1 .
Рішенням Державної міграційної служби України №37-24 від 15.03.2024 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України №3671-VI.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI).
Згідно п.4 ч.1 ст.6 Закону України №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Так, відповідно до ч.ч.2,4,5 ст.5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В силу ч.1 ст.7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Згідно з п.п. "в", п.4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 (зі змінами) за результатами попереднього розгляду заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти буле опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Порядок попереднього розгляду заяв регулюється ст.8 Закону України №3671-VI.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.
Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
В даному випадку позивач володіє російською мовою.
Крім того, суд звертає увагу, що особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов'язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту", в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов'язком особи, яка звернулася із заявою.
Відповідно до Порядку проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 03 березня 2002 р. №82, обов'язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров'я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов'язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Обов'язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.
Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.
В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.
Відповідно до п.4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. №121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).
Як встановлено судом, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 по справі 420/20456/21, зокрема, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу».
Вказаним рішенням встановлено: «…Суд звертає увагу, що у Апеляційній постанові Новосибирського обласного суду у справі №22-1289/2018 від 19.02.2018р. містяться посилання на те, що відносно позивача було проведено 2 стаціонарні судово-психіатричних експертиз. Відповідно висновку судової стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи №128 ОСОБА_1 по своєму психічному стану потребує застосування примусових заходів медичного характеру, так як представляє небезпеку для себе та інших осіб. Структура та перебіг психічного розладу. … ОСОБА_1 страждає тимчасовим психічним розладом у вигляді декомпенсації шизотипічного розладу, ускладненого синдромом залежності від вживання психоактивних засобів».
Відповідно до цього судового рішення, оскільки розлад психічного здоров'я позивача був настільки стійкий, що унеможливлювало відповісти однозначно про осудність позивача в інкримінуємих йому злочинах, його було поміщено на примусове лікування до спеціалізованого зачиненого психіатричного закладу, в якому він провів півтора роки та був звільнений з нього не у зв'язку із досягненням значного прогресу у лікування чи одужанні позивача, а у зв'язку зі спливом строку перебування у закладі.
Тобто, даних про одужання позивача від тяжкої психічної хвороби відсутні.
Позивач не приховував вказаного факту наявності у нього серйозної психічної хвороби ні під час перетину кордону та спілкування з прикордонниками, ні під час подання заяви, заповнення анкети чи приведення співбесіди з ним…
… Але, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області маючи вище наведену інформацію, стосовно психічного захворювання ОСОБА_1 , в порушення прав заявника та процедури проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця не призначило огляд психіатра чи його обстеження у спеціалізованому медичному закладі з метою встановлення факту можливості позивачем усвідомлювати те, що він пояснює чи вчиняє дії.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та обґрунтованим лише тоді, коли воно відповідає принципу верховенства права та прийняте з дотриманням всіх необхідних прав шукача притулку і у відповідності до процедури розгляду заяви, проведеної у жорсткій відповідності до норм діючого законодавства…».
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 року у справі №420/20456/21, вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішенням ДМС України від 23.06.2022 №14-22, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №420/20456/21 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 року, зобов'язано ГУДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу».
Наказом ГУ ДМС в Одеській області від 06.07.2022 № 129 «Про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» розпочато повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
ГУ ДМС в Одеській області направив лист Генеральному директору комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Анатолію Волощуку від 27.07.2022 №5100.5.1-5615/51.3-22. В листі було зазначено, що на обліку ГУ ДМС в Одеській області перебуває заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. рф ОСОБА_1 , який направляється на Вашу адресу для проходження відповідного психічного обстеження, передбаченого чинним законодавством.
ОСОБА_1 було видано направлення на медичне обстеження, яке він отримав особисто 27.07.2022.
ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ від 27.07.2022 №144 «Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», в якому зазначив, що приймаючи до уваги вмотивоване подання заступника начальника управління - начальника відділу по роботі з шукачами захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Віталія Глотенка, щодо призупинення розгляду заяви та особової справи №2020ОD0158 громадянина рф на установчі дані ОСОБА_1 , у зв'язку з неможливістю проведення процедурних заходів з особою, яка має відповідні вади психологічного характеру, що виходить за межі правових норм Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказав:
1. Відповідно до пункту 5.3 «Правил розгляду заяв та оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 призупинити розгляд заяви шукача захисту громадянина рф ОСОБА_1 .
2. Визнати недійсною довідку про звернення за захистом в Україні серії 011542.
3. У разі повторного звернення особи до територіального підрозділу ДМС та надання результатів проходження медичної експертизи, що дозволяє проводити процедурні заходи в рамках Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», подальші дії проводити у відповідності до абз.4 п.5,3 Правил.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №420/10781/22 Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволені позову про скасування наказу.
Визнати протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.07.2022 року №144 "Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
В інший частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постановою апеляційного суду встановлено: «…У цьому зв'язку колегія суддів констатує, що в межах розгляду даної справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних доказів на підтвердження неможливості проведення процедурних заходів щодо ОСОБА_1 . Як і не надано доказів ухилення останнього від проходження медичного обстеження.
Твердження відповідача про наявність у ОСОБА_1 вад психологічного характеру не звільняє суб'єкта владних повноважень виконати судове рішення по справі №420/20456/21 та належним чином розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням психічного стану ОСОБА_1 та дотримання його прав, передбачених Законом України "Про психіатричну допомогу"…».
На виконання рішення у справі №420/10781/22, ГУДМС в Одеській області прийнято наказ №51 від 13.03.2023, яким наказ від 27.07.2022 №144 "Про призупинення повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" визнано таким, що втратив чинність.
В подальшому наказом ГУДМС в Одеській області від 02.06.2023 №110 призупинено розгляд заяви шукача захисту ОСОБА_1 через його неявку до територіального органу ДМС.
20.06.2023 ОСОБА_1 подана заява з проханням відновити розгляд заяви.
Наказом ГУДМС в Одеській області від 20.06.2023 №122 поновлено розгляд заяви шукача захисту ОСОБА_1 .
З шукачем захисту ОСОБА_1 проведено співбесіди 22.06.2023 та 28.06.2023.
04.12.2023 року затверджено «Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» стосовно ОСОБА_1 (справа №2020ОD0158), яким рекомендовано ДМС відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянину рф на установчі дані ОСОБА_1 .
При цьому, Висновок не містить жодної інформації про дотримання процедури розгляду заяви із залученням до її розгляду спеціаліста в галузі психічного здоров'я або зазначення доказів ухилення ОСОБА_1 від проходження медичного обстеження, необхідність якого констатовано у двох рішеннях судів у справах №420/20456/21 та №420/10781/22.
Рішенням Державної міграційної служби України №37-24 від 15.03.2024 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судовий контроль за суб'єктами владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.
Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою.
Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Натомість, як встановлено судом, ДМС України, при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 не залучено до її розгляду спеціаліста в галузі психічного здоров'я. Як і не вжито заходів отримання доказів ухилення ОСОБА_1 від проходження медичного обстеження.
В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб'єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб'єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб'єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб'єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов'язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).
Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практика щодо розуміння принципу належного урядування з п'яти головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
На переконання суду, ДМС України, при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 , повинна була врахувати обов'язкові висновки суду у справі №420/20456/21 та №420/10781/22 та виправити свої помилки. Проте, рішення №37-24 від 15.03.2024 прийнято без врахування цих висновків, що не відповідає принципу верховенства права, а тому, на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України, таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Крім викладеного, суд також наголошує, що Верховний Суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
У постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі №420/20456/21 зазначено: «… Таким чином, апеляційний суд, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, маючи вище наведену інформацію, стосовно психічного захворювання ОСОБА_1 , в порушення прав заявника та процедури проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, не призначило огляд психіатра чи його обстеження у спеціалізованому медичному закладі з метою встановлення факту можливості позивачем усвідомлювати те, що він пояснює чи вчиняє дії…».
Висновуючись на викладеному, суд вважає, що не залучення до розгляду заяви ОСОБА_1 спеціаліста в галузі психічного здоров'я є фундаментальним порушенням.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 15.03.24 №37-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину російської федерації ОСОБА_1 .
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )
Державна міграційна служба України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ЄДРПОУ 37508470, електронна пошта: sud@dmsu.gov.ua)
Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, ЄДРПОУ 37811384, електронна пошта: od@dmsu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА