Справа № 420/667/25
30 січня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши заяву представника відповідача - Дерипалка О.В. про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 08.01.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року;
2. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що по 08 березня 2021 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_5 ), надалі був переведений у НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) (далі Відповідач), та 02 серпня 2021 року позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. За період 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі. Представник позивача звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_5 ) із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року. Листом від 30.07.2024, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) надала копії розрахунків та особистих карток грошового забезпечення позивача, з яких вбачається, що у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року. Листом від 08.07.2024 відповідач надав Довідку про розмір виплаченої індексації грошового забезпечення позивача з якої вбачається, що у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Позивач вважає дії відповідача протиправними та звернувся захистом своїх прав до суду.
13.01.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
29.01.2025 до суду надійшло клопотання (вхід. №ЕС/8669/25) представника відповідача - Дерипалка О.В. в якому просить адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду, покликаючись на пропущення позивачем строку звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП.
Ознайомившись з доводами представника відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинні на момент звільнення позивача з військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На момент спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення до суду, не обмежувався.
Враховуючи викладене, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки позивач звернувся до суду із позовною заявою в межах встановленого строку.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240- 243, 248, 256, 294 КАС України, суд
У задоволені клопотання (вхід. №ЕС/8669/25) представника відповідача - Дерипалка О.В. про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/667/25 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА