Справа № 420/31019/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01.01.2019 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2019 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що він у період з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Однак, за твердженням позивача, у період з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року нарахування його грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, затвердженого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01.01.2019 року.
Позивач наголошує, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 відбулось поновлення з 29.01.2020 року попередньої редакції Постанови №704, у зв'язку з втратою чинності пункту 6 постанови КМУ №103, в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відтак, оскільки у спірний період нараховування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим він звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду у справі №420/31019/24 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами, в порядку ч.5 ст.262 КАС України.
Під час розгляду справи від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року №1038, яка застосовується з 01.10.2020 року, примітки в додатках 1, 12, 13 і 14 до ПКМУ №704 викладені в новій редакції, відповідно до якої посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. Доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 року, на думку військової частини НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п. 4 Постанови №704 п. 4 постанови КМУ №704.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Позивач у період, зокрема, з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2018 року №92 та від 11.03.2019 року №49 про зарахування до списків особового складу частини та про виключення зі списків особового складу частини.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2019 року №49 також встановлено, що грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань позивач за 2019 рік не отримував.
Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідача в частині нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення з визначенням розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2019 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем дій суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що 01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Отже зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - дати набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 року була відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а ні на 01.01.2018 року.
Отже, саме з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
У той же час, до 29.01.2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого саме на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/10137/22.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у період з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року відповідачем правомірно обчислювалось грошове забезпечення позивача із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762,00 грн.
За таких умов не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру його грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування за період з 01.01.2019 року по 11.03.2019 року при обчисленні його розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
У той же час, за п.1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами (п.2 розділу XXIV Порядку №260).
У той же час, як було встановлено судом під час розгляду справи, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році.
Суд акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем дій відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з огляду на що суд не вбачає підстав для надання оцінки правомірності або неправомірності розрахунку розміру одноразових видів грошового забезпечення, які позивачу взагалі не нараховувались військовою частиною у спірний період.
Враховуючи висновок суду про необхідність відмови у задоволенні основних позовних вимог позивача у повному обсязі, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 за період з 01.01.2019 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький
.