Справа № 420/32334/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду 17.10.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
2. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 05.08.2023 по 05.02.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 07.02.2011 по 04.08.2023 він проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, у тому числі у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2023 № 354-ос позивача звільнено з військової служби за підпунктом “г».
Як зазначає позивач, лише при звільненні НОМЕР_1 прикордонним загоном 05 серпня 2023 року йому було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015-28.02.2018 у сумі 31 097, 11 грн. із застосування при розрахунку суми індексації місяця підвищення тарифних ставок (окладів) - червень 2015 року, серпень 2017 року. У подальшому, позивач оскаржив розрахунок індексації грошового забезпечення та судовим рішенням у справі №420/26312/23 позов до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) був задоволений.
Позивач вказує, що на виконання судового рішення у справі №420/26312/23 на його банківський рахунок 28.09.2024 військовою частиною нараховано та виплачено 56 789,70 грн.
У зв'язку з викладеним 30.09.2024 позивач направив відповідачу звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 05.08.2023 , а остаточний розрахунок проведено 28.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, який компенсується за період з 05.08.2023 по 05.02.2024, тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Як вважає позивач, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 22.10.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
08.11.2024 до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу середнього грошового забезпечення, на переконання відповідача, відсутня.
Інших заяв по суті та додаткових доказів станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно витягу із наказу в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2023 року № 354-ос, штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-028242), інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення управління службою відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), який звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 04.08.2023 №354-ос за підпунктом "т" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком). дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 05.08.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні зі служби позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №420/26312/23 визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо застосування червня 2015 року та серпня 2017 року, як місяців за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
28.09.2024 на виконання судового рішення по справі №420/26312/23 військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 56789,70 грн, що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок.
30.09.2024 позивач направив на ім'я начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України звернення щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05.08.2023 по 05.02.2024.
Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 05.08.2023, а остаточний розрахунок проведено 28.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період з 05.08.2023 по 05.02.2024, тобто не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Відповідач вважає, що військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу (з 05.08.2023) між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку (адміністративна справа № 420/26312/23).
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, 28.09.2024 на виконання судового рішення по справі № 420/26312/23 військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 56789,70 грн, що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28.09.2024.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 06.08.2023 (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення) по 27.09.2024 (переддень остаточного розрахунку).
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 06.08.2023 (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення) по 06.02.2024 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи Архівної відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, позивачу нараховано за червень 2023 року - 25291,80 грн (без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022), за липень 2023 року - 25291,80 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 829,24 грн (25291,80+25291,80)/61 календарний день).
Період затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2023 року (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення) по 06.02.2024 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком) становить 184 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 06.08.2023 по 06.02.2024 становить 152 580,16 грн (829,24 грн. х 184 дні).
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 152 580,16 грн з відрахуванням належних податків та зборів.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2023 по 06.02.2024;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.08.2023 по 06.02.2024 у сумі 152 580,16 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн, де 1211,20 грн - ставка судового збору сплачена позивачем за звернення до суду із цим позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 242-246, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2023 по 06.02.2024.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.08.2023 по 06.02.2024 у сумі 152 580,16 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА