Справа № 420/31122/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду 04.10.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 18.09.2024 включно;
2. Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 18.09.2024 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що проходила військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника прикордонного загону була звільнена з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 15.03.2024 була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 по справі №420/12532/24, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024, 18.09.2024 на картковий рахунок позивачки зараховано кошти у сумі 181 657,85 грн., як перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023.
У позові зазначено, що оскільки позивачка виключена зі списків особового складу 15.03.2024, а остаточний розрахунок проведено 18.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, який компенсується за період з 15.03.2024 по 18.09.2024. Як вважає позивачка, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, вона має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом.
09.10.2024 ухвалою судді залишено без руху позовну заяву позивача та надано строк на усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви оформленої у відповідності до вимог до п.2 ч.5 ст.160 КАС України, із вірним зазначенням місця проживання чи перебування позивача, а також надати читабельні копії витягів з наказів №97-ос, №150-ос та довідки від 19.09.2024.
14.10.2024 до суду надійшов адміністративний позов позивача (вхід.№25804/24) з врахуванням ухвали від 09.10.2024 та надано копії витягів з наказів №97-ос, №150-ос та довідки від 19.09.2024.
Ухвалою судді від 21.10.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
07.11.2024 до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу середнього грошового забезпечення, на переконання відповідача, відсутня.
Інших заяв по суті та додаткових доказів станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.02.2024 № 97-ос, старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.03.2024 № 150-ос, старшого сержанта ОСОБА_1 з 15.03.2024 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачкою та Військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі № 420/12532/24 визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо не застосування з 19.08.2020 року по 19.05.2023 при обчисленні розміру грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань ОСОБА_1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок з 19.08.2020 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
18.09.2024 на виконання судового рішення по справі № 420/12532/24 військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивачки грошове забезпечення та грошову допомогу у сумі 181 657,85 грн, що підтверджується довідкою від 19.09.2024 № 300 та повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок.
Як вважає позивачка, оскільки її виключено зі списків особового складу 15.03.2024, а остаточний розрахунок проведено 18.09.2024, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період за період з 15.03.2024 по 18.09.2024 відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Відповідач вважає, що військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачці середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу (з 15.03.2024) між позивачкою та Військовою частиною НОМЕР_2 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку (адміністративна справа № 420/12532/24).
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, 18.09.2024 на виконання судового рішення по справі № 420/12532/24 військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивачки грошове забезпечення та грошову допомогу у сумі 181657,85 грн.
Отже, остаточний розрахунок з позивачкою було проведено 18.09.2024.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 16.03.2024 (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення) по 17.09.2024 (переддень остаточного розрахунку).
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення) по 16.09.2024 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком).
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи Довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, позивачці нараховано за січень 2024 року - 15 187,76 грн (без урахування грошової допомоги для оздоровлення та додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022), за лютий 2024 року - 23989,50 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 60 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 652,95 грн (15 187, 76+23989,50)/60 календарний день).
Період затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 (день, наступний з дати звільнення) по 16.09.2024 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком) становить 184 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 16.09.2024 становить 120 142,80 грн (652,95 грн. х 184 дні).
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 120 142,80 грн з відрахуванням належних податків та зборів.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 року по 16.09.2024 року;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити Добровій ОСОБА_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2024 по 16.09.2024 у сумі 120142,80 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи, що позивач був звільнений від оплати судового збору, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється. Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 242-246, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 16.09.2024.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити Добровій ОСОБА_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2024 по 16.09.2024 у сумі 120 142,80 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА