Справа № 420/12898/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
I. Зміст позовних вимог.
До суду звернувся ОСОБА_2 ( далі - представник позивача), діючий на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.03.2024 року у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, виплаченої 30.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року у справі №420/17355/22.;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року 30.03.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, виплаченої 30.03.20 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року у справі №420/17355/22.
II. Позиція сторін.
На обґрунтування вказаних позовних вимог представник позивача вказує, що з 23.08.2016 по 11.02.2019 року позивачка проходила військову службу в військовій частина НОМЕР_1 . Оскільки при виключенні зі списків особового складу позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року по справі №420/17355/22 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 23.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. На виконання даного судового рішення 30.03.2024 р. відповідачем виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 59 078,92 грн., проте в порушення Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачена позивачу вказана компенсація, що стало підставою звернення до суду з позовом.
23.05.2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позову, вказуючи, що відповідно до вимог Закону № 2011-ХІІ, саме відмова відповідача про виплату компенсації може бути оскаржена в судовому порядку, разом з тим позивач з подібною заявою про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати до відповідача не зверталася.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 30 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Цією ж ухвалою зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 разом з відзивом на позов надати суду пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням підстав нарахування та/або виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року 30.03.2024 року.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 з 11.08.2016 по 28.01.2019 року проходила військову службу та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2019 року №29 з 11 лютого 2019 року виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення. (а.с. 16-18)
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року по справі № 420/17355/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.08.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
30.03.2024 року на виконання даного судового рішення відповідачем була здійснена виплата індексації грошового забезпечення в сумі 59 078,92 грн., що підтверджується зарахуванням на особовий рахунок.(а.с.10)
Оскільки відповідачем невиплачена компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернулась до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин), яким визначено, зокрема
- військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. (стаття 1 Закону № 2011-XII);
- у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. (стаття 2 Закону № 2011-XII);
- грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.( частина третя статті 9 Закону № 2011-XII);
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III), яким передбачено,
-. підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). ( стаття 1 Закону № 2050-ІІІ).
- компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. ( стаття 2 Закону № 2050-ІІІ).
- під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
- сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( стаття 3 Закону № 2050-ІІІ)
- виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. ( стаття 4 Закону №2050-III).
- компенсацію виплачують за рахунок , зокрема: коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету. ( абзац 3 статті 4 Закону №2050-III).
- відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства. ( стаття 7 Закону №2050-III).
VI. Оцінка суду.
Зі змісту наведених норм вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
При цьому, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
Спір у цій справі виник у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою військовою частиною НОМЕР_2 позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, на виконання рішення суду.
Вирішуючи дані спірні правовідносини суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Верховний Суд у постановах від 12 грудня 2018 року - справа №825/874/17, від 19 червня 2019 року - справа №825/1987/17, від 19 липня 2019 року - справа № 240/4911/18, ін. неодноразово висновував що, за своєю природою індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці.
Отже, відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, під доходами в цілях застосування цього Закону розуміється у тому числі індексація грошового забезпечення.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідачем під час проходження позивачем військової служби не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 23.08.2016 р. по 28.02.2018 р.
Після звільнення позивача з військової служби та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 по справі № 420/17355/22 відповідачем 30.03.2024 року було перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 23.08.2016 р. по 28.02.2018 р. в розмірі 59 078,92 грн.
З огляду на вказане, суд вважає помилковою та необґрунтованою позицію представника позивача в частині невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів з 01.12.2015 року, а не з 23.08.2016 р., як це визначено вказаним судовим рішенням, а також щодо дати «по 30.04.2024 року», а не «по 29.03.2024 р. включно», як дата напередодні фактичної виплати.
Підсумовуючи вищевказане, суд вказує, що факт виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування індексації грошового забезпечення, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися щомісячно з виплатою позивачу грошового забезпечення.
В свою чергу, протиправне невиконання зазначеного обов'язку відповідачем тягне за собою негативні наслідки у вигляді додаткового обов'язку з виплати спірної компенсації.
При цьому, суд зазначає, що ст. 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» чітко визначено формулу, яка має застосовуватись при обрахунку розміру спірної компенсації.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Щодо покликання відповідача на безпідставність вимог позивача, з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, то суд вказує про таке.
За нормами ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20, та сформулював висновки, відповідно до яких статтю 7 Закону № 2050-ІІІ варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Відтак, доводи відповідача щодо передчасності звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
VII. Висновок суду.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів з 23.08.2016 р. по 29.03.2024 року включно у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.08.2016 р. року по 28.02.2018 року, виплаченої 30.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року у справі №420/17355/22.;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 23.08.2016 р. по 29.03.2024 року включно у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.08.2016 р. року по 28.02.2018 року, виплаченої 30.03.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року у справі №420/17355/22.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна