справа № 380/20755/24
30 січня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивачки від 28 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № 380/20755/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивачка/заявниця) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ057089 від 11 вересня 2024 року, якою постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративний штраф у сумі 17000,00 грн;
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 04 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
29 січня 2025 року від позивачки через канцелярію суду (вх. № 7120 від 29 січня 2025 року) надійшла заява від 28 січня 2025 року про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що оскаржувана постанова пред'явлена відповідачем до примусового виконання і державним виконавцем 20 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № 76832013 та накладено арешт на кошти, що є на банківських рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Внаслідок цього завдано шкоди позивачці як суб'єкту господарювання та фактично зупинено її діяльність. Зокрема, накладення арешту на поточні рахунки позивачки унеможливлює виплату заробітної плати, виконання зобов'язань щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, що, своєю чергою, призводить до ненадходження коштів до відповідних бюджетів, а також унеможливлює розрахунки з контрагентами тощо. Такі обставини вказують на те, що в разі незастосування заходів забезпечення позову буде унеможливлений ефективний захист прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду. Крім того, у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови та задоволення позовних вимог про її скасування, позивачці доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути свої кошти, стягнення яких буде здійснено органом державної виконавчої служби у разі, якщо стягнення не буде зупинено. Отже, на переконання позивачки, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, що є підставою для забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.
З огляду на вказане просить суд вжити заходи забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ057089 від 11 вересня 2024 року шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, зокрема, постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ057089 від 11 вересня 2024 року, що є на примусовому виконанні Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (виконавче провадження № 76832013), до завершення розгляду справи № 380/20755/24 та набрання рішенням суду законної сили.
Вирішуючи заяву позивачки про забезпечення позову, суд ураховує таке.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 розділу І КАС України.
Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку виходячи з конкретних доказів встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.
Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких надалі гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову спрямований на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб'єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного суд під час розгляду заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності, зокрема, враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову про накладення штрафу до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Отже, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18.
Проте всупереч наведеному заявниця не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які вона просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких вона звернулася, зважаючи на таке.
Предметом оскарження у цій справі є постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ057089 від 11 вересня 2024 року.
Сума штрафу, яку накладено на позивачку оскаржуваною постановою, становить 17000,00 грн.
Така постанова вже пред'явлена до виконання до органу державної виконавчої служби і щодо її виконання державним виконавцем 20 січня 2025 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 76832013.
Насамперед суд відзначає, що у своїй заяві про забезпечення позову позивачка стверджує, що державним виконавцем накладено арешт на кошти, що є на банківських рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , утім жодних доказів на підтвердження вказаної обставини, зокрема, копії відповідної постанови державного виконавця позивачка не надала.
Водночас суд ураховує, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника, однак лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів (частина третя статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
За цих обставин решта коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та збори тощо.
Натомість заявницею не надано суду жодних відомостей щодо поточних фінансових показників боржника, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі, на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
У контексті викладеного у суду відсутня можливість перевірити, чи володіє заявниця фінансовими можливостями, з урахуванням суми штрафу, визначеного у спірній постанові, достатніми для нормального функціонування, провадження нею господарської діяльності, здійснення розрахунків з контрагентами, бюджетом та працівниками. Отже, заявницею до заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження її майнового стану.
Заявницею жодними належними та допустимими доказами не доведено, що невжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для її господарської діяльності, а також, що невжиття такого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених її прав.
Отож, заявницею жодними належними та допустимими доказами не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви позивачки від 28 січня 2025 року про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви позивачки від 28 січня 2025 року про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 30 січня 2025 року.
Суддя Клименко О.М.