29 січня 2025 рокусправа № 380/23359/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, викладену у листі від 22.10.2024 №813/24949;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Маючи підстави для звільнення з військової служби згідно із пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII (постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи), позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення. До рапорту позивач додав всі необхідні документи, зокрема, нотаріально засвідчені копії медичних висновків та інших підтверджувальних документів. Однак, 22.10.2024 відповідач у листі -відповіді за №213/24949 відмовив позивачу у звільненні з військової служби, покликаючись на відсутність у поданих документах прямих вказівок на необхідність постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю.
Позивач вважає протиправною відмову відповідача, оскільки висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 містить чітку вказівку на необхідність постійного стороннього догляду за його дружиною. Натомість відповідач проігнорував цю обставину, не надавши належної оцінки документам, що підтверджують право ОСОБА_1 на звільнення.
Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
29.11.2024 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що рапорт позивача про звільнення з військової служби та додані до нього документи розглянуті командиром в/ч НОМЕР_1 належним чином, за результатами чого відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача, оскільки ОСОБА_1 не довів потребу дружини у постійному догляді.
Підпункт "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII містить покликання на таку передумову звільнення з військової служби як "постійний догляд", що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Відповідач зауважує, що саме по собі поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 дійшов висновку, що поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Таким чином, відповідач стверджує, що поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Тобто, у формулюванні "отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи" не має вказівки на постійність, безперервність, а лише вказівка на вид послуги та ким вона надається.
Зауважує, що у наданому позивачем висновку ЛКК від 12.09.2024 № 376 за формою №080-4/о підкреслено: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Разом з тим, підстав вважати формулювання "отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи" і "необхідність здійснювати постійний догляд" тотожними немає.
Також відповідач звертає увагу суду, що прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями командира військової частини, де позивач проходить службу.
Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.
11.12.2024 позивач надіслав відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача, наведених у відзиві. Стверджує, що позивач долучив до рапорту два окремі висновки, а саме: висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 про те, що дружина позивача потребує постійного стороннього догляду та висновок від 12.09.2024 № 376 за затвердженою формою № 080-4/, в якому дружині позивача рекомендовано надання соціальних послуг: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Вказані обставини відповідач проігнорував та не надав їм належної оцінки при прийнятті рішення за наслідками розгляду рапорту позивача. Відтак, відзив на позовну заяву жодним чином не спростовує надані позивачем докази, а тому просить його відхилити повністю.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
10.10.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, після якого присвоєні прізвища: чоловіку - ОСОБА_3 , дружині - ОСОБА_3 , про що видане Свідоцтво про шлюб від 10.10.2009 серії НОМЕР_2 .
Згідно із Довідкою від 09.09.2024 № 699853, виданою Міжрайонною спеціалізованою онкологічною МСЕК № 1 до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією, ОСОБА_4 встановлена друга (ІІ) група інвалідності.
У висновку ЛКК Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Стрия" від 12.09.2024 № 376 за формою первинної облікової документації № 080-4/о про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з огляду на непрофесійній основі (далі - Висновок ЛКК № 376 форми №080-4/о) зазначено, що ОСОБА_4 рекомендована соціальна послуга така, як отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Вказаний Висновок дійсний до 12.09.2025.
Також, у Висновку ЛКК № 376 форми № 080-4/о зазначено, що він надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Згідно із висновком Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Стрия" від 12.09.2024 № 376, ОСОБА_4 , "…Потребує постійної сторонньої допомоги" (далі - Висновок ЛКК № 376).
05.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. До рапорту позивач додав копії нотаріально завірених документів:
- Довідку до Акту огляду МСЕК від 09.09.2024 серії 12 ААГ № 699853 ОСОБА_4 ;
- висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 форми № 080-4/о ОСОБА_4 ;
- висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 ОСОБА_4 ;
- свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 ;
- паспорт та рнокпп ОСОБА_4 ;
- паспорт та рнокпп ОСОБА_1 ;
- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2023 № 150.
Вказаний перелік документів відповідач не заперечує.
22.10.2024 командир військової частини НОМЕР_1 у листі-відповіді за № 713/24949 відмовив ОСОБА_1 у звільненні із військової служби, у зв'язку із тим, що із доданих позивачем до рапорту документів неможливо встановити вказівку на постійність, безперервність необхідності здійснення догляду за дружиною.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у звільненні із військової служби на підставі доданих до рапорту документів, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Норми Закону № 2232-ХІІ суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб.
На час розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
За змістом ч. 1, ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Статтею 24 Закону № 2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно абзацу першого до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ. У частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Так, згідно із пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Згідно із абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
За приписами ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як зазначено вище, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та маючи намір звільнитися з військової служби, подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ та абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Пунктом 12 Розділу І Положення № 1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
25.11.2022 набрав чинності наказ Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, яким затверджена Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (далі - Інструкція № 280), відповідно до пункту 5 розділу І якої командири (керівники) зобов'язані забезпечити, зокрема, належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 1 розділу Х Інструкції № 280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Пунктом 12.9 розділу ХІІ Інструкції № 170 передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, зокрема, у випадках звільнення за підставами, передбаченими пунктами "г" - "е" частини третьої, підпунктами "а", "ґ", "д", "е" пункту 1, підпунктом "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "д", "е", "є", "и" - "о" пункту 1, підпунктами "д", "е", "є", "з" - "м" пункту 2, пунктом 3 частини п'ятої, підпунктами "д" - "і" пункту 1, підпунктами "ґ" - "з" пункту 2, пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову служби";
за підставами, передбаченими пунктами "б", "в" і "д" частини третьої, підпунктом "г" пункту 1 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в","ґ" пунктів 1,2 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Згідно із абз. 3 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби здійснюється за встановленою процедурою, яка включає подання рапорту з додатками, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнення даних про проходження особою військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Лише у разі не прийняття, не розгляду чи не задоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
За загальним правилом, визначеним пп. 3.11.6 Інструкції № 124, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
Суд встановив, що 05.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
22.10.2024 командир військової частини НОМЕР_1 відмовив ОСОБА_1 у звільненні із військової служби, у зв'язку із тим, що із доданих позивачем до рапорту документів не можливо встановити вказівку на постійність, безперервність необхідності здійснення догляду за дружиною.
Отже, спір у цій справі виник у зв'язку із відмовою відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та пункту 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, оскільки, за твердженнями відповідача, із доданих позивачем до рапорту документів не вбачається вказівки на постійність необхідності здійснення догляду за дружиною, як це вимагає Закон № 2232-ХІІ.
Суд встановив, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач до рапорту від 05.10.2024 про звільнення додав такі документи:
- довідку до Акту огляду МСЕК від 09.09.2024 серії 12 ААГ № 699853 ОСОБА_4 ; висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 форми № 080-4/о ОСОБА_4 ; висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 ОСОБА_4 ; свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 ; паспорти та рнокпп ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 .
Відтак, суд встановив, що у цьому випадку дослідженню підлягає питання, чи підтверджують додані позивачем документи (медичний висновок) необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача, яка є особою з інвалідністю II групи.
Так, визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Із наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зважає на таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами п.п. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк під поняттям "сторонній догляд" розуміється те, ким надається догляд, а "постійний догляд"- коли надається такий догляд. У свою чергу, поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання", в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд наголошує на неузгодженості термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, суд дійшов висновку, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то, на переконання суду, такі повноваження належать лікарсько-консультативним комісіям закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Так, згідно із пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Відповідно до абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, суд зауважує, що ні пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, ні абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ не місять чіткої вказівки щодо форми чи виду документу для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою.
Суд встановив, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби додав, окрім іншого, три медичні висновки щодо стану здоров'я своєї дружини ОСОБА_4 , а саме: Довідку до Акту огляду МСЕК від 09.09.2024 серії 12 ААГ № 699853 ОСОБА_4 , висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 форми № 080-4/о ОСОБА_4 та висновок ЛКК від 12.09.2024 № 376 ОСОБА_4 .
Так, у висновку ЛКК № 376 форми № 080-4/о зазначено, що ОСОБА_4 рекомендована соціальна послуга така, як отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Вказаний Висновок дійсний до 12.09.2025 та надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Водночас згідно із висновком Висновок ЛКК № 376 від 12.09.2024 № 376, ОСОБА_4 "…Потребує постійної сторонньої допомоги."
Отже, Висновок ЛКК № 376, який позивач долучив до рапорту від 05.10.2024 про звільнення з військової служби, містить чітку вказівку на необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_4 , особою з інвалідністю ІІ групи.
Окрім цього, відповідно до довідки Міжрайонної спеціалізованої онкологічної МСЕК №1 від 09.09.2024 № 699853 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_4 встановлено другу (ІІ) групу інвалідності.
Отже, зміст Висновку ЛКК № 376 та довідки МСЕК від 09.09.2024 № 699853 підтверджують той факт, що ОСОБА_4 , дружина ОСОБА_1 , відноситься до числа осіб з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду, що надає позивачу право на звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Наведені вище обставини спростовують твердження відповідача про те, що "У наданому Позивачем висновку ЛКК № 376 від 12.09.2024 за формою № 080-4/0 підкреслено: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Разом з тим, підстав вважати формулювання "отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи" і "необхідність здійснювати постійний догляд" тотожними, немає", оскільки відповідач під час розгляду рапорту від 05.10.2024 не дослідив інші, надані позивачем до рапорту, документи, що підтверджують обставини, які надають ОСОБА_1 право на звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби позивача за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20 дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд встановив, що 05.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
22.10.2024 відповідач відмовив позивачу у звільненні, зазначивши про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби, з урахуванням наданих підтверджуючих документів.
Отже, рапорт ОСОБА_1 відповідач розглянув з урахуванням долучених позивачем документів та відмовив у його задоволенні.
Варто відмітити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Беручи до уваги ту обставину, що пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, суд вважає, що у даному випадку відсутня дискреція відповідача щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти.
Таким чином, з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи ОСОБА_4 , та
зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив наявність підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Керуючись ст. ст. 6-10, 14, 72-78, 90, 132, 159, 241-246, 262 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_4 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна