29 січня 2025 року справа №320/2667/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та Служби судової охорони, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення додаткової винагороди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся із позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-1) та Служби судової охорони (далі - відповідач-2), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України (далі - треті особи), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо невиконання вимог постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 в частині невиплати додаткової грошової винагороди;
- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо невиконання вимог постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 в частині не розроблення та не затвердження методичних рекомендацій з коефіцієнтами розрахунку додаткової винагороди;
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області додаткову винагороду відповідно до Постанови від 28.02.2022р. №168 з 24.02.2022р. по 20.01.2023р. в розмірі 500 966,00 грн. на користь ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць згідно пп. 2 п. 1 та пп. 1 п. 2 ст. 256 КАС України.
Ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання.
В подальшому ухвалою суду провадження у справі зупинено до набрання чинності судовим рішенням у зразковій адміністративній справі за №260/3564/22.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023р. позов у справі №260/3564/22 задоволено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р. апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023р. - залишено без змін. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
За тим, ухвалою суду провадження у справі було поновлено.
Зі змісту поданого до суду відзиву слідує, що відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи, що виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022р. здійснюється за умови визначення у кошторисі з оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі служби на 2022-2023 рік та, відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволив здійснити виплату позивачу додаткової винагороди.
Відповідач-2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Від третіх осіб пояснень не надходило.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Наказом керівника Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області від 13.11.2019р. №52 о/с позивач призначений на посаду заступника командира 1 взводу охорони підрозділу охорони (Київська область) територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області, має спеціальне звання - капітан Служби судової охорони.
Згідно матеріалів справи, позивач станом на момент звернення до суду із даним позовом проходив службу у територіальному управлінні Служби судової охорони у м. Києві та Київської області на посаді заступника командира 1 взводу охорони 5 підрозділу охорони Служби судової охорони у м. Києві та Київської області.
Позивачу у період з 24.02.2022р. по 20.01.2023р. додаткова винагорода на підставі Постанови № 168 не нараховувалась. Вказані обставини учасниками справи не оскаржується.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022р. по 20.01.2023р. протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, суд визнає цю адміністративну справу типовою до зразкової справи № 260/3564/22 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку № 384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» внесені, зокрема, такі зміни до постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Розрахунковий період для виплати додаткової винагороди визначається в календарному обчисленні з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, а надалі щомісяця пропорційно часу дії воєнного стану (пункт 6 Порядку № 396).
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику ТУ ССО у м.Києві та Київській області в період з 24.02.2022 по 20.01.2023 вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції Постанови № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції, тому Постанова № 793 також підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.
Виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 21 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
У зв'язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
При цьому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порушення права позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо непроведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у відповідності до приписів Постанови № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі до 30000 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
З огляду на наведене, в межах спірних правовідносин належним способом захисту, який відповідає об'єкту порушеного права позивача, є спосіб, визначений Верховним Судом у зразковій справі, за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця, шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати позивачеві з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168;
- зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області здійснити нарахування та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 починаючи з 24 лютого 2022 року щомісячно у розмірі до 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 в сумі 500 966,00 грн., необхідно зазначити наступне.
В частині визначення конкретних сум, судом вбачається, що спір в цій частині у даній справі відсутній.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачі у відповідь на заяви позивача про нарахування додаткової винагороди вказали на відсутність правових підстав та відповідних бюджетних призначень для такого нарахування. Відтак, спору щодо конкретних сум, порядку виплати, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування та виплати будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Крім цього, суд не може самостійно обрахувати вказану суму, оскільки нарахування та виплата спірної додаткової винагороди, з відрахуванням обов'язкових платежів та податків, є дискреційними повноваженнями відповідачів. Суд лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі N681/423/15-а.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява N 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже в цій частині позову щодо визначення конкретних сум виплат необхідно відмовити.
Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2, адже права позивача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди є поновленими та захищеними, а вимоги до відповідача-2 не спрямовані на захист порушених прав позивача, при цьому безпосередньо предмету спору не стосуються.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б; код ЄДРПОУ: 43162533), Служби судової охорони (місцезнаходження: 01601, Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 42902258), за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646) та Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б; код ЄДРПОУ: 43162533) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) з 24.02.2022р. по 20.01.2023р. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б; код ЄДРПОУ: 43162533) та Київській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 починаючи з 24.02.2022р. щомісячно у розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць за період з 24.02.2022р. по 20.01.2023р.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.