30 січня 2025 року Справа № 280/8383/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) належного грошового забезпечення за період з 18 вересня 2022 року по дату звернення із даним позовом до суду;
зобов'язати військову частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) належне грошове забезпечення за період з 18 вересня 2022 року до дати ухвалення судового рішення по даній справі.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 штурмової роти. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2022 №206, дію його контракту призупинено з 07 липня 2022 року в зв'язку із самовільним залишенням військової частини. Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.08.2022 року по кримінальній справі №183/4631/22 ОСОБА_1 було визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 4180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте позивача не було поновлено на військовій служби та не виплачувалося грошове забезпечення. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.07.2023 року по справі №280/840/23 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не продовження військової служби та дії контракту ОСОБА_1 , з 20 вересня 2022 року, дати набрання законної сили вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року по кримінальній справі № 183/4631/22, яким ОСОБА_1 визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 продовжити військову службу та дію контракту ОСОБА_1 , з 20 вересня 2022 року, дати набрання законної сили вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року по кримінальній справі №183/4631/22, яким ОСОБА_1 визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу. На підставі цього рішення суду позивача згідно з наказом військової частини НОМЕР_2 від 11.12.2023 року №349 було поновлено на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , проте грошове забезпечення не виплачується. 28 травня 2024 року представником позивача направлявся адвокатський запит до військової частини НОМЕР_2 , однак відповіді на вказаний запит отримано не було. Вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 18 вересня 2022 року по дату звернення та просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16.09.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів від дня одержання відповідної ухвали суду.
Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.
11.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника військової частини НОМЕР_2 , в якому будь-яких пояснень по суті спору не надано, однак зазначено, що позивачу було поновлено дію контракту та військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 07 грудня 2023 року № 357-РС. Наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 11.12.2023 №349 ( по стройовій частині ) є похідним від наказу по особовому складу. Крім того, військова частина НОМЕР_2 не здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_4 , а тому вважає себе не належним відповідачем по справі.
Ухвалою суду від 26.11.2024 залучено у якості співвідповідача по справі №280/8383/24 - Військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Відзив на позовну заяву від представника Військової частини НОМЕР_4 до суду не надходив.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_6 від 14.07.2015.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 штурмової роти.
07.07.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №186 прапорщика ОСОБА_1 , командира 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 штурмової роти військовій частині НОМЕР_2 , який 28 червня 2022 року самовільно залишив частину, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення “Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07.07.2022 №102-РС увільнено від займаної посади і зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , припинено виплату грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2022 №206, військову службу, дію контракту позивача призупинено з 07 липня 2022 року в зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.08.2022 року по кримінальній справі №183/4631/22 ОСОБА_1 визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 4180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень вирок суду у справі №183/4631/22 від 18.08.2022, набрав законної сили 20.09.2022.
Всі ці обставини встановлені судом при розгляді Запорізьким окружним адміністративним судом справи № 280/840/23.
Так, судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.07.2023 по справі № 280/840/23, яке набрало законної сили 14.11.2023, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не продовження військової служби та дії контракту ОСОБА_1 , з 20 вересня 2022 року, дати набрання законної сили вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року по кримінальній справі №183/4631/22, яким ОСОБА_1 визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 продовжити військову службу та дію контракту ОСОБА_1 , з 20 вересня 2022 року, дати набрання законної сили вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року по кримінальній справі №183/4631/22, яким ОСОБА_1 визнано винним у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді штрафу.
Як убачається з матеріалів справи наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.12.2023 № 349 прапорщика ОСОБА_1 , колишнього командира 2 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 штурмової роти, який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 07.12.2023 № 357-РС на посаду стрільця 3 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_4 , ВОС-100915А, вважати таким, що з 11 грудня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати належного грошового забезпечення за період з 18 вересня 2022 року по дату звернення позивач звернувся до суду із цим позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно із пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства
оборони України 07 червня 2018 року № 260.
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 260 до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини про вступ до виконання обов'язків за посадою в тому числі тимчасово про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
За приписами пункту 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Спір за змістом позовної заяви виник з приводу невиплати грошового забезпечення починаючи з дати продовження військової служби та дії контракту.
Так наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2022 №206, військову службу, дію контракту позивача призупинено з 07 липня 2022 року в зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.2 ст. 24 Закон № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення).
Відповідно до пункту 144-1 Положення, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Відповідно до п. 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
З урахуванням вказаних приписів Положення № 1153/2008 підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення здійснюється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Аналіз наведених норм дозволяє виснувати, що військовослужбовці, військову службу яких призупинено не виконують обов'язків військової служби. В свою чергу питання поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини, що і є підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Питання щодо поновлення військової служби у разі зупинення військової служби можливе лише після прибуття військовослужбовця до військової частини та видання відповідного наказу.
Інше застосування наведених приписів законодавства зумовило б виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди незалежно від виконання військовослужбовцем військового обов'язку.
Як свідчать матеріали справи, позивач приступив до виконання службових обов'язків за посадою відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 11.12.2023 № 349 лише з 11.12.2023.
Доказів того, що позивач приступив до виконання своїх посадових обов'язків та йому поновлено виплату грошового забезпечення на підставі відповідного наказу до 11.12.2023 до суду не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
При цьому як убачається з наявної в матеріалах справи Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період з січня 2023 року по грудень 2023 року та з січня 2024 року по грудень 2024 року позивачу було поновлено виплату грошового забезпечення з 11 грудня 2023 року, тобто відразу після того, як він приступив до виконання службових обовязків за посадою.
Суд зазначає, що відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Враховуючи вищенаведене, суд не бере до уваги посилання представника військової частини НОМЕР_2 на те, що вона не здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та перебуває на фінансовому забезпечення військової частини НОМЕР_4 , оскільки грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (пунктом 8 Розділу 1 Порядку №260).
Суд також не бере до уваги посилання представника позивача на рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/840/23, яким зобов'язано військову частину НОМЕР_2 продовжити військову службу та дію контракту ОСОБА_1 з 20.09.2022, тому що рішення суду про поновлення позивача на військовій службі відповідачем виконано шляхом видання наказу від 11.12.2023 № 349. При цьому в межах спірних правовідносин судом надавалась оцінка правомірності отримання грошового забезпечення позивачем, а не питання несвоєчасності виконання рішення суду в частині поновлення на військовій службі.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, суд вважає, що за встановлених обставин відсутні підстави вважати, що за відсутності підстав для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення відповідачем було порушено права позивача в частині виплати грошового забезпечення за період з 18 вересня 2022 року по день винесення рішення, а позивачем протилежного не доведено, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30 січня 2025 року.
Суддя А.В. Сіпака