27 січня 2025 року Справа 160/1368/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Букіна Л.Є., перевіривши у місті Дніпрі матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 стаття 171 КАС України).
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 КАС України, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У свою чергу, правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2024 рік в Україні складає 3028 гривнь.
Згідно із частиною другою цього ж Закону, за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлена ставка судового збору на рівні 1% ціни позову, але не менше 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 12 112 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнту.
Водночас, у позовній заяві як на підставу звільнення його від сплати судового збору, посилається на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Суд зазначає, що вказана підстава не може бути застосована у спірних правовідносинах, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що станом на день звернення з позовом до суду незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача по відношенню до позивача, за наявності яких останній зазнав певної шкоди.
Зазначена позиція узгоджується із висновками, викладеними Верховним судом у постанові від 02.02.2023 у справі № 560/3040/20, у якій той зокрема вказав:
«Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом вже розглядалося питання сплати судового збору за подання позовних заяв, в яких заявлено вимоги про відшкодування шкоди законом, який визнано неконституційним.
29. Так, в ухвалах від 25.08.2020 у справі №300/49/20 та від 10.12.2020 у справі №300/59/20 Верховний Суд зазначив, що лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади особисто особі, така особа звільняється від сплати судового збору.
30. Разом з тим, спір у цій справі, як і у справах №300/49/20 та №300/59/20, стосується стягнення матеріальної шкоди, завданої прийняттям нормативно-правового акту, що був визнаний неконституційним, а не внаслідок незаконного рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.
31. Позивач помилково ототожнює вимоги про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного нормативно-правового акту, з вимогами про стягнення шкоди, завданої особі внаслідок дій, рішень або бездіяльності органу державної влади.
32. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена зокрема у постановах від 23.04.2018 у справі №800/385/17 та від 20.08.2019 у справі №800/617/16, при розгляді та ухваленні законів Верховна Рада України не виконує публічно-владних управлінських функцій у розумінні положень КАС України. Тобто, у цій справі Верховна Рада України не є суб'єктом владних повноважень відносно позивача, а тому закон, прийнятий Верховною Радою України не є рішенням органу державної влади як суб'єкта владних повноважень.
33. Водночас, з аналізу визначень, поданих у ч. 1 ст. 4 КАС України, випливає, що рішення органу державної влади або місцевого самоврядування (яке може бути виражене у формі нормативно-правового акту чи індивідуального акту) має бути прийнято саме суб'єктом владних повноважень.
34. Тобто, закон, прийнятий Верховною Радою України, в подальшому визнаний неконституційним, не може розглядатися як рішення органу державної влади для застосування п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
35. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання скаржника на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» є безпідставними».
Отже, наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, вважаю за необхідне залишити без руху подану позовну заяву з наданням часу для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали шляхом надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 12 112, 00 грн.
Роз'яснити позивачу, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Є. Букіна