29 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13584/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині позивача, оформлене протоколом від 13.11.2024 №27, яким позивачу відмовлено у продовженні строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язати відповідача на засіданні комісії повторно розглянути заяву позивача про продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 05.11.2024 та додані до неї документи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 05.11.2024 щодо продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу, в обґрунтуванні якої наведені доводи на підтвердження наявності у позивача вказаного права.
Зокрема, у поданій заяві зазначено, що на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Крім цього, зверненню з вказаною заявою передувало розгляд аналогічних за змістом заяв про надання відстрочки та продовження дії відстрочки. Результатами розгляду вказаних заяв підтверджено зазначене право позивача шляхом видачі довідок від 19.02.2024 №446 та від 21.08.2024 №5137.
Вказує, що намагаючись дізнатися про результати розгляду заяви, позивачу телефонним зв'язком було повідомлено, що комісією протоколом від 13.11.2024 №27 відмовлено у продовженні строку дії відстрочки від призову на військову службу.
На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки жодних причин відмови ІНФОРМАЦІЯ_2 не наведено, а саме рішення позивачу не надіслано, тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-3).
Представник позивача у своїй заяві від 05.12.2024 повідомила, що у відповідь на адвокатський запит листами від 27.11.2024 та від 03.12.2024 Луцька районна державна адміністрація повідомила, що дійсно рішенням відповідача (протокол від 13.11.2024 №27) позивачу відмовлено у наданні відстрочки, а в якоїсь мотивації прийнятого комісією рішення вбачається «відсутність довідки про педагогічне навантаження у новому 2024/2025 навчальному році» (арк. спр. 19-20).
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач пред'явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 14).
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.02.2024 №446 повідомлено позивача, що відповідно до поданих документів ОСОБА_1 дійсно має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 31.08.2024 (арк. спр. 7).
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.08.2024 №5137 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном до 09.11.2024 (арк. спр. 8).
ОСОБА_1 05.11.2024 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив продовжити строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До вказаної заяви було подано:
довідку видану Луцьким інститутом розвитку людини від 14.08.2024 №21, відповідно до якої позивач, кандидат юридичних наук, працює за основним місцем роботи на посаді доцента кафедри права та фінансів Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» з 21.10.2020 (наказ №29-К від 20.10.2020) на 0,75 ставки доцента (арк. спр. 9);
диплом кандидата наук серії НОМЕР_1 від 20.03.2018 (арк. спр. 10);
довідка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.02.2024 №446;
довідка ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.08.2024 №5137.
Наведене підтверджується відповідною заявою та описом вкладення до цінного листа, який направлено відповідачу (арк. спр. 6).
Листами Луцької районної військової адміністрації Волинської області від 27.11.2024 №4104/17/2-24 та 03.12.2024 №4180/19/2-24 повідомлено представника позивача, що за результатами розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 від 07.11.2024 №В-10790 комісією для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з підстав невідповідності поданих документів, що підтверджують право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначеному додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (із змінами), а саме: відсутності довідки про педагогічне навантаження у новому 2024/2025 навчальному році (Протокол засідання комісії від 13.11.2024 № 27) (арк. спр. 24-25).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.11.2024 №12838 повідомлено представника ОСОБА_1 , що за рішенням комісії щодо надання відстрочки позивачу відмовлено в оформленні відстрочки від призову на військову службу по мобілізації (арк. спр. 26).
Позивач уважає таке рішення відповідача, щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, протиправним, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64/2022 «Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні» введений воєнний стан.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ, передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до абзацу 10 частини третьої цієї статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікун особи, визнаної судом недієздатною.
З 05.01.2023 механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування м форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, Зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати визначені документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Щодо наявності відповідного права (на відстрочку) вчиняється відповідна відмітка у військовому квитку або запис у посвідченні. Рішення (видача довідок, внесення відміток та записів у військово-облікові документи) органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, приймаються до громадян України (призовників, військовозобов'язаних), які перебувають на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та підпорядкованих відділах.
Предметом спору у цій справі є рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 13.11.2024 №27 в частині відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ, яким передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
З 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, оскільки внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як установлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Поряд з цим, як убачається з матеріалів справи, відповідачем, в установлений Порядком №560 спосіб, не повідомлялося позивача про прийняте комісією рішення, однак з листів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.11.2024 №12838 та Луцької районної військової адміністрації Волинської області від 27.11.2024 №4104/17/2-24 та 03.12.2024 №4180/19/2-24, які надані у відповідь на адвокатський запит представника позивача, убачається, що ОСОБА_1 протоколом засідання комісії від 13.11.2024 № 27 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у зв'язку із відсутністю довідки про педагогічне навантаження у новому 2024/2025 навчальному році.
Так, згідно із додатком 5 Прядку №560, у якому наведений перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ передбачено, що документи, які підтверджують право на відстрочку на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ є «для наукових і науково-педагогічних працівників закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій - довідка закладу освіти або наукової установи (організації) про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці, диплом про науковий ступінь;
для педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти - довідка закладу освіти про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці», жодних інших документів, для підтвердження права у позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не передбачено.
Отож, виходячи із наведеного, суд констатує, що позивачем із заявою щодо продовження строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було надано саме ті документи, які передбачені додатком 5 Прядку №560, а саме: довідку видану Луцьким інститутом розвитку людини від 14.08.2024 №21, відповідно до якої позивач, кандидат юридичних наук, працює за основним місцем роботи на посаді доцента кафедри права та фінансів Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» з 21.10.2020 (наказ №29-К від 20.10.2020) на 0,75 ставки доцента та диплом кандидата наук серії НОМЕР_1 від 20.03.2018 (арк. спр. 9-10). Вказаним Порядком не передбачене подання довідки про педагогічне навантаження у новому 2024/2025 навчальному році, тому наведена причина для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є безпідставною.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному контексті суд зауважує, що відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву та не навів жодних мотивів та аргументів для доведення правомірності оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо зобов'язальної частини позовних вимог суд зазначає, що питання призначення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, є повноваженнями комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Натомість суд надає оцінку діям/рішенням відповідача у разі виникнення спору про правомірність таких дій/рішень.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб'єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов'язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб'єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб'єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24 жовтня 2008 року, постанові ВАС України від 28 липня 2015 року справа № К/800/34016/14 відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині відмови позивачу у продовженні строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 13.11.2024 №27 та зобов'язати відповідача на повторно розглянути заяву позивача від 05.11.2024 про продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок), який сплачений згідно із платіжною інструкцією від 21.11.2024 №ЕЕ86-Х6М7-6ВА8-С83С (арк. спр. 4).
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката представником позивача надано виключно ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1118153 від 21.11.20224 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1142 (арк. спр. 5).
Разом з цим, представником позивача не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).
Так, відповідно до статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 268).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність представником позивача витрат, які вона просить стягнути, оскільки останньою не надано доказів фактичного понесення таких витрат.
Враховуючи наведене, суд відмовляє в стягненні витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови ОСОБА_1 у продовженні строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 13 листопада 2024 року №27.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 листопада 2024 року про продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович