30 січня 2025 р. Справа № 120/11607/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), за змістом якої позивач просить суд:
- визнати протиправними дії комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у оформленні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути комісією його заяву від 09.07.2024 та додані до неї документи про оформлення йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яка оформлена протоколом від 12.07.2024 № 8.
Окрім того, разом із позовною заявою позивачем також подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою суду від 04.09.2024 було відмовлено.
Ухвалою від 06.09.2024 судом відкрито провадження в адміністративний справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано у останнього додаткові докази, необхідні для розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 06.09.2024 надіслано відповідачу в його електронний кабінет 06.09.2024 о 19:55 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Однак відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Надалі ухвалою суду від 06.12.2024 витребувано у відповідача необхідні для розгляду справи докази. Втім, вимоги даної ухвали суду відповідачем не виконані та жодних пояснень з цього приводу останнім надано не було.
Як зазначено у частині 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Враховуючи вищевикладені обставини, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву як і витребуваних доказів згідно ч. 9 ст. 80 та ч. 6 ст. 162 КАС України не перешкоджають суду вирішувати справу за наявними матеріалами.
Окрім того, 11.12.2024 представником позивача подана заява про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані докази судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
09.07.2024 позивач за допомогою поштового зв'язку направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву встановленої форми про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка здійснює виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років.
До цієї заяви позивач долучив пакет документів, який включав в себе нотаріально засвідчені копії наступних документів: паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; довідки №2640 про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку; свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 ; паспорта громадянина України серія НОМЕР_3 ; картки фізичної особи платника податків ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 ; посвідчення серія НОМЕР_5 про призначення соціальної допомоги дитині-інваліду; медичного висновку №19 від 11.05.2023 про дитину інваліда віком до 18 років.
Факт долучення вищевказаних документів до заяви від 09.07.2024 підтверджується описом вкладення у цінний лист, адресований ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Однак, за результатом розгляду цієї заяви комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 протоколом №8 від 12.07.2024 було прийнято рішення про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, про що сформовано письмове повідомлення від 12.07.224 №6425.
У вказаному повідомленні в якості причин відмови зазначено: «згідно пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у Додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5»
Тобто, проаналізувавши наведені вище мотиви відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації слід дійти висновку, що такою підставою для відмови слугувало лише подання позивачем заяви з відповідними додатками поштою, а не безпосередньо шляхом особистого прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із наступного.
Розділом II Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.92 (далі - Закон N 2232-XII).
Відповідно до статті 1 Закону N 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Згідно із частинами шостою, тринадцятою, чотирнадцятою статті 2 Закону N 2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 39 Закону N 2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 N 3543-XII (далі - Закон N 3543-XII).
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону N 3543-XII мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону N 3543-XII визначено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 23 Закону N 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону N 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо перевірки підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, передбачено також Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 N 154 (далі - Положення N 154).
Так, згідно з пунктом 1 Положення N 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення N 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
В спірному випадку судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком своєї неповнолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому має право на звернення до відповідача для отримання відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону N 3543-XII.
При цьому, відповідач як територіальний центрі комплектування та соціальної підтримки, наділений повноваженнями щодо перевірки підстав для надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Частиною восьмою статті 23 Закону N 3543-XII визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 N 560 (далі Порядок N 560).
Відповідно до пункту 1 Порядку N 560 цей Порядок, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Згідно з пунктом 5 Порядку N 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Пунктом 57 Порядку N 560 визначено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Відповідно до пункту 58 Порядку N 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 59 Порядку N 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до пункту 60 Порядку N 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, Порядком N 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
Як встановлено судом вище, 09.07.2024 позивач за допомогою поштового зв'язку направив до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву від 09.07.2024 на ім'я голови комісії щодо оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви від 09.07.2024 позивач долучив відповідний пакет документів в належно засвідчених копіях.
Суд звертає увагу на те, що заява позивача від 09.07.2024 як і подані ним копії документів відповідає встановленій додатками 4 та 5 до Порядку N 560 формі та містили всю необхідну інформацію про підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому єдиною підставою для відмови в її задоволенні відповідач згідно оскаржуваного рішення вказав на неналежність способу її подання.
Дійсно, щодо способу подання заяви надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, то пунктом 58 Порядку N 560 містить таке формулювання як "особисто подають".
Водночас обов'язок "особисто подати" не є тотожним обов'язку "особисто прибути", оскільки ні Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ні Порядок N 560 не зобов'язують військовозобов'язаного особисто прибувати (з'явитися) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для реалізації права на відстрочення від призову під час мобілізації з підстав, передбачених статтею 23 Закону N 3543-XII.
Ключовим значенням у застосованому в пункті 58 Порядку N 560 визначенні "особисто подають" є акцент на обов'язковій приналежності такої заяви конкретному військовозобов'язаному шляхом проставлення особистого підпису на такій заяві, а спосіб доставлення такої заяви до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - персонально військовозобов'язаним чи за допомогою інших можливих різноманітних способів (поштою, кур'єром, за допомогою технічної реалізації засобами електронного кабінету військовозобов'язаного, тощо), має другорядне значення, оскільки в пункті 58 Порядку N 560 не визначений.
Як свідчать матеріали справи заява про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 09.07.2024 підписана особисто позивачем ОСОБА_1 та подана ним до відповідача за допомогою засобів поштового зв'язку.
Тобто, в цьому випадку суд вважає, що позивачем дотримано умов щодо «особистого подання» відповідної заяви, оскільки така заява подана та підписана власноручно ОСОБА_1 , а не його представником чи іншою особою від його імені.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у спірному випадку спосіб подання заяви позивача від 09.07.2024, підписаної ним особисто, немає жодного правового значення для можливості її розгляду та вирішення по суті питання про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Атому дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 5 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" згідно протокольного рішення комісії від 12.07.2024 № 8 є протиправними.
Отже в цій частині вимоги адміністративного позову є обґрунтованими.
Щодо вимоги зобов'язального характеру то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи та беручи до уваги те, що прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації належить до безпосередніх повноважень ІНФОРМАЦІЯ_5 та останнім фактично по суті заяву позивача від 09.07.2024 належним чином розглянуто не було, суд доходить висновку, що належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки суду.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи та беручи до уваги відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо даного позову, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн., що підтверджені квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 27.08.2024 підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов'язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано ордер серії АВ №1150774 від 29.08.2024, копію договору від 27.08.2024 про надання правничої допомоги № 08/12, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом від 11.12.2024, копію банківської квитанції від 27.08.2024 про перерахування позивачем гонорару адвоката в сумі 8000 грн.
Так, за умовами договору від 27.08.2024 про надання правничої допомоги №08/12 (далі - Договір), укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Бистрицьким М.О., адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правничу допомогу позивачу, обсяг якої визначено в п. 2.2 Договору.
Порядок оплати наданих адвокатом послуг визначається розділом 4 цього договору, згідно якого сторони домовились, що за надання правової допомоги відповідно до даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 8000 грн.
Також судом встановлено, що згідно банківської квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 27.08.2024 позивач оплатив в якості гонорару адвоката кошти в сумі 8000 грн.
Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас при вирішенні питання щодо обґрунтованості цих витрат суд зважає на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі N 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268). Відповідно до іншого рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В даному випадку суд вважає, що визначена вартість наданих послуг правової допомоги в цій справі в загальному розмірі 8000 грн. не є співмірною з обсягом та характером таких послуг. Зокрема, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, що розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Крім того суд вказує на те, що дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, а надані адвокатом послуги, перелік яких зазначено в детальному описі робіт від 11.12.2024 такі як підготовка до розгляду справи (3000 грн.), складання та оформлення позовної заяви та заяви про забезпечення позову (4000 грн.) охоплюються єдиною метою, якою є складання та подання позовної заяви. Більше того, в задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову судом було відмовлено, а тому витрати на її складання відшкодуванню не підлягають. Також на переконання суду складання заяви про розподіл судових витрат не вимагало затрат 1 години часу адвоката.
Отже, визначена сторонами загальна вартість послуг правничої допомоги у цій справі в розмірі 8000 грн. з точки зору суду є дещо перебільшеною.
За таких обставин, суд за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, керуючись принципом справедливості та виходячи із фактичного обсягу наданих адвокатом послуг правової допомоги, характером та предметом даного спору, приходить до переконання, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають зменшенню до 3000 грн.
Суд вважає, що така сума компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу в повній мірі відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Таким чином, за наслідками розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 згідно рішення комісії, оформленого протоколом від 12.07.2024 № 8, у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 5 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2024 та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, вказаних у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 30.01.25.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович