м. Вінниця
30 січня 2025 р. Справа № 120/10115/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Сергія Михайловича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Сергія Михайловича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №025450011875 від 20.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (1) просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу.
Представником відповідача (2) також подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивач не набула права на призначення пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
13.06.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення №025450011875 від 20.06.2024 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано, зокрема, за довідкою від 27.03.2024 року №01-19/195 період роботи в колгоспі з 1981 року по 1994 року, оскільки ім'я та по батькові заявниці зазначені скорочено та відсутня інформація про те, що інша особа з таким прізвищем, ім'ям та по батькові на підприємстві не працювала. Довідка потребує підтвердження первинними документами.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року після досягнення 65 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Як вже встановлено судом, позивач не погоджується із рішенням відповідача (2) в частині не зарахування до її страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 1981 року по 1994 року, оскільки у довідці від 27.03.2024 року №01-19/195 ім'я та по батькові заявниці зазначені скорочено та відсутня інформація про те, що інша особа з таким прізвищем, ім'ям та по батькові на підприємстві не працювала.
Однак, суд вважає такі твердження відповідача (2) безпідставними, оскільки у архівній довідці Літинського трудового архіву Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 27.03.2024 року №01-19/195, яка надана на запит ОСОБА_1 від 23.03.2024 року, чітко зазначено, що інша особа з даним прізвищем, ім'ям та по батькові в господарстві не працювала.
Крім того, пунктом 2 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
На підставі відомостей, зазначених у трудовій книжці колгоспника від 15 лютого 1981 року, судом встановлено, що позивач, зокрема, у період з 1982 року по 1994 року працювала у колгоспі імені Кірова Горбівецької сільської ради Літинського району Вінницької області на посаді обліковця.
Суд зазначає, що пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки колгоспника, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, суд приходить до висновку, що відповідач (2) необґрунтовано та безпідставно не надав оцінки і не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі імені Кірова з 1982 року по 1994 року.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова позивачу в призначені пенсії за віком є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №025450011875 від 20.06.2024 року не обґрунтоване, в зв'язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування.
З приводу позовних вимог зобов'язального характеру (про зарахування страхового стажу та призначення пенсії), то оцінивши наявні у справі докази суд дійшов переконання, що приймаючи рішення №025450011875 від 20.06.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, відповідач (2) не надав належної правової оцінки відомостям із трудової книжки колгоспника позивача, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу періодів його роботи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов'язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії відносяться до виключної компетенції відповідача.
Відповідачем (2) не було надано належної оцінки в оскаржуваному рішенні відомостям страховий стаж позивача, що позбавляє можливість суду здійснити контроль дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та прийняти рішення зобов'язального характеру про призначення пенсії за віком. Протилежний підхід призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, зокрема здійснювати розрахунок страхового стажу та нарахування пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/10097/22 від 25 жовтня 2023 року, №560/895/23 від 28 вересня 2023 року, №560/4016/23 від 29 серпня 2023 року, №120/17737/23 від 08 серпня 2024 року, №560/8020/21 від 16 жовтня 2024 року.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У свою чергу, суд зазначає, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.
Відтак, враховуючи, що тим обставинам, які були встановлені судом належна оцінка відповідачем (2) як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявнику, не надавалася, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,60 грн.
Враховуючи те, що спірне рішення №025450011875 від 20.06.2024 року прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №025450011875 від 20.06.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.06.2024 року, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач (1): Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403);
Відповідач (2): Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548).
Суддя Свентух Віталій Михайлович