м. Вінниця
28 січня 2025 р. Справа № 120/11879/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
09.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 18.07.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 25.07.2024 року № 025050006763 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю на 01.01.1993 року не менше 4 років необхідного періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 13.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
23.09.2024 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області при досліджені документів, наданих позивачем, встановлено, що період його постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить 1 рік 5 місяців 10 днів.
3 огляду на викладене, на думку відповідача, органом Пенсійного фонду на законних підставах відмовлено позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку (на 5 років) відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв?язку з відсутністю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років необхідного періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю.
Також представник відповідача заперечила щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) та доказів оплати.
Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволені адміністративного позову.
04.10.2024 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 2 роки.
Вказує, що згідно з довідкою Бубнівського старостинського округу Гайсинської міської ради №67 від 05.03.2024 року, позивач зареєстрований та проживає в с. Бубнівка з 22.07.1991 року по даний час, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Отже, відповідач зауважує, що вказаною довідкою не підтверджено період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 року (моменту аварії) по 01.01.1993 року не менше 4 років.
Також представник відповідача заперечила щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг).
Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволені адміністративного позову.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.07.1992 року ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
18.07.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На момент звернення позивач досяг 55-річного віку.
За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Так, за результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 25.07.2024 року № 025050006763 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю на 01.01.1993 року не менше 4 років необхідного періоду роботи (проживання) на території зони посиленого радіологічного контролю.
У вказаному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 38 років 07 місяців 25 днів. Період постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить 01 рік 05 місяців 10 днів.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно положень ст. 26 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993 року.
В межах даної справи спір фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Надаючи правову оцінку доводам сторін, суд зважає на таке.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. (п. 1.7 розділу І)
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви(1.8 розділу І Порядку №22-1).
До заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII).
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.07.1992 року позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Згідно з абз. 3 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №51) передбачено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Таким чином, ця категорія та посвідчення особи надається за умови проживання у зонах посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років.
Посвідчення позивача є дійсним, доказів його скасування або анулювання суду не надано.
Відповідно до п. 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Зазначене кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ.
Відтак, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше чотирьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при видачі йому відповідного посвідчення.
Таким чином, факт видачі позивачеві уповноваженим органом посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 року у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років.
Аналогічні висновки зроблені й Верховним Судом у постанові від 26.07.2023 року у справі № 460/2589/20.
Також суд враховує, що згідно довідки Бубнівського старостинського округу Гайсинської міської ради від 05.03.2024 року №67, позивач з 22.07.1991 року по даний час зареєстрований та проживає в с. Бубнівка, Гайсинського району, Вінницької області.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 року, с. Бубнівка, Гайсинського району, Вінницької області відноситься до населених пунктів 4 категорії, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Частиною 3 статті 15 Закону №796-XII встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону №796-ХІІ видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, довідка Бубнівського старостинського округу Гайсинської міської ради від 05.03.2024 року №67, у розміні положень статті 15 Закону №796-ХІІ, підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, який проживає на забруднених територіях.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем надано відповідачу усі необхідні документи для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.07.2024 року № 025050006763 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків, викладених у судовому рішенні, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення 25.07.2024 року № 025050006763 про відмову в призначенні позивачеві пенсії із зменшенням пенсійного віку згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то ефективним та достатнім способом відновлення порушених прав позивача буде зобов'язання відповідач повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків, викладених у судовому рішенні.
Суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах"Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані відповідачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Оскільки спір виник у зв'язку із прийняттям відповідачем2 спірного рішення, тому сплачений при зверненні до суду судовий збір, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Щодо питання про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн., суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, положеннями частини 6 та 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 3 ст. 143 КАС України).
Аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що витрати на правничу допомогу адвоката в порядку статті 143 КАС України, можуть бути відшкодовані після постановлення судового рішення лише за наявності умови, що особа, яка понесла судові витрати до закінчення судових дебатів подасть суду заяву.
Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача одночасно із позовною заявою подано заяву, у якій просила вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з складністю справи, тобто не має бути явно завищеним порівняно з складністю справи. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складністю справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано до суду:
- договір про надання правничої допомоги №33-а від 02.09.2024 року;
- ордер про надання правничої допомоги Серія АВ №1152426 від 08.09.2024 року;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 08.09.2024 року із зазначенням найменування і змісту послуги на суму 5000 грн.;
- розрахунок витрат на правничу допомогу.
Так, 02.09.2024 року між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Патраманським І.О. (далі - Адвокат) укладений договір про надання правничої допомоги № 33а.
Відповідно до пункту 1 цього договору є надання правничої допомоги в оформленні пільгової пенсії.
Згідно пункту 7.2 цього договору гонорар Адвоката складає 5000 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 08.09.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Патраманським І.О., вартість послуг складає 5000 грн.
Так, слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, позивачем не надано платіжної інструкції на підтвердження понесених витрат на професійну правову (правничу) допомогу у сумі 5000 грн.
Дослідивши надані представником позивача докази, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених представником позивача до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Суд також враховує, що представники відповідачів заперечували про стягнення витрат на правничу допомоги, оскільки розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що вказує на її малозначність. Також зазначили, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та надміру завищеним. При цьому, вказали, що доказів оплати позивачем не надано.
За таких обставин, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі представником позивача завищено, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 1000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.07.2024 року № 025050006763 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків, викладених у судовому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленко, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі в сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленко, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленко, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076)
Суддя Дончик Віталій Володимирович