22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 932/14324/19
провадження № 61-2089св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий Сергій Володимирович, державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генрихівна, територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Денис Юрійович, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2023 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий С. В. (далі - приватний нотаріус Пустовий С. В.), державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А. Г. (далі - державний нотаріус Бутова А. Г.), територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона має у користуванні службову квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 .
У вересні 2019 року до неї звернувся ОСОБА_2 з проханням звільнити зазначену квартиру, посилаючись на те, що він є її новим власником на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 264/А, укладеного між ним та Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської.
Зазначений договір купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 264/А порушує її права та законні інтереси, оскільки квартира, розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , перебуває у її постійному користуванні на підставі рішення Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312 та службового (спеціального) ордера
від 14 травня 2007 року № 7.
Крім того, продаж спірного нерухомого майна здійснено без проведення технічної інвентаризації, грошової оцінки вартості майна та без згоди Фонду Державного майна України.
Надалі їй стало відомо, що ОСОБА_2 відчужив 1/2 частку спірного нерухомого майна ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу
від 08 вересня 2021 року № 3-775.
Проте ОСОБА_2 не мав права на укладення зазначеного правочину, оскільки набув право власності на спірне нерухоме майно у незаконний спосіб.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року
№ 264/А, укладений між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Пустовим С. В., зареєстрований у реєстрі за № 772, застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Бутовою А. Г., зареєстрований у реєстрі за № 3-775, застосувати наслідки недійсності правочину.
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Пустовий С.В., державний нотаріус Бутова А. Г., територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання ордера недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на час видачі ОСОБА_1 ордера
від 14 травня 2007 року № 7, приміщення № 12, розташоване за адресою:
АДРЕСА_2 , мало статус нежитлового, а отже вона не мала права на зайняття цього приміщення.
Рішенням Дніпровської міської ради від 22 травня 2019 року № 28/45 виключено нежитлове приміщення № 12, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , з переліку об'єктів нерухомості комунальної власності територіальної громади міста, які не підлягають приватизації.
Рішенням Дніпровської міської ради від 22 травня 2019 року № 29/45 вирішено здійснити приватизацію об'єкта нерухомого майна за адресою:
АДРЕСА_1 шляхом продажу на аукціоні.
Згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 20 серпня
2019 року № UA-PS-2019-07-21-000014-2, переможцем електронного аукціону визнано ОСОБА_2 , 10 вересня 2019 року Департамент по роботі
з активами Дніпровської міської ради уклав з ним договір купівлі-продажу № 264/А.
Посилаючись на те, що рішення Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312, згідно з яким ОСОБА_1 надано службову житлову площу за місцем роботи, а саме однокімнатну квартиру, за адресою:
АДРЕСА_1 , є незаконним, оскільки цим рішенням оформлено передання у користування житлової квартири ОСОБА_1 , однак це приміщення на той час не було житловим, рішення про його виключення з числа нежитлових не приймалося, ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати рішення Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312, визнати недійсним ордер Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 14 травня 2007 року № 7 серії № 3, виданий ОСОБА_1 на право зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня
2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 264/А, укладений між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 08 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що процедура приватизації й відчуження спірного нерухомого майна проведена без повідомлення та згоди позивачки, як основного квартиронаймача; їй не було запропоноване інше житло чи компенсація, а отже, таке відчуження об'єкта здійснено у протиправний спосіб, що є підставою для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними.
За таких обставин ОСОБА_3 набув право власності на 1/2 частку приміщення у незаконний спосіб, оскільки ОСОБА_2 придбав спірне приміщення у Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, проте останній не мав права його відчужувати.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним ордера від 14 травня 2007 року № 7, суд першої інстанції виходив з того, що вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі, натомість ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом 25 листопада 2021 року, тобто з пропуском зазначеного строку.
Крім того, ОСОБА_2 не має права ставити питання про визнання ордера недійсним, оскільки на час його видачі права та законні інтереси заявника не були порушені. Зокрема ОСОБА_1 вселилася до спірного приміщення у 2007 році та до цього часу в ньому проживає, іншого житла вона не має.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312, суд виходив з того, що зазначене рішення
є актом індивідуальної дії, прийнятим на виконання владних повноважень, та розраховане на одноразове застосування, і після його реалізації вичерпало свою дію, а тому не може бути визнаним недійсним у судовому порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня
2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання оскаржуваних правочинів недійсними, оскільки позивачка не є власницею спірного нерухомого майна, а лише тимчасовим користувачем службової квартири. Ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, вона не довела порушення її прав чи інтересів, тобто вона є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, які не відповідають дійсності, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Ордер видається для вселення виключно у вільне, житлове приміщення. Вселення
у нежитлове приміщення не допускається.
На час прийняття рішення про надання ОСОБА_1 ордера на вселення
у приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , таке приміщення було нежитловим, хоча в ордері значиться як житлове.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом у листопаді 2021 року, тоді як ордер було видано у 2007 році.
Зважаючи на те, що на час видачі оспорюваного ордера, права та законні інтереси ОСОБА_2 не були порушені, він не має права ставити питання про визнання його недійсним.
Водночас суд першої інстанції помилково послався, як на одну із підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову, на пропуск ОСОБА_2 трирічного строку для звернення до суду із вимогами про визнання недійсним ордера.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову
у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312, оскільки зовнішньою формою реалізації цього рішення є відповідний ордер,
а рішення райради - є актом індивідуальної дії, прийнятим на виконання владних повноважень, розраховане на одноразове застосування, і після його реалізації вичерпало свою дію.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Ковальчук Д. Ю.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 438/887/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 528/704/16, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 не має права ставити питання про визнання ордера недійсним, оскільки на час його видачі права та законні інтереси ОСОБА_2 не порушувалися.
Суди не звернули уваги на те, що оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування та ордером порушується право власності ОСОБА_2 , який не може фактично володіти та користуватися придбаним ним об'єктом нерухомого майна, а отже, він має право звернутися до суду з цим позовом відповідно
до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та
статті 59 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня
2024 року № 312, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що умовою для визнання недійсним ордера на квартиру є оскарження стороною рішення Виконавчого комітету про видачу ордера особі.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Дніпровської міської ради, у якій вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1 , у якій вона просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Д. Ю., на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 932/14324/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У квітні 2024 року матеріали справи № 932/14324/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 06 вересня 2004 року № 2392 квартиру
АДРЕСА_4 виключено з житлового фонду міста.
Рішенням спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 5 (далі - КЖЕП № 5)
від 01 березня 2007 року № 44 ОСОБА_1 виділено службову однокімнатну квартиру, розташовану на першому поверсі двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 14,8 кв. м.
Рішенням Виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312 надано ОСОБА_1 службову житлову площу за місцем роботи - однокімнатну квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 площею 14.8 кв. м.
Відповідно до спеціального (службового) ордера від 14 травня 2007 року
ОСОБА_1 надано у користування житлове приміщення площею 14,8 кв. м,
яке складається із однієї кімнати у квартирі, розташованій за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 30 грудня 2015 року № 6630, виданою Комунальним підприємством «Жилсервіс-2», ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 14,8 кв. м. Склад сім'ї - одна особа.
У всіх документах, якими оформлена передача у користування ОСОБА_1 спірної квартири, вона значиться як «житлове приміщення».
ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Дніпровської міської ради стосовно виведення квартири з числа службових для реалізації права на приватизацію, однак в усіх випадках їй було відмовлено.
Надалі рішенням Дніпровської міської ради від 22 травня 2019 року № 28/45 нежитлове приміщення № 12, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , виключено з переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста, які не підлягають приватизації. Включено зазначене приміщення до переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації у 2019 році.
Рішенням Дніпровської міської ради від 22 травня 2019 року № 29/45 здійснено приватизацію об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 19,4 кв. м, як такого, що включений до переліку об'єктів майна, що підлягають приватизації у 2019 році шляхом продажу на аукціоні.
Згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 20 серпня 2019 року № UA-PS-2019-07-21000014-2 ОСОБА_2 визнано переможцем електронного аукціону з продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 .
10 вересня 2019 року між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу № 264/А.
Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору продавець зобов'язався передати
у власність покупцю, який став переможцем електронного аукціону без умов
№ UA-PS-2019-07-21000014-2, що відбувся 20 серпня 2019 року, об'єкт малої приватизації - нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , та перебуває на балансі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності
з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, яке належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на праві комунальної власності.
Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року
№ 264/А, покупець зобов'язався сплатити 121 800,00 грн у повному обсязі за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Згідно з приватизаційним платіжним дорученням від 16 вересня 2019 року, ОСОБА_2 сплатив грошові кошти у розмірі 121 800,00 грн на рахунок Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради.
Відповідно до акта приймання-передачі від 11 жовтня 2019 року нежитлове приміщення, розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_2 .
Рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень
(з відкриттям розділу), індексний номер: 46329192 від 05 квітня 2019 року, зареєстровано право комунальної власності на зазначене нежитлове приміщення.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49317327 від 23 жовтня 2019 року, право власності на спірне приміщення зареєстровано за ОСОБА_2
09 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу 1/2 частки спірного майна та здійснено державну реєстрацію права власності за останнім.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції у разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 9 ЖК Української РСР
(тут і далі - у редакції, чинній на час видачі оспорюваного ордера), громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбаченому законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно з частиною першою 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Частиною другою статті 58 ЖК Української РСР передбачено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Статтями 58, 59 ЖК України визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним. Зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку
і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Отже, ордер на жиле приміщення визнається судом недійсним у випадку, коли при вирішенні питання про надання жилого приміщення мали місце неправомірні дії службових осіб; було порушено порядок та умови його надання, і такий позов заявлений до суду не пізніше трьох років з дня видачі ордера.
Суди встановили, що ОСОБА_1 отримала право на заселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , згідно
з рішенням Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня
2007 року № 312, як працівник КЖЕП № 5. Водночас існує неузгодженість актів Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради та Дніпропетровської міської ради з житлових питань, оскільки спірна квартира на момент передання її
у користування ОСОБА_1 мала статус нежитлового приміщення, однак у всіх документах, якими оформлена така передача, квартира значиться як «житлове приміщення».
ОСОБА_2 набув право власності на нежитлове приміщення № 12 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 264/А.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності
є непорушним.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення
і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови
в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі
№ 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі
№ 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) (пункт 148)).
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірному приміщенні на підставі рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312 та спеціального (службового) ордера від 14 травня 2007 року, які є незаконними, що порушує (обмежує) його право на користування власністю.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність
у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод
у користуванні власником своєю власністю.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_2 як власника спірного приміщення, яким, на його думку, неправомірно користується ОСОБА_1 , є пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні власністю, тобто негаторного позову, яким по своїй суті є позов про виселення. У межах вирішення якого підлягає встановленню факт правомірного/неправомірного користування ОСОБА_1 спірним нерухомим майном, та відповідно наявність чи відсутність правових підстав для її виселення, яке має бути оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів, закріплених нормами Конвенції та прецедентною практикою ЄСПЛ.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 по суті, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, обраний ним спосіб захисту не є ефективним, оскільки саме лише скасування рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 квітня 2007 року № 312 та спеціального (службового) ордера від 14 травня 2007 року не поновить право заявника на користування належним йому нерухомим майном, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Денис Юрійович, задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня
2023 року, у нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий Сергій Володимирович, державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського міського нотаріального округу Бутова Алла Генрихівна, територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання ордера недійсним відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець