22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 495/432/23
провадження № 61-17548св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
16 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком у зв'язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 січня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 23 січня 2023 року.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
17 січня 2023 року залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.
У поданому 19 січня 2023 року до суду клопотанні ОСОБА_2 визнала позов у повному обсязі та не заперечувала проти його задоволення.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року позов задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 у зв'язку із самостійним вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком без участі матері, ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров'ям та успіхами. Відповідач як мати належним чином не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, що свідчить про її самоусунення від виконання батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог. Суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні встановлено, що на цей час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, враховано прихильність дитини до батька, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб дитина проживала разом
з батьком.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
20 квітня 2023 року роз'яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року та зазначено, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року у цій справі є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 самостійно займається вихованням неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері, ОСОБА_2 .
Мотивуючи свою ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Суд установив, що на теперішній час спільна неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 . Позивач добросовісно виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу щодо дитини, піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, цікавиться здоров'ям та успіхами, самостійно займається її вихованням та утриманням. Тобто суд встановив факт, що позивач ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_2 . Вказані факти були визнані самим відповідачем, яка позовні вимоги визнала в повному обсязі
і не заперечувала проти ухвалення рішення суду в повному обсязі, про що було подано до суду відповідну заяву.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) задоволено частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі
у розгляді справи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач виконує військовий обов'язок з оборони України, а поданий позов стосується встановлення юридичного факту, що дає право на звільнення з військової служби, тому ВЧ НОМЕР_1 підлягає залученню до участі у справі. Зауважено, що ВЧ НОМЕР_1 є особою, для якої рішенням суду створені підстави для виникнення обов'язків, які не існували до рішення суду першої інстанції, а тому її права
є порушеними оскаржуваним судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, та дотримання інтересів дитини. Врахувавши мету подання позову про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, процесуальну поведінку сторін, формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало реальної участі в судовому розгляді, а також незалучення до участі в розгляді справи всіх заінтересованих осіб, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком
у зв'язку із самостійним вихованням дитини без участі матері. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у цій справі військовозобов'язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу, використовує приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов'язку, передбаченого статтею 65 Конституції України. Суд також зазначив, що суд не заслухав думку дитини, якій на момент розгляду справи виповнилось 16 років, щодо її ставлення до батьків та бажання проживати з одним з них. Подання заяви про роз'яснення оскаржуваного рішення з формулюванням прохальної частини таким чином, аби воно збігалося з підставою звільнення з військової служби, передбаченою законом, не було заявлено під час подання позову.
06 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від
10 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року, яке заявник вважає законним і обґрунтованим.
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року залишено без змін.
Верховний Суд, зокрема, зазначив, що позов про визначення місця проживання неповнолітньої дитини у цій справі пред'явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби
в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відзиві на касаційну скаргу та в окремих клопотаннях ВЧ НОМЕР_1 заявила клопотання про постановлення окремої ухвали і доведення до Вищої ради правосуддя відомостей про допущені суддею суду першої інстанції порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права.
ВЧ НОМЕР_1 вказує на фіктивність судового процесу, звертає увагу, що Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області з 01 січня 2022 року дотепер ухвалив понад 300 рішень у справах про права дітей у підготовчому засіданні. Обставини цих справ є подібними.
У цій справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 і на момент звернення до суду з позовом у цій справі, і на момент її розгляду в судах
є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків та призначений на посаду стрільця стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти
ВЧ НОМЕР_1 . За наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 24 березня 2022 року № 87 ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді водія-електрика
3 стрілецького взводу, 3 стрілецької роти у ВЧ НОМЕР_2 , яка, як окремий батальйон, перебуває в підпорядкуванніВЧ НОМЕР_1 . Звертаючись до суду
з позовом про визначення місця проживання дитини з ним у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просив суд фактично встановити факт самостійного виховання ним дитини, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» може бути підставою для звільнення з військової служби.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 16 січня 2023 року у розподілі брав участь лише суддя Заверюха В. О.
Суд першої інстанції під головуванням судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В. О. наступного дня після надходження та реєстрації позовної заяви у суді (вх. № 1034/23 від 16 січня 2023 року) постановив ухвалу про відкриття провадження у справі від
17 січня 2023 року та призначив підготовче засідання на 23 січня 2023 року на 09:00 год. Цього ж дня суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхою В. О., з урахуванням предмета спору (визначення місця проживання дитини) та з огляду на положення частин четвертої-шостої статті 19 СК України, статті 53 ЦПК України, постановив ухвалу про залучення до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком
як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 січня 2023 року). Однак, як випливає з матеріалів справи, відомостей про вручення ухвали про відкриття провадження у справі, ухвали про залучення до участі у справі третьої особи, відповідних судових повісток про виклик до суду на призначене підготовче засідання немає.
У день проведення підготовчого судового засідання у справі № 495/432/23 секретар судового засідання Червинська І. В. склала та підписала довідку про те, що згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Процесуальних документів, які свідчили б про проведення
у справі підготовчого судового засідання та його результат (відкладення, перерва, закриття), матеріали справи не містять.
Протоколів підготовчого засідання у матеріалах справи немає.
У тексті описової частини рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Заверюхи В. О., зазначено: «Позивач у підготовче судове засідання не з?явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені
в позові та просив задовольнити. Відповідач в підготовче судове засідання не з?явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у підготовче судове засідання не з'явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі».
З посиланням на норми частин третьої, четвертої статті 200 ЦПК України, частини четвертої статті 206 ЦПК України, суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив рішення у підготовчому засіданні (згідно зі змістом вступної частини рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року).
Разом з тим у мотивувальній частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 23 січня 2023 року зазначено: «В судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом
з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком».
Тобто за відсутності протоколу судового засідання зі змісту рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 23 січня 2023 року випливає, що обставини справи суд встановлював у судовому засіданні.
Крім того, з огляду на текст рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року, вирішення питання про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, якій на час розгляду справи виповнилося 15 років, з постановленням судового рішення про відібрання її у матері, було здійснено тільки на підставі самого позову
і заяви ОСОБА_2 про визнання позовних вимог, без урахування думки дитини та без отримання висновку органу опіки і піклування.
Колегія суддів зауважує, що поданий ОСОБА_1 позов у справі
№ 495/432/23 стосується чутливої категорії справ, у якій перед судом постає питання про забезпечення найкращих інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Водночас захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України
є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її
у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою
є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати
з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Із матеріалів справи випливає, що суд першої інстанції не дотримав норми статті 19 СК України, не повідомив відповідний орган опіки та піклування про розгляд судом справи про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, не забезпечив його участі в розгляді справи, не витребував висновку органу опіки та піклування.
Суд першої інстанції під час розгляду справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівня емоційних стосунків між дитиною і кожним
з батьків; не з'ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо. Не врахував суд першої інстанції і те, що позивач на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27 лютого 2022 року № 26 прийнятий на всі види забезпечення, у зв'язку з чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.
Крім того, прийняття заяви відповідачки про визнання позовних вимог без встановлення обставин, чи не суперечить таке визнання закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, свідчить про недотримання норм частини четвертої статті 206 ЦПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву стосовно достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від
22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22, від 15 листопада 2023 року
у справі № 130/2703/20).
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця
в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення. Про роз'яснення або відмову
у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу.
Тлумачення статті 271 ЦПК України дозволяє стверджувати, що підставою для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання. Роз'яснення рішення - це більш повний, чіткий, ясний, зрозумілий виклад рішення, як правило його резолютивної частини, розуміння та сприйняття яких викликає труднощі. Якщо фактично ставиться питання про зміну рішення або внесення до нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
Виходячи із цієї норми, підстави для роз'яснення судового рішення існують тоді, коли постанова чи ухвала суду є незрозумілою, і без такого роз'яснення її тяжко виконати, оскільки високою є імовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Отже, роз'яснення судового рішення є по суті одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим самим судом.
Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування, і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.
Судове рішення не повинно містити положень, які суперечили б або виключали одне одного, ускладнюючи чи унеможливлюючи його виконання.
Подібні висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
14 червня 2018 року у справі № 800/507/17 (провадження № 11-263сап18).
Роз?яснюючи рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від
23 січня 2023 року, суд в резолютивній частині ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 квітня 2023 року зазначив, що «…рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року у справі № 495/432/23 […]
є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , самостійно займається вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ».
Результат аналізу резолютивної частини ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 квітня 2023 року дає підстави зробити висновок про те, що суд фактично встановив юридичний факт,
а саме факт самостійного виховання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини, що свідчить про вирішення судом окремої вимоги, яка заявлена не була.
Колегія суддів звертає увагу на обґрунтовані доводи ВЧ НОМЕР_1 , які знайшли своє підтвердження під час як апеляційного, так і касаційного перегляду справи, щодо штучного характеру спірних правовідносин та намагання позивача у цій справі застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення з військової служби під час особливого періоду.
У період введення в Україні воєнного стану та функціонування усіх органів державної влади і Збройних Сил України в умовах дії особливого періоду, коли постає нагальна необхідність у належному виконанні громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, розгляд справи за позовом військовослужбовця про встановлення факту, який може бути підставою для звільнення з військової служби, без фактичного залучення до участі у справі органу у справах дітей, третіх осіб, для яких рішення суду про задоволення позову створюватиме відповідні обов'язки, а також без належного встановлення усіх обставин справи, неповідомлення учасників справи про її розгляд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, свідчить про істотне порушення норм матеріального та процесуального права, які не можуть залишатися без уваги.
У цьому контексті заслуговують на увагу також доводи відзиву на касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 щодо кількісного критерію справ, розглянутих Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за позовами чоловіків про визначення місця проживання (самостійного виховання дитини) (понад 300 судових рішень).
Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках
і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
У частині першій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Суд вищої інстанції може постановити ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (частина десята статті 262 ЦПК України).
При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд повинен виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц).
Колегія суддів зауважує, що касаційне провадження у справі № 495/432/23 відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який, оскаржуючи постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року, просив суд залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2023 року, яке, на його думку, відповідає вимогам закону.
Переглядаючи в касаційному порядку судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд погодився з його висновками щодо ухвалення судом першої інстанції рішення суду з порушенням норм матеріального та процесуального права, які з урахуванням наведеного вище, слід вважати суттєвими. Отже, доводи касаційної скарги заявника щодо законності рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року не знайшли свого підтвердження.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення закону, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали
є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення і необхідність усунення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
З урахуванням наведеного та повноважень Вищої ради правосуддя, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду правосуддя», колегія суддів вважає, що є підстави для постановлення у справі, що переглядається у касаційному порядку, окремої ухвали стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В. О. Вищу раду правосуддя необхідно повідомити про виявлені порушення норм матеріального і процесуального права, допущені під час розгляду справи № 495/432/23 судом першої інстанції.
Керуючись статтями 260, 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Постановити окрему ухвалу, якою повідомити Вищу раду правосуддя про виявлені порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при розгляді цієї справи Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у складі судді Заверюхи Валентина Олексійовича.
Про прийняте рішення повідомити Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області та суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюху Валентина Олексійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов