21 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/908/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Шапки І. М. (прокурор за посвідченням),
відповідача-1 - Руденко Д. Ю. (у порядку самопредставництва),
відповідача-2 - Квартенка О. Р. (адвоката),
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 (судді: Слободін М. М. - головуючий, Гребенюк Н. В., Тихий П. В.) у справі
за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова
до: 1) Харківської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Луотел"
про визнання недійсним договору.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У червні 2022 року керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Луотел" (далі - ТОВ "Луотел"), в якому просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати пункт 4 додатку 1 до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в користування фізичним та юридичним особам" від 14.07.2021 № 153/21;
2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 22.09.2021 загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, укладений між Харківською міської радою та ТОВ "Луотел";
3) зобов'язати ТОВ "Луотел" повернути Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків.
2. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що Харківська міська рада, всупереч вимог статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 16 Закону України "Про оренду землі" надала ТОВ "Луотел" спірну земельну ділянку для нового будівництва, а не для обслуговування нежитлової будівлі літ. "Б-2" поза межами процедури відкритих торгів.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 (суддя: Прохоров С. А.) у справі № 922/908/22 позов задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано пункт 4 додатку 1 до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації з землеустрою та надання земельних ділянок в користування фізичним та юридичним особам" від 14.07.2021 № 153/21; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 22.09.2021 загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, укладений між Харківською міської радою та ТОВ "Луотел"; зобов'язано ТОВ "Луотел" повернути Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків.
4. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що:
- зі змісту оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 14.07.2021 № 153/21 в частині, що стосується цільового використання, вбачається, що спірна земельна ділянка надається ТОВ "Луотел" для реконструкції нежитлової будівлі з будівництвом реабілітаційно-профілактичного комплексу, тобто нового будівництва, а не для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. Б-2, а тому в такому випадку не повинно застосовуватися встановлене частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України виключення щодо незастосування конкурентної процедури продажу прав на земельну ділянку;
- ТОВ "Луотел" отримало земельну ділянку площею, яка в 47,9 разів перевищує площу самої будівлі, тоді як спірне рішення Харківської міської ради не містить чіткого зазначення, які саме будівлі/будівля або їх частини (площа, установлені межі, як це передбачено частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України) призначалися та були необхідні саме для реконструкції нежитлової будівлі літ. Б-2 з будівництвом реабілітаційно-профілактичного комплексу відповідно до вимог частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до ДБН та СНІП.
5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції встановив такі підстави відмови у задоволенні позовних вимог:
- Немишлянська окружна прокуратура не зверталася до Харківської міської ради із повідомленням щодо стверджуваного у позовній заяві порушення норм земельного законодавства, чим порушила вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та позбавила раду законної можливості виправлення порушення самостійно або шляхом звернення до суду;
- позовні вимоги не враховують набуття відповідачем права на землю у зв'язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю. В силу неможливості визначення меж ділянки під зазначеним об'єктом нерухомості, неможливим є задоволення позову частково, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цілому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 922/908/22 і залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- застосування статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18;
- застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 45, 53 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц;
- застосування статті 45 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17;
- застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верхового Суду від 10.02.2023 у справі № 206/1198/29;
- застосування статей 16, 20 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20;
- застосування статті 3 ЦК України (принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини "venire contra factum proprium", "non concedit venire contra factum proprium", та є стандартом чесної та відкритої поведінки) без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20;
- застосування пункту 2 частини 1 статті 231, статей 275, 276, 278, частини 2 статті 328 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23.
9. Скаржник наголошує на тому, що:
- ТОВ "Луотел", набувши у власність нерухоме майно як вклад до статутного капіталу, відповідно до статті 120 ЗК України набуло право на отримання у користування лише земельної ділянки, на якій розміщене зазначене нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), а не в межах земельної ділянки, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, площею 6,4398 га, якої на той час ще фактично не існувало. На позаконкурентних засадах ТОВ "Луотел" мало право отримати таку ділянку в користування саме з метою, пов'язаною із розташуванням відповідного належного йому на праві власності об'єкта нерухомого майна;
- суд апеляційної інстанції не врахував, що у випадку, коли спір виник із протиправних дій та безпосередньо пов'язаний із наданням оцінки законності рішенню відповідного суб'єкта владних повноважень, останній не може вважатись органом, до компетенції якого віднесені повноваження на захист інтересів держави та суб'єктивних прав власника землі, які порушені незаконним рішенням;
- враховуючи те, що в основу твердження про обрання прокурором у відповідній частині позовних вимог неналежного способу захисту суд апеляційної інстанції врахував висновки щодо застосування норм права, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, а прокурор з цим позовом звернувся до суду у червні 2022 року, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку 1 до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в користування фізичним та юридичним особам" від 14.07.2021 № 153/21.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
ТОВ "Луотел" своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось.
Розгляд справи Верховним Судом
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 922/908/22, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.01.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2022 за № 300394886 на праві власності ТОВ "Луотел" зареєстрована нежитлова будівля літ. Б-2 загальною площею 1 959, 7 м2, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у місті Харків.
13. Відповідно до пункту 4 додатку 1 до рішення 6 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в користування фізичним та юридичним особам" від 14.07.2021 № 153/21 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в користування фізичним та юридичним особам" ТОВ "Луотел":
- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 6,4398 га (кадастровий номер 6310138200:04:007:0025) за рахунок земель житлової та громадської забудови для реконструкції нежитлової будівлі літ. Б-2 з будівництвом реабілітаційно- профілактичного комплексу на вул. Луї Пастера, 2 (Індустріальний район);
- надано в оренду строком до 01.08.2023 земельну ділянку комунальної власності площею 6,4398 га (кадастровий номер 6310138200:04:007:0025) за рахунок земель житлової та громадської забудови для реконструкції нежитлової будівлі літ. Б-2 з будівництвом реабілітаційно-профілактичного комплексу на вул. Луї Пастера, 2 (Індустріальний район);
- вирішено забезпечити право проходу та проїзду наявним шляхом площею 0,0601 га до земельної ділянки на вул. Луї Пастера, 4-6 (кадастровий номер 6310138200:04:007:0021).
14. 22.09.2021 між Харківською міською радою та ТОВ "Луотел" укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025.
15. Звертаючись до суду з позовом, прокурор наголошує на тому, що зазначене рішення Харківської міської ради про надання ТОВ "Луотел" у користування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та зазначає, що опрацюванням розробленої на виконання пункту 3.1 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 22.04.2020 за № 2089/20 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Луотел" із земель територіальної громади міста Харкова для реконструкції нежитлової будівлі літ Б-2 з будівництвом реабілітаційно-профілактичного комплексу на вул. Луї Пастера, 2 у Індустріальному районі м. Харкова вбачається, що останній не містить чіткого зазначення, яка саме частина земельної ділянки (площа, установлені межі), що відводиться, призначалася та була необхідна саме для реконструкції об'єкта нерухомості та будівництва зазначеного комплексу.
16. При цьому прокурор у позовній заяві зазначає, що спірний договір оренди порушує права власника, тобто Харківської міської ради, а отже позовна заява, подана Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова в інтересах Харківської міської ради і одночасно до Харківської міської ради як до відповідача в частині вимог про визнання спірного договору недійсним, не відповідає вимогам норм ГПК України.
Позиція Верховного Суду
17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.
Щодо процесуального статусу прокурора у цій справі
19. Суди обох інстанцій у цій справі дійшли обґрунтованого висновку, що виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання, що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.11.2021 у справі № 922/938/21, від 10.10.2023 у справі № 922/563/22.
20. Водночас, суд апеляційної інстанції виснував про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова в інтересах Харківської міської ради і одночасно до Харківської міської ради як до відповідача в частині вимог про визнання спірного договору недійсним, тому подана позовна заява не відповідає вимогам норм ГПК України, а також наведене зумовлює необхідність виконання прокурором вимог абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень, однак як свідчать матеріали справи, Немишлянська окружна прокуратура не зверталась до Харківської міської ради із повідомленням щодо стверджуваного у позовній заяві порушення норм земельного законодавства, чим порушила вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та позбавила Харківську міську раду законної можливості виправлення порушення самостійно або шляхом звернення до суду.
21. Верховним Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на таке.
22. Прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги обставинами відчуження земельної ділянки комунальної власності у позаконкурентний спосіб, що є порушенням вимог чинного законодавства та інтересів територіальної громади міста Харкова. При цьому прокурор зауважив, що воля територіальної громади як власника спірного майна, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Тому, на думку прокурора, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
23. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
24. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
25. Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
26. При цьому, прокурор вправі звертатися до суду з позовними вимогами щодо захисту прав територіальної громади, оскільки її інтереси є складовою частиною інтересів держави (аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 10.02.2023 у справі № 206/1198/29, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
27. Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
28. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
29. Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
30. Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
31. Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
32. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
34. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
35. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
36. Велика Палата Верховного Суду від 11.06.2024 у справи № 925/1133/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, виснувала, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
37. Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
38. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
39. Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справи № 925/1133/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
40. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
41. З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява, подана Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова в інтересах Харківської міської ради і одночасно до Харківської міської ради як до відповідача в частині вимог про визнання спірного договору недійсним, не відповідає вимогам норм ГПК України, а також про те, що Немишлянська окружна прокуратура не зверталась до Харківської міської ради із повідомленням щодо стверджуваного у позовній заяві порушення норм земельного законодавства, чим порушила вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та позбавила Харківську міську раду законної можливості виправлення порушення самостійно або шляхом звернення до суду.
42. Оскільки саме Харківська міська рада допустила порушення інтересів прав територіальної громади у спірних правовідносинах, то ця рада не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах, отже, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що у прокурора не виникло обов'язку повідомити цього суб'єкта владних повноважень до звернення до суду про необхідність захисту інтересів держави.
Щодо визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 14.07.2021
43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
44. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюване рішення Харківської міської ради у відповідній частині вичерпало свою дію, у зв'язку з чим прокурором обрано неналежний спосіб захисту своїх прав при заявленні позовних вимог про визнання незаконним та скасування цього рішення у відповідній частині, що свідчить про відсутність правових підстав для її задоволення.
45. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що зміна судової практики підпадає під дискреційні повноваження національних судів, тому посилання скаржника на те, що з цим позовом прокурор звернувся до суду у червні 2022 року, а висновки щодо застосування норм права, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, не можуть розглядатися як правомірна підстава для застосування раніше сформованої правової позиції.
Щодо визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язанні повернути Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку
46. Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції також зазначив, що ТОВ "Луотел" набуло право власності на нежитлову будівлю літ. Б-2 на вул. Луї Пастера, 2 у місті Харкові від громадянина Новікова Владислава Володимировича, який, у свою чергу, придбав зазначену будівлю в порядку приватизації комунального майна на конкурсних засадах у територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради відповідно до договору купівлі-продажу від 12.08.2005 № 3295-В-С та акта прийому-передачі від 23.09.2005. При цьому відповідно до частини 2 статті 83 ЗК України (у редакції, чинній в період серпня-вересня 2005 року) саме у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; доказів належності станом на серпень 2005 року земель, на яких була розташована приватизована будівля літ. Б-2 на вул. Луї Пастера, 2 у місті Харкові, Державі Україна чи приватній особі, матеріали справи не містять. Водночас відповідно до приписів частини 1 статті 377 ЦК України в редакції, чинній у серпні-вересні 2005 року, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, ФОП Новіков В. В. внаслідок придбання будівлі літ. Б-2 на вул. Луї Пастера, 2 у місті Харкові, розташованої на частині спірної земельної ділянки, одночасно в силу імперативного припису частини 1 статті 377 ЦК України став власником частини такої ділянки, яка зайнята відповідною будівлею та на частини земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування, адже чинне станом на серпень-вересень 2005 року цивільне законодавство не встановлювало у цьому аспекті винятків для земель державної та комунальної власності. Зазначеного суд першої інстанції також не врахував, і не дослідив питання про те, яка саме частина спірної земельної ділянки була набута ФОП Новіковим В. В. у власність відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України внаслідок укладення та виконання договору купівлі-продажу від 12.08.2005 № 3295-В-С.
47. Частиною 1 статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 12.08.2005, встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
48. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 12.08.2005, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
49. Таким чином, Верховий Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що площа такої земельної ділянки повинна відповідати площі, яку безпосередньо займають відповідні об'єкти нерухомого майна, а також може бути дещо більше такої площі, у разі необхідності обслуговування цих об'єктів, при цьому така площа повинна бути обґрунтованою у відповідній технічній документації із землеустрою.
50. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Крім того, законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах. З огляду на зазначене отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належного позивачу об'єкта нерухомості майна, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).
51. З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не врахував і не дослідив питання про те, яку саме частину спірної земельної ділянки набув ФОП Новіков В. В. у власність відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України внаслідок укладення та виконання договору купівлі-продажу від 12.08.2005 № 3295-В-С, оскільки при переході права власності на нежитлову будівлю перехід права власності на земельну ділянку або її частину не відбувся, так як не було визначено розмір земельної ділянки, її кадастровий номер, а також не було укладено цивільно-правової угоди відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 12.08.2005.
52. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що формування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, відбулося значно пізніше ніж укладення договору купівлі-продажу від 12.08.2005 № 3295-В-С.
53. Таким чином, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду частково підтвердилися.
Висновки Верховного Суду
54. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
55. Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
56. Враховуючи наведені положення процесуального закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що подана касаційна скарга підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню в частині відмови у визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.09.2021 загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, укладеного між Харківською міської радою та ТОВ "Луотел", та зобов'язанні ТОВ "Луотел" повернути Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 у справі № 922/908/22 про задоволення зазначених позовних вимог залишити в силі, в частині відмови у визнанні незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 14.07.2021 постанову слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
58. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв'язку з тим, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, витрати зі сплати скаржником судового збору в сумах по 3 969,60 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню з кожного зі відповідачів.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 922/908/22 скасувати в частині відмови у визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.09.2021 загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, укладеного між Харківською міської радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луотел", та зобов'язанні Товариства з обмеженою відповідальністю "Луотел" повернути Харківській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 6,4398 га, кадастровий номер 6310138200:04:007:0025, що розташована за адресою: вул. Луї Пастера, 2 у м. Харків, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 у справі № 922/908/22 про задоволення зазначених позовних вимог залишити в силі.
В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 922/908/22 залишити без змін.
Стягнути з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 3 969,60 грн (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 60 коп.) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанцій.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луотел" на користь Харківської обласної прокуратури 3 969,60 грн (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 60 коп.) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанцій.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай