22 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/1560/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представники учасників справи не з'явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд»
на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2024
(суддя Кудряшова Ю. В.)
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024
(судді Саврій В. А., Миханюк М. В., Коломис В. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд»
до Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київська міська військова адміністрація,
про визнання протиправним та скасування наказу.
1. Історія справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» (далі - ТОВ «ТС Трейд», позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), третя особа Київська міська військова адміністрація (далі -Адміністрація, третя особа), в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви) визнати протиправним та скасувати наказ командира В/ч НОМЕР_1 від 01.11.2023 № 1037 "Про примусове відчуження майна".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- наказ виданий з порушенням Закону України «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», Положення про військово-транспортний обов'язок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921, та наказу Головнокомандувача Збройними Силами України Валерія Залужного про заборону вилучення для потреб Збройних Сил України транспортних засобів, які не є повнопривідними або не є мікроавтобусами, інформація щодо якого поширена в мережі «Інтернет», адже автомобілі, які підлягають примусовому вилученню у позивача згідно з наказом, не є повнопривідними та не є мікроавтобусами, тому згаданим критеріям транспортних засобів, які необхідні для задоволення потреб Збройних Сил України, не відповідають;
- лист відповідача від 03.11.2023, яким повідомлено позивача про примусове відчуження майна, не містить інформацію щодо відшкодування вартості вилученого майна, тому позивач обмежений у доступі до ознайомлення із усіма документами, якими обґрунтовано відчуження майна, що свідчить про неналежне його повідомлення про відчуження майна;
- наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2023 № 348 «Про примусове відчуження майна», відповідно до якого прийнято спірний наказ № 1037, погоджений Адміністрацією з порушенням територіальності, оскільки місцезнаходження позивача визначене в населеному пункті Київської області, тому належним органом погодження мала б бути Київська обласна військова адміністрація;
- наказ прийнятий з порушенням принципу пропорційності втручання у мирне володіння власністю позивача.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введений воєнний стан із 05 години 30 хвилини 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався указами Президента та наразі триває.
2.2. В період дії воєнного стану до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені такі відомості:
20.04.2022 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом можливих неправомірних дій службових осіб групи компаній, підзвітних Товариству з обмеженою відповідальністю «Орімі Трейд» (далі - ТОВ «Орімі Трейд»), яка зареєстрована на території російської федерації, зокрема: ТОВ «Орімі Україна» та ряду підконтрольних суб'єктів господарювання: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтрейд» (далі - ТОВ «Ексімтрейд») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Орімі Трейд ЛТД» (далі - ТОВ «Орімі Трейд ЛТД»), що здійснюють свою діяльність на території України, які, вступивши у попередню змову з невстановленими службовими особами органів державної влади України, вчиняють розкрадання бюджетних коштів України;
- 20.04.2022 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 1102 КК України, за фактом можливих неправомірних дій службових осіб групи компаній, підзвітних ТОВ «Орімі Трейд», яка зареєстрована на території російської федерації, зокрема ТОВ «Орімі Україна» та ряду підконтрольних суб'єктів господарської діяльності: ТОВ «Ексімтрейд» та ТОВ «Орімі Трейд ЛТД», що здійснюють свою діяльність на території України, які скеровують частину прибутків, отриманих від фінансово-господарської діяльності на території України, фактичним власникам - ТОВ «Орімі Трейд», тим самим сплачують грошові кошти до російської федерації, що в подальшому використовуються для фінансування дій зі зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- 12.07.2022 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1102 КК України, за фактом здійснення господарської діяльності групою компаній «Орімі» (кінцевим та бенефіціарним власником яких є громадяни російської федерації та республіки Білорусь), пов'язаної з фінансуванням дій на шкоду національної безпеки України;
- 03.03.2023 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 258 КК України, за фактом здійснення збуту товарів службовими особами та засновниками ТОВ «ТС Трейд» терористичним організаціям «ЛНР» та «ДНР» для забезпечення їх діяльності та досягання цілей вказаних терористичних організацій, з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб;
- 23.03.2023 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, за фактом зловживання службовим становищем, організації та забезпечення виконання схеми шляхом заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах, які належать Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України, службовими особами ТОВ «Орімі Україна» (змінило юридичне найменування на ТОВ «ТС Трейд») та ТОВ «Ексімтрейд» за попередньою змовою зі службовими особами Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк» та іншими невстановленими особами;
- 29.03.2023 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 209 КК України, за фактом вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження майна в особливо великому розмірі або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження службовими особами ТОВ «ТС Трейд», які знали або повинні були знати, що таке майно прямо або опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом;
- 29.03.2023 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, за фактом вчинення невстановленими службовими особами групи компаній «Орімі Україна», до якої входять ТОВ «ТС Трейд», ТОВ «Орімі Трейд ЛТД», ТОВ «Ексімтрейд», із залученням до протиправної діяльності інших суб'єктів здійснення господарської діяльності умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, вчиненого упродовж 2019- 2022 років;
- 26.02.2024 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 1111 КК України, за фактом провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, TOB «Орімі Україна», кінцевими бенефіціарними власниками якої є громадяни російської федерації та республіки Білорусь.
2.3. ТОВ «Орімі Україна» змінило найменування юридичної особи на ТОВ «ТС Трейд».
2.4. У межах кримінальних проваджень № 42022102070000129 та № 4202211000000154 транспортні засоби, які належать ТОВ «ТС Трейд», визнані речовими доказами у вказаних кримінальних провадженнях, зокрема:
- Toyota Corolla, 2019 р. в., ДНЗ НОМЕР_2 , VIN код НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ;
- Toyota Corolla, 2019 р. в., ДНЗ НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 ;
- Toyota Corolla, 2019 р. в., ДНЗ НОМЕР_8 , VIN код НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 ;
- Toyota Corolla, 2019 р. в., ДНЗ НОМЕР_11 , VIN код НОМЕР_12 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 ;
- BMW Х5М, 2020 р. в., ДНЗ НОМЕР_14 , VIN код НОМЕР_15 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_16 . Накладено арешт на зазначені транспорті засоби.
2.5. 18.09.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося із листом № 370/8750 до Головнокомандувача Збройних Сил України із запитом щодо отримання дозволу на примусове відчуження переліченої вище автомобільної техніки, належної на праві власності ТОВ «ТС Трейд». Дорученням Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.09.2023 № 80556/С/1 надано дозвіл на примусове відчуження цього рухомого майна.
2.6. 05.10.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 348 «Про примусове відчуження майна», яким уповноважив командира в/ч НОМЕР_1 примусово відчужити у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання зазначене майно. Наказ погоджено із Адміністрацією листом від 31.10.2023 № 001-1676.
2.7. На виконання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 348 командиром В/ч НОМЕР_1 видано наказ від 01.11.2023 № 1037 «Про примусове відчуження майна».
2.8. В/ч НОМЕР_1 листом від 03.11.2023 № 883/3336 повідомила та запропонувала ТОВ «ТС Трейд» з'явитися 10.11.2023 о 10:00, за адресою: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20-Б , для проведення оцінки майна.
2.9. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08.12.2023 у справі № 758/14263/23 скасовано арешт спірного майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 07.04.2023 у справі № 761/11859/23.
2.10. За доводами відповідача, які не заперечуються позивачем, відповідач листом від 15.12.2023 № 883/3732 повідомив ТОВ «ТС Трейд», що 19.12.2023 о 10:10 на території штрафмайданчика ДП МВС України (м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20-Б) буде проводитися примусове вилучення майна. Представники ТОВ «ТС Трейд» не з'явилися.
2.11. За доводами відповідача та третьої особи, що не заперечив позивач, відповідач склав акт від 19.12.2023 № 26/1 про примусове відчуження або вилучення майна, який підписано та скріплено печаткою Адміністрації, згідно з яким відповідач здійснив примусове відчуження майна та відповідно набув права власності на нього.
2.12. Листом відповідача від 08.01.2024 № 883/91 запрошено представників позивача до В/ч НОМЕР_1 з метою вручення їм примірника акта № 26/1 про примусове відчуження або вилучення майна, документів, що містять висновок про вартість майна, а також особистих речей, які були виявлені при огляді вказаних транспортних засобів.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 10.07.2024 відмовив у задоволенні позову.
3.2. Рішення мотивував тим, що:
- примусове відчуження у позивача майна відбулося за актом про примусове відчуження майна, складання якого підтверджували позивач та третя особа та не заперечує відповідач, а тому оспорюваний наказ є таким, що виконаний і вичерпав свою дію;
- позов у цій справі спрямований на захист права власності позивача на майно, а отже, обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення його прав, оскільки у наведеному випадку є неефективним; спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання незаконними та скасування оспорюваного наказу.
3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 21.10.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2024 залишив без змін.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
4.2. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц щодо застосування пункту 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України та статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Скаржник зазначає, що не погоджується із висновком судів про те, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Скаржник вважає, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту є належним, оскільки відповідно до листа Київської обласної прокуратури від 14.05.2024 неможливо встановити факт фізичного утримання транспортних засобів відповідачем і на даний час вживаються заходи щодо повернення транспортних засобів на зберігання як речових доказів у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
4.3. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, який також є підставою для звернення з касаційною скаргою, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у подібних правовідносинах, а саме, висновку про те, що неможливе примусове відчуження/вилучення/передача майна відповідно до вимог, передбачених Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якщо таке майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
4.4. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу також і на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме лист Київської обласної прокуратури від 14.05.2024 № 11-469вих.24, в якому зазначено, що на даний час вживаються заходи щодо повернення спірних транспортних засобів на зберігання як речових доказів у порядку, встановленому КПК України, внаслідок чого суди зробили неправильні висновки щодо обрання неналежного способу захисту. Суд апеляційної інстанції також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
4.5. Скаржник посилається також на те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам апеляційної скарги, які стосувались порушення принципу територіальності при погодженні наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2023 № 348 «Про примусове відчуження майна» та відсутності погодження наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 01.11.2023 №1037 «Про примусове відчуження майна», неналежного повідомлення особи про відчуження майна, що в сукупності свідчить про незаконність оскаржуваного наказу.
4.6. Скаржник зазначає, що внаслідок відхилення клопотання позивача про відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом порушено передбачені статтею 42 ГПК України права позивача, зокрема, надавати пояснення, наводити свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
5. Позиції інших учасників справи
5.1. Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Як встановили суди попередніх інстанцій, 05.10.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ № 348 «Про примусове відчуження майна», яким уповноважено командира В/ч НОМЕР_1 примусово відчужити у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання вказане у наказі рухоме майно позивача. Наказ погоджено із Адміністрацією листом від 31.10.2023 № 001-1676.
6.3. На виконання наказу № 348 командиром В/ч НОМЕР_1 видано наказ від 01.11.2023 № 1037 «Про примусове відчуження майна», за яким наказано примусово відчужити у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану майно, власником якого є позивач (рухоме майно, перелік якого наведений у наказі).
6.4. Листом від 03.11.2023 № 883/3336 відповідач повідомив позивача про те, що на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2023 № 348, наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 01.11.2023 № 1037, у відповідності до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», доручення Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.09.2023 № 80556/С/1, уповноважено командира відповідача примусово відчужити у власність держави належне позивачу рухоме майно, зокрема транспортні засоби (наведено перелік), та повідомлено про проведення 10.11.2023 відповідно до положень зазначеного Закону оцінки зазначеного майна і запропоновано позивачу з'явитися на вказану дату для участі у проведенні вартісної оцінки майна та з предметами для забезпечення доступу до зазначеного рухомого майна.
6.5. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
6.6. Аналогічне визначення військового командування міститься у статті 1 Закону України «Про оборону України».
6.7. Частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
6.8. Наведеним положенням кореспондують норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
6.9. Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
6.10. Отже, за змістом статті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україна.
6.11. У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.09.2023 у справі № 757/64569/16-ц.
6.12. Відповідно до частин другої-четвертої, шостої статті 353 ЦК України, а також статті 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
6.13. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач 19.12.2023 склав акт № 26/1 про примусове відчуження або вилучення майна, який було підписано та скріплено печаткою Адміністрації, згідно з яким відповідач здійснив примусове відчуження майна позивача. Про складання такого акта відповідач не заперечував.
6.14. Статтею 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт (частина перша). Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (частина друга). Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта (частина третя).
6.15. Акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження якого було прийнято згідно з наказом відповідача, що став у спірних правовідносинах підставою для вилучення/відчуження рухомого майна (автомобілів).
6.16. Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування спірного наказу з огляду на таке.
6.17. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (пункт 24) та інші).
6.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52)).
6.19. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші).
6.20. Таким чином, суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
6.21. Суд також враховує, що оспорюваний наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію.
6.22. При цьому визнання у судовому порядку протиправним чи скасованим наказу, на виконання якого було примусово відчужено майно, не дає можливості позивачу повернути це майно у свою власність і не спростовує існування документа при вирішенні питання щодо відчуження транспортних засобів.
6.23. Отже, задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 686/16059/22, яка є подібною до правовідносин у цій справі.
6.24. Щодо посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, про яку зазначає скаржник як таку, висновки в якій щодо статті 387 ЦК України безпідставно не застосовані до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій, то спір у цій справі виник з підстав незаконного, як стверджує позивач, відчуження за наказом командира В/ч НОМЕР_1 рухомого майна (автомобілів) відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» і позивач заперечує відповідність даного наказу про примусове відчуження майна нормам діючого законодавства. Тобто правовою підставою позову не є питання щодо застосування статті 387 ЦК України. Тому немає підстав вважати, що суди мали б застосувати до спірних правовідносин у цій справі статтю 387 ЦК України, висновки про застосування якої, як зазначає скаржник, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
6.25. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).
6.26. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
6.27. Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у подібних правовідносинах, а саме, висновку про те, що неможливе примусове відчуження/вилучення/передача майна відповідно до вимог, передбачених Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якщо таке майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає, що за змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
6.28. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.
6.29. Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
6.30. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
6.31. Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що немає підстав для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги, оскільки суди відмовили у задоволенні позову через неналежний спосіб захисту, що, як вже зазначалося вище, є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
6.32. Щодо посилання скаржника на ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам позивача, які стосувалися порушення принципу територіальності при погодженні наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2023 № 348 «Про примусове відчуження майна» та відсутності погодження наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 01.11.2023 № 1037 «Про примусове відчуження майна», неналежного повідомлення особи про відчуження майна, що в сукупності свідчить про незаконність оскаржуваного наказу, то колегія суддів зазначає, що статтею 282 ГПК України передбачено викладення у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Європейський суд з прав людини, в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Отже, відхиляючи скаргу, апеляційний суд має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції не порушив норм процесуального законодавства, даючи відповіді лише на ті доводи позивача, які безпосередньо стосувались питання вирішення спору у цій справі, за наслідками якого ухвалено рішення про відмову в позові.
6.33. Скаржник також послався на недослідження судами листа Київської обласної прокуратури від 14.05.2024 № 11-469вих.24, в якому зазначено, що на даний час вживаються заходи щодо повернення спірних транспортних засобів на зберігання як речових доказів у порядку, встановленому КПК України. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції в описовій частині вказав про наявність у справі зазначеного листа та доводів позивача щодо пов'язаності цього листа із вимогами про скасування спірного наказу. Колегія суддів зазначає, що ненадання оцінки зазначеному листу у даному конкретному випадку не призводить до наслідків, визначених частиною третьою статті 310 ГПК України, оскільки, як вже зазначалося вище, суд дійшов висновку про те, що спірний наказ вичерпав свою дію виконанням і з огляду на дійсні правовідносини сторін, які склалися внаслідок прийняття та виконання спірного наказу, заявлений позивачем спосіб захисту прав є неналежним. Тому відсутні підстави вважати, що процесуальне порушення судів, яке вбачається із незазначення результатів розгляду цього листа, спричинило ухвалення неправильного рішення у справі.
6.34. Щодо доводів скаржника про необґрунтованість відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів зазначає, що ухвалою від 30.09.2024 судом розглянуто це клопотання та дано йому оцінку, за результатами чого у задоволенні клопотання було відмовлено з підстав, зокрема того, що у заявленому клопотанні заявником належним чином не обґрунтовано, які обставини можуть бути підтверджені цим доказом, та не наведено які аргументи він може спростувати по суті заявлених вимог, що виключає необхідність задоволення такого клопотання.
6.35. За висновком Верховного Суду у справі № 910/18007/19 (постанова від 21.07.2020), саме необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
6.36. В свою чергу, апеляційний суд розглянув клопотання позивача з дотриманням норм процесуального права, а незгода скаржника з рішенням суду щодо відмови у задоволенні його клопотання не свідчить про ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин.
6.37. Отже, оскільки апеляційний господарський суд розглянув клопотання позивача та виклав підстави, з яких відмовлено у його задоволенні, то відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з направленням справи на новий розгляд згідно із частиною третьої статті 310 ГПК України, на яку позивач посилається на обґрунтування безпідставності залишення судом без задоволення його клопотання про витребування доказів.
6.38. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що внаслідок відхилення судом апеляційної інстанції клопотання позивача про відкладення розгляду справи порушено передбачені статтею 42 ГПК України права позивача, зокрема, надавати пояснення, наводити свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
6.39. Так, відхиляючи наведене клопотання скаржника про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника позивача у розгляді в цей час іншої справи в приміщенні іншого суду, суд зазначив, що з урахуванням частин одинадцятої, дванадцятої статті 270 ГПК України заявником не обґрунтовано неможливість вирішення спору у судовому засіданні 21.10.2024; позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі та підтримана ним в судовому засіданні 30.09.2024; скаржник не вказав про відсутність можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.
6.40. При цьому суд зауважив, що в силу приписів ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
6.41. Колегія суддів з цього приводу зазначає, що скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументів того, які саме доводи, міркування, пояснення, заперечення позивач мав намір висловити в судовому засіданні 21.10.2024, але був позбавлений такої можливості судом апеляційної інстанції і як такі його доводи, міркування тощо могли вплинути на вирішення спору по суті. При цьому слід зважати, що не будь-яке процесуальне порушення є підставою для скасування судового рішення і в кожному конкретному випадку заявник має обґрунтовувати належним чином як це порушення, на його думку, спричинило прийняття неправильного рішення. Тобто саме лише загальне посилання на порушення судом статті 42 ГПК України без наведення конкретних доводів не може свідчити про порушення судом прав учасника справи, клопотання про відкладення розгляду справи якого було відхилено з обґрунтуванням підстав такого відхилення.
6.42. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в ході касаційного розгляду не було виявлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, про які зазначав скаржник у касаційній скарзі, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, немає.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Трейд» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 906/1560/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Г. Мачульський
С. Могил