Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
24.01.2025м. ХарківСправа № 922/3492/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, м. Харків
про стягнення 1290802,78 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Ігоря ВЕРХАЦЬКОГО;
відповідача - не з'явився;
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, відповідач, про стягнення з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 1290802,78 грн, у тому числі: основний борг у сумі 836922,27 грн, пеню у сумі 357422,43 грн, 3% річних у сумі 45184,79 грн, інфляційні втрати у сумі 51273,29 грн. Свої вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 03.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
17.10.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову вказував на те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі, Указом Президента України передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні, який діє по сьогоднішній день. На виконання умов договору 16.11.2022 № 19-2246/22-БО-Т позивач повинен був поставити Головному управлінню 240 тис. куб.м. природного газу на суму 3972933,60 грн в період з січня по березень 2023.
24.02.2023 між сторонами по договору було укладено додаткову угоду від 24.02.2023 № 1 про доповнення договору п. 4.4. та викладено його в наступній редакції "Відповідно до кошторисних призначень споживача на перший раз 2023 виділені бюджетні асигнування на взяття бюджетних зобов'язань складають, на дату підписання даної додаткової угоди, 3972933,60 грн з ПДВ. Невідповідність обсягів бюджетних асигнувань вартості договору не позбавляє споживача від обов'язку виконання п. 5.1. договору. В подальшому бюджетні асигнування можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень споживача". Відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках відповідача не дозволяли здійснювати оплату за договором за поставлений природний газ вчасно. Головне управління після отримання затвердженого плану асигнування (кошторису) на 2023 рік, відповідного фінансування почало здійснювати відповідні оплати в межах бюджетних призначень за кодом КЕКВ 2274 за даним договором виключено в межах виділених бюджетних асигнувань. Кошторисних призначень, виділених Головному управлінню в 2023 рік на вчасну сплату за природний газ було недостатньо, так як головним розпорядником грошові кошти виділяються частково за відповідним КЕКВ 2274, тому Головне управління не мало реальної можливості здійснити повну та своєчасну оплату за спожитий газ в повному об'ємі, що призвело до утворення відповідної заборгованості за використання природного газу.
Також відповідач вказав, що для покриття наявної заборгованості за договором, яка поступово зростала Головне управління не одноразово зверталося листами до ДСНС України щодо виділення додаткового фінансування на оплату природного газу (лист від 18.04.2024 № 65010-2265/65131, від 19.04.2024 № 65020-2290/65131, від 10.05.2024 № 65010-2794/65131, від 30.05.2024 № 65020-3210/65131, від 26.06.2024 № 65020-3837/65131).
Через наявні обставини Головне управління акт за січень 2023 який був наданий позивачем розбило на декілька актів з метою взяття відповідних бюджетних зобов'язань в межах наявного виділеного фінансування, так акт № 6 від 25.04.2023 (затягнутий через органи казначейства 26.04.2023), акт без номеру та дати на суму 999212,13, акт № 3 від 29.03.2023, є оплатою по акту за січень 2023 року.
Крім того, відповідач зауважив, що Головне управління за даним договором сплатило в повному обсязі 3972933,60 грн за отриманий природний газ, та листом Головного управління від 22.03.2024 №65050-2722/65131 просило позивача зарахувати оплату - переплату по договору від 06.12.2021 № 19-1246/21-БО-Т в сумі - 36257,40 грн та по договору від 18.10.2023 №19-4246/23-БО-Т в сумі - 83255,92 грн зарахувати в оплату по договору від 16.11.2022 № 19-2246/22-БО-Т (119513, 31 грн), в такому разі загальна сума оплати за договором становила 4092446,92 грн, що підтверджується позивачем в позовній заяві та не заперечується даний факт. В подальшому збільшення оплати за договором відбулася за результатом споживання Головним управління природного газу більше ніж 240 тис. куб, в первинному розмірі який був передбачений договором, у зв'язку з опалюваним періодом та необхідністю забезпечення підпорядкованих підрозділів даним видом палива для виконання завдань за призначенням та створенням належних умов несення служби враховуючи умови ведення на території Харківської області бойових дій, в результаті чого відбулося переспоживання природного газу та утворення відповідної заборгованості між позивачем та відповідачем. Після закінчення дії договору Головне управління вже не мало підстав для здійснення відповідних додаткових видатків за даним договором через органи казначейства, оскільки внесення відповідних змін в даний договір в частині збільшення вартості та об'ємів отриманого газу вимогами чинного законодавства не передбачено.
Також, відповідач зауважив, що відповідно до Положення про Головне управління затвердженого наказом ДСНС України від 04.02.2013 № 3 (у редакції наказу ДСНС України від 12.11.2018 № 661) Головне управління є територіальним органом ДСНС України у Харківській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і території від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб. Головне управління підпорядковується ДСНС України та утримується за рахунок коштів державного бюджету, форма власності - державна. Штатний розпис та кошторис (план асигнувань на відповідній рік) затверджує Голова ДСНС України. Головне управління позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків на виконання договірних зобов'язань, тому прострочення сплати боргу є наслідком об'єктивних обставин.
Відповідач вказує, що розмір пені є меншим та становить з 16.03.2023 по 14.09.2023 - 287541,41 грн (даний розрахунок співпадає з розрахунком позивача) + 15 днів вересня - 19277,52 грн = 306818,93 грн, ніж пеня заявлена позивачем у розмірі 357422,43 грн, вважає, що позивачем проведений розрахунок та заявлені вимоги про стягнення пені з порушенням процесуального строку, оскільки період нарахування становить з 16.03.2023 по 15.11.2023.
Також, відповідач просить застосувати позовну давність щодо заявленої вимоги про стягнення пені відповідно до частини другої статті 258 ЦК України.
Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій: а саме пеню - на 100 %, або в іншому розмірі в разі незадоволення судом розмір визначений Головним управлінням, в розмірі який визначить в суд але в максимальному значенні зменшення.
22.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач вважає, що відповідач не навів у відзиві на позовну заяву обґрунтованих підстав, які б спростовували аргументи, викладені у позовній заяві, а відтак останній не спростував заявлених позовних вимог. Будь-які порушення допущені з богу відповідача умов договору не можуть спричиняти негативні наслідки для позивача, в тому числі звільняти відповідача від обов'язку оплатити за фактично отриманий природний газ.
Також, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (зі змінами, внесеними відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Позивач зазначає, що розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин та відсутність коштів на рахунках, або фінансування не є винятковим випадком та підставою для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором. Матеріали справи також не містять будь-якого доказу на підтвердження будь-яких намагань відповідача виконати зобов'язання за договором вчасно.
28.10.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, де зазначає, що не мало реальної можливості здійснити відповідні заходи щодо погашення наявної заборгованості та не мало умислу у формі бездіяльності щодо не своєчасного та не в повному обсязі проведення оплати за поставлений природний газ. Також, відповідач вказує, що останній акт між сторонами було підписано 31.03.2023, претензії пред'явленої до відповідача не було заявлено, до суду позивач звернувся 02.10.2024, тобто процесуальний строк щодо стягнення пені є пропущеним, та становить 7 місяців.
24.01.2025 присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив суд його задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у справі “Осіпов проти України», суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін.
Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Отже, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи документи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності у судовому засіданні представника відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач) та Головним управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу від 16.11.2022 № 19-2246/22-БО-Т (далі-договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з січня 2023 року по березень 2023 року (включно), в кількості 240,000 куб. метрів.
Відповідно до п. 2.1.1. загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Відповідно до п. 2.4. перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленного відповідно до пункту 3.5. цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
Положеннями п. 3.1 договору передбачено, що право власності на природній газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Відповідно до п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ 20% - 27,315 грн., всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16553,89 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору загальна вартість цього договору становить 3310778,00 грн, крім того ПДВ 662155,60 грн, разом з ПДВ 3972922,60 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові період.
Пункт 5.4. договору передбачає, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачу 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 11.3. договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років.
24.02.2023 між сторонами по договору було укладено додаткову угоду від 24.02.2023 № 1 про доповнення договору п. 4.4. та викладено його в наступній редакції "Відповідно до кошторисних призначень споживача на перший раз 2023 виділені бюджетні асигнування на взяття бюджетних зобов'язань складають, на дату підписання даної додаткової угоди, 3972933,60 грн з ПДВ. Невідповідність обсягів бюджетних асигнувань вартості договору не позбавляє споживача від обов'язку виконання п. 5.1. договору. В подальшому бюджетні асигнування можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень Споживача".
На виконання умов договору, протягом січня-березня 2023 року, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4929369,19 грн згідно актів приймання-передачі природного газу, зокрема:
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2023, обсяг переданого газу: 96,99930 тис.куб.м, вартістю: 1605715,48 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2023, обсяг переданого газу: 107,27251 тис.куб.м, вартістю: 1775777,03 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2023, обсяг переданого газу: 93,50533 тис.куб.м, вартістю: 1547876,68 грн.
Оплату за поставлений газ відповідач здійснив частково на суму 4092446,92 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 16.112022 по 24.06.2024.
Листами від 18.04.2024 № 65010-2265/65131, від 19.04.2024 № 65020-2290/65131, від 10.05.2024 № 65010-2794/65131, від 30.05.2024 № 65020-3210/65131, від 26.06.2024 № 65020-3837/65131 відповідач звертався до Голови ДСНС України про виділення додаткового фінансування за КЕКВ 2274 "оплата газопостачання".
Листом № 65050-2722/65131 від 22.03.2024 відповідач звернувся до позивача про перерозподіл сплачених коштів в оплаті по договору від 16.11.2022.
Листом № 65050-10548/65190 від 07.11.2024 відповідач звернувся до відповідача з листом про укладання мирової угоди.
Листом № 65/262 від 07.01.2025 позивач відмовив в укладанні мирової угоди.
Як зазначалось вище, у період з січня 2023 року по березень 2023 року відповідач спожив природний газ на загальну суму 4929369,19 грн. При цьому, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково на суму 4092446,92 грн. Отже, розмір несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ складає 836922,27 грн.
Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем до стягнення з відповідача нараховані та заявлені до стягнення також пеня у розмірі 357422,43 грн, три проценти річних у розмірі 45184,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 51273,29 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оплату за переданий газ відповідач своєчасно не здійснив та не виконав зобов'язання у визначений строк, чим порушив умови господарського зобов'язання.
Станом на дату розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів повного та належного виконання зобов'язання за договором постачання природного газу.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 836922,27 грн заборгованості за поставлений газ обумовлений договором №19-2246/22-БО-Т від 16.11.2022.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов'язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для нарахування відповідачу пені у розмірі 357422,43 грн, інфляційних втрат у сумі 51273,29 грн та трьох процентів річних у сумі 45184,79 грн.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені, процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.
При цьому, суд не приймає контррозрахунок відповідача, оскільки посилання відповідача на те що, пеня розрахована за більший період аніж 6 місяців - не підтверджуються. Так, перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що розрахунок позивача обчислений вірно, від кожної суми простроченого платежу та за кожен період фактичних оплат, та здійснений з урахуванням шестимісячного строку по кожній оплаті окремо, передбаченого частиною 6 статті 232 ГК України.
Також, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені на 100%, яке підлягає частковому задоволенню, у виходячи з наступного.
В обґрунтування такого зменшення відповідач вказує на те, що попри статус бюджетної організації, виконало умови договору в частині оплати за ціною яка встановлена даним договором, в повному обсязі. Позивачем даний факт не заперечується. Перевитрата природного газу, яка відбулася у зв'язку необхідністю забезпечення підрозділів Головного управління в зимовий період, є винятковою і особливою обставиною, Головне управління не могло в даний період в умовах воєнного стану перестати споживати природний газ та добросовісно визнало дану перевитрату підписавши відповідні акти на суму яка є більшою, чим встановлено у договорі. Доказів наявності негативних наслідків для позивача не наведено. Головне управління вживало заходи щодо вчасної оплати, покриття перевитрат за договором споживання природного газу, шляхом подачі відповідних заявок у необхідності додаткового фінансування до Головного розпорядника, також Головне управління просило особисто позивача за іншими договорами де є переплати, перевести дані кошти на даний договір який є предметом розгляду даної справи. Дане прохання Головного управління позивачем було задоволено в повному обсязі. Покладення штрафних санкцій на Головне управління є тягарем на кошторис в якому дані кошти не закладено, і пошук їх буде потребувати переведення з інших статей залишків коштів, які можна було використати за призначенням для забезпечення потреб Головного управління та його підпорядкованих підрозділів.
Як встановлено судом, відповідач неодноразово звертався з листами до ДСНС України щодо виділення додаткового фінансування на оплату природного газу, як до головного розпорядника коштів. Відповідно до Положення про Головне управління затвердженого наказом ДСНС України від 04.02.2013 № 3 (у редакції наказу ДСНС України від 12.11.2018 № 661) Головне управління є територіальним органом ДСНС України у Харківській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і території від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб.
Головне управління підпорядковується ДСНС України та утримується за рахунок коштів державного бюджету, інших джерел, не заборонених законом. Форма власності - державна. Штатний розпис та кошторис (план асигнувань на відповідній рік) затверджує Голова ДСН України.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про національну безпеку України", Державна служба України з надзвичайних ситуацій в межах своїх повноважень, які визначенні законодавством України, входить до складу сектору безпеки і оборони. Головне управління в свою чергу є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Також, судом встановлено, що відповідач звертався до позивача з листом щодо ініціювання укладання мирової угоди у справі 922/3492/24, однак позивачем прийнято рішення про відмову в укладанні мирової угоди (лист позивача № 125/3/2-189 від 07.01.2025).
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, суд звертає увагу, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Відтак, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, зважаючи на ступінь виконання зобов'язання, а саме сплату відповідачем заборгованості у загальному розмірі 4092446,92 грн, зважаючи на добросовісну поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття відповідачем усіх можливих заходів для виконання зобов'язання, та враховуючи, що відповідач є уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і території від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб, звертаючи увагу на те, що Головне управління підпорядковується ДСНС України та утримується за рахунок коштів державного бюджету, суд приходить до висновку, що справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права є часткове задоволення є зменшення розміру пені на 50%, тому клопотання про зменшення пені підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути суму пені у розмірі 178711,22 грн.
Щодо застосування однорічного терміну для пред'явлення позовних вимог щодо стягнення пені, суд зазначає про наступне.
24.02.2022р. Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відтак, враховуючи викладене, позовна давність за заявленими позовними вимогами є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.
Оскільки станом на дату розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за вимогою відповідача.
Крім того, відповідачем не врахований до п. 11.3. договору, відповідно до якого строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності залишається судом без задоволення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Дана позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.05.2018 р. у справі № 917/1068/17.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 15489,63 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути із Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 8, код ЄДРПОУ 38631015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) основний борг у сумі 836922,27 грн, пеню у сумі 178711,22 грн, три проценти річних у сумі 45184,79 грн, інфляційні втрати у сумі 51273,29 грн, витрати по оплаті судового збору за подання позову у сумі 15489,63 грн.
В іншій частини заявленого позову щодо стягнення пені - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "30" січня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко