адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
29.01.2025 Справа № 917/1933/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу
за позовною заявою Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м.Горішні Плавні", вул. Молодіжна, 8, м. Горішні Плавні, Кременчуцький район, Полтавська область, 39801
до відповідача Фізичної особи-підприємця Бикова Вячеслава Григоровича, АДРЕСА_1
про стягнення 190 145,76 грн,
Секретар судового засідання Костандян О.В.
Без виклику учасників справи,
установив :
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Бикова Вячеслава Григоровича 190 145,76 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладених 01.11.2021 року між сторонами індивідуальних Договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води, з яких : 185 459,79 грн основний борг за період з серпня 2022 по вересень 2024 включно, 991,79 грн пеня, 917,43 грн три проценти річних та 2 776,75 грн інфляційні втрати.
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив оплату за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії та індивідуальним договором про надання послуги з постачання гарячої води за період з серпня 2022 по вересень 2024, чим порушив умови господарських зобов'язань, встановлені зазначеним договором та законом.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія статуту Позивача; копія виписки ЄДРПОУ; Витяг із контракту №79, укладеного між міським головою та директором Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м.Горішні Плавні"; копія додаткової угоди до контракту №79 від 08.12.2023 з директором Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні"; копія розпорядження №256-р від 08.12.2023 міського голови про продовження строку дії Контракту з директором КВП «ТЕ» м. Горішні Плавні; копія паспорта Відповідача, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копія індивідуального публічного договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021, який був опублікований на вебсайті позивача; копія індивідуального публічного договору про надання послуг з постачання гарячої води від 01 листопада 2021, який був опублікований на вебсайті позивача; копія листа відповідачу від 12.11.2021; копія індивідуального публічного договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021 за № 809 який був направлений відповідачу; копія індивідуального публічного договору про надання послуг з постачання гарячої води від 01 листопада 2021 за № 809, який був направлений відповідачу; копії актів готовності до опалювального періоду за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; копії розпорядження про початок опалювального сезону/відключення опалення; копія рішення місцевих органів влади від 26.10.2021 за № 293, від 12.09.2023 за №213 про коригування тарифів на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води; копія наказів КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні про встановлення плати за абонентське обслуговування; Інформація (пошук через вебсайт) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна; копія Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.05.2007, копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007, копія технічного паспорту на громадський будинок з планом поверхів та експлікації станом на 13.04.2006; копія Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.07.2012, копія Витягу про державну реєстрацію прав від 09.08.2012, копія технічного паспорту на громадський будинок з планом поверхів та експлікації станом на 23.03.2012; оригінал розрахунку заборгованості відповідача за спожиті послуги з постачання теплої енергії, постачання гарячої води та абонентського обслуговування за адресою : просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; Акт звірки в взаєморозрахунків та копії рахунків на оплату (з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), копія списку поштових відправлень; копія акту приймання вузла обліку теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання за адресою : просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; оригінал розрахунку споживання тепла (вересень 2022) за показниками теплових лічильників за адресою : просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; копії акту зняття показників теплового лічильника за адресою : просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; Оригінал розрахунку споживання тепла за показниками теплових лічильників за 24.11.2022 по 23.05.2023 р. (період з 28.10.22) за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, , м. Горішні Плавні Полтавської області; копії акту зняття показників теплового лічильника за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; оригінал розрахунку споживання тепла за показниками теплових лічильників за 06.06.2023 - 22.01.2024 (період з 23.05.23) за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; копії акту зняття показників теплового лічильника за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; оригінал розрахунку споживання тепла за показниками теплових лічильників за 19.02.2024 - 26.08.2024 (період з 22.01.24), за 25 вересня 2024 за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської; копії акту зняття показників теплового лічильника за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; оригінал розрахунку споживання теплової енергії за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд. 2, м. Горішні Плавні Полтавської області; оригінал розрахунку споживання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання за адресою: просп. Героїв Дніпра, буд.2, м. Горішні Плавні Полтавської області; копії журналу вихідної кореспонденції; оригінал розрахунку пені, 3% річних та інфляційної складової, копія рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 20 жовтня 2015 про перейменування вулиць та провулку міста, копія рішення Господарського суду Полтавської області від 18.09.2023 по справі № 917/817/23.
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 16026 від 27.11.2024) заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне :
- позивачем не доведено фактичного ведення відповідачем господарської діяльності у належному йому нежитловому приміщенні загальною площею 518,80 м.кв., що знаходиться в багатоквартирному будинку №2 по просп. Героїв Дніпра, 2 у м. Горішні Плавні, та споживання теплової енергії у спірний період саме в господарських цілях. Таким чином, приміщення ФОП Бикова В.Г. не відноситься до житлового фонду та не забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а тому для визначення обсягів теплової енергії врахуванню підлягає саме опалювальна, а не загальна площа цього приміщення;
- протягом періоду з 01.05.2019 і до переходу на нові договірні відносини залишаються чинними та продовжують діяти договори про комунальних послуг, які були укладені до введення в дію Закону №2189-VIII спірним у даній справі залишається питання щодо того, який саме договір відносини теплопостачання між сторонами;
- належне відповідачу приміщення в установленому законодавством порядку було відокремлено (відключено) від системи централізованого теплопостачання будинку з влаштуванням системи індивідуального опалення; за таких обставин, щонайменше протягом періоду з 01.11.2021 по теперішній час відповідач не користується послугами з централізованого опалення цього приміщення, що також враховується під час розподілу між співвласниками вказаного будинку обсягів теплової енергії;
- наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що вказані публічні індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води не були укладені між сторонами, а тому посилання КВП «ТЕПЛОЕНЕРГО» на умови вказаних договорів є безпідставними;
- враховуючи характер спірних правовідносин, предметом доказування у даній справі є, зокрема, наявність у позивача ліцензії ні провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії; права надавати КВП «ТЕПЛОЕНЕРГО» послуги з постачання теплової енергії, зокрема, до вказаного багатоквартирного будинку. Проте, жодними належними, допустимими та достатніми доказами позивачем зазначене не підтверджено;
- упродовж періоду з 01.05.2019 (дати набрання чинності Законом України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII) до переходу на нові договірні відносини продовжували зберігати чинність старі договори про надання комунальних з централізованого опалення та постачання гарячого водопостачання, укладені між сторонами до 01.05.2019, типові умови яких не передбачали можливості застосування до таких договірних відносин Методики №315;
- послуги з централізованого опалення та ГВП, що передбачались Законом №1875-IV, є відмінними від послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, що передбачені Законом №2189-VIII;
- Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення та ГРП, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, не містить застережень щодо можливості застосування до врегульованих ним відносин Методики №315 та не передбачає обов'язку споживачів відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування ВБС ГВП та на загальнобудинкові потреби опалення;
- положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-IV взагалі не встановлювали плату за надання виконавцем такої окремої послуги, як послуга з постачання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання та абонентського обслуговування за надання послуг з постачання теплової енергії, оскільки така плата була встановлена лише Законом №2189-VIII та підлягала нарахуванню за новими договорами;
- з урахуванням наведеного, відповідач вважає, що без укладання між сторонами індивідуальних договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, спірні нарахування є протиправними та суперечать вимогам законодавства, зокрема, умовам чинних між сторонами договірних відносин, які виникли до 01.05.2019 р.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 16198 від 29.11.2024), у якій спростовує доводи відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Інших заяв по суті спору не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
07.11.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" до відповідача Фізичної особи-підприємця Бикова Вячеслава Григоровича про стягнення 190 145,76 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладених 01.11.2021 року між сторонами індивідуальних Договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води, з яких : 185 459,79 грн основний борг за період з серпня 2022 по вересень 2024 включно, 991,79 грн пеня, 917,43 грн три проценти річних та 2 776,75 грн інфляційні втрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 справу № 917/1933/24 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 12.11.2024 року позовну заяву Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" залишив без руху та надав позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
15.11.2024 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 12.11.2024 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 15438 та № 15441).
Суд ухвалою від 20.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
21.11.2024 відповідач надіслав суду клопотання (вх. № 15697) про залишення позовної заяви Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" без розгляду. В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначив наступне.
Для підтвердження повноважень директора КВП "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" Сніжка П.І. на самопредставництво підприємства позивач разом із позовом надав копії статуту від 12.12.2020, виписки з ЄДР від 22.04.2024, витяг із контракту з директором підприємства №79 від 21.12.2018 та копію додаткової угоди від 08.12.2023 до нього контракту.
На думку представника відповідача, редакція вказаних документів є неактуальною, що позбавляє суд можливості встановити дійсні повноваження директора КВП "Теплоенерго" м.Горішні Плавні" Сніжка П.І. станом на листопад 2024 р.
Також представник відповідача вважає, що вказані документи не є достатніми доказами, що беззаперечно підтверджують право директора КВП "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" Сніжка П.І. діяти від імені підприємства без додаткового уповноваження.
За змістом ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішенням ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ураховуючи наведене, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідну практику Європейського суду з прав людини, з метою уникнення надмірного формалізму при здійсненні права на справедливий суд, надані позивачем докази на підтвердження повноважень директора позивача на підписання позовної заяви судом визнаються достатніми, а тому клопотання представника відповідача не підлягає задоволенню.
Крім того, відповідач подав клопотання (вх. № 16031 від 27.11.2024), згідно якого просить суд витребувати у позивача : копію договору, укладеного між сторонами до 01.05.209; детальних щомісячних розрахунків теплової енергії; детальних щомісячних нарахувань плати та загальної заборгованості окремо по кожній послузі; копії документів, які містять дані щодо характеристик (поверховості опалювальної площі приміщень споживачів та площі приміщень з індивідуальним опаленням, тощо окремо по кожній категорії споживачів) будинку, які використовувались для визначення теплової енергії та проведення нарахувань плати за послуги. В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що не може самостійно надати вказані документи.
При вирішенні клопотання відповідача про витребування доказів суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 1, 2 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно із ч. 3 та ч. 5 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу (Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи). Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Суд доходить висновку, що дане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на його необґрунтованість відповідно до п. 1, 2, 3 наведеної норми процесуального права.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд також зазначає, що з урахуванням умов воєнного стану в Україні, загальної ситуації в Україні та особливого режиму роботи суду, спрямованого на необхідності збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, суд здійснює розгляд справи №917/1933/24 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст.240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" забезпечує тепловою енергією на опалення підприємства, установи, організації та населення міста Горішні Плавні Кременчуцького району Полтавської області у відповідності до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також Правил надання послуг з постачання гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води".
Предметом господарської діяльності згідно зі Статутом КВП "Теплоенерго" є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення, підприємств, установ та організації м. Горішні Плавні Кременчуцького району Полтавської області.
Тобто позивач є виконавцем комунальної послуги у розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VІІ.
Позивач забезпечує тепловою енергією на опалення та постачання гарячої води, зокрема, і багатоквартирний будинок № 2 по пр. Героїв Дніпра в м. Горішні Плавні Кременчуцького р-ну Полтавської обл.
ФОП Биков Вячеслав Григорович є власником приміщення площею 522,3 кв.м., розташованого в житловому будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Нежитлове приміщення Відповідача загальної площі 522,3 м.кв. є вбудованим приміщенням магазину та кафетерію до будинку 2, по просп. Героїв Дніпра м. Горішні Плавні Полтавської області, про що свідчить копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.07.2012, технічного паспорту на громадський будинок, є в матеріалах справи.
Позивач стверджує, що копію Свідоцтва про право власності та технічні документи на нерухоме майно Відповідач надав Позивачу при розгляді справи № 917/817/23 в лютому 2024 року (період нарахування послуг листопад 2021 - липень 2022).
Житловий будинок № 2 по просп. Героїв Дніпра м. Горішні Плавні Полтавської області обладнано вузлом комерційного обліку теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання, копія акту приймання вузла обліку додається.
Відповідач не має розподільного вузла обліку, в нежитлових приміщеннях відповідача встановлено індивідуальне джерело (альтернативне опалення).
Загальна площа нежитлових приміщень відповідача по першому поверху складає 275,3 м.кв., загальна площа нежитлових приміщень відповідача по підвалу складає 247,0 м.кв., про що свідчить копія експлікації та планів поверхів громадського будинку за адресою: буд. 2, просп. Героїв Дніпра, м. Горішні Плавні Полтавської області, тобто система опалення та гарячого водопостачання є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання житлового будинку, в якому воно розташоване.
Позивач вказує, що КВП "Теплоенерго" забезпечує вказаний житловий будинок послугами з постачання теплової енергії та гарячої води, а тому його співвласники зобов'язані сплачувати за їх обсяг.
Згідно діючих норм законодавства вважається, що індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021, індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води від 01 листопада 2021, які опубліковані на офіційному вебсайті позивача 01.10.2021 вважаються укладеними.
За умовами п.1 індивідуальних договорів про надання послуги від 01 листопада 2021, вони являються публічним договором приєднання, які встановлюють порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії та гарячої води. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Про факт надання послуги позивачем та отримання послуги відповідачем у період з серпня 2022 по вересень 2024 свідчать наявні у матеріалах справи копії актів готовності будинку до опалювального періоду, розпорядження міського голови Горішньоплавнівської міської Полтавської області про початок опалювального сезону/про відключення опалення, розрахунків заборгованості за надані послуги, розрахунки споживання тепла за показниками лічильника, розрахунки споживання теплової енергії на опалення, акти приймання вузла обліку теплової енергії, акти зняття показників вузла комерційного обліку.
За даними позивача, відповідач за вказані послуги не розрахувався, з огляду на що заявив до стягнення з ФОП Бикова В.Г. 190 145,76 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладених 01.11.2021 року між сторонами індивідуальних Договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води, з яких : 185 459,79 грн основний борг за період з серпня 2022 по вересень 2024 включно, 991,79 грн пеня, 917,43 грн три проценти річних та 2 776,75 грн інфляційні втрати.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами ст. 509 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦК України).
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.
Частиною 6 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії та гарячої води за Типовими індивідуальними договорами від 01.11.2021.
Судом встановлено, що спірні правовідносини за період з серпня 2022 по вересень 2024 року, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VІІІ від 09.11.2017), який введено в дію з 01.05.2019 та він є чинним.
Цим Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VІІІ від 09.11.2017) регулюються основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки,)
За наведеним у п. 2, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VІІІ визначенням:
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.
За приписами ч. 1 ст. 4 Закону №2189-VІІІ законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст. 14 Закону (п. 13 Правил).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Закону № 2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним ст.6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).
Згідно із Законом України №2189-VІІІ договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 та №1023.
Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:
- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;
- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);
- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
- споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.
Форма індивідуального договору про надання комунальної послуги, затверджена постановами Кабінету Міністрів України № 1022, 1023 від 08.09.2021.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону №2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом №1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з ч. 1 ст. 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.
Водночас, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в п. 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до ч. 7 ст. 14 цього Закону.
Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон №2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23).
01.10.2021 на офіційному сайті КВП "Теплоенерго" https://teplo-hp.in.ua була опублікована інформація щодо затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього.
Суд зауважує, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому непідписання заяви-приєднання до договору не є наслідком відсутності підстав для укладання договору, оскільки у даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ФОП Биков В.Г. протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному вебсайті виконавця послуг (позивача) не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з позивачем як виконавцем комунальної послуги.
Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Крім цього, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку №2 по просп. Героїв Дніпра у м. Горішні Плавні, в якому знаходиться нежитлове приміщення (магазин продовольчих товарів з кафетерієм), належне відповідачу на праві власності, підтверджуються розпорядженнями міського голови Горішньоплавнівської міської ради від 02.11.2021 №312-р "Про початок опалювального сезону 2022-2023" та від 08.11.2023 №229-р "Про початок опалювального сезону 2023-2024" (які є загальнодоступними та наявні в мережі Інтернет), Актом приймання вузла обліку теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання, Актами зняття показників теплового лічильника за період з серпня 2022 по вересень 2024, Актом готовності до роботи в опалювальний період житлового будинку №2.
Зважаючи на наведене, суд зазначає, що індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води від 01.11.2021 є укладеними між позивачем (як теплопостачальною організацією) та відповідачем (як споживачем) в силу вимог закону та набрали чинності з 01.11.2021, у зв'язку з чим, такі договори є обов'язковим для виконання сторонами, у тому числі і щодо своєчасної та повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг.
У рішенні Господарського суду Полтавської області від 18.09.2023 у справі №917/817/23, залишеного без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, суди дійшли аналогічного висновку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 №315 (надалі Методика №315), встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.
Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.
Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.
Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.
При цьому, суд зазначає, що нежитлові приміщення відповідача є невід'ємною частиною житлового будинку №2 по просп. Героїв Дніпра у м. Горішні Плавні Кременчуцького району Полтавської області. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказані приміщення не підпадають під термін неопалювальне приміщення.
За умовами п. 1 індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.11.2021, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному вебсайті виконавця (п. 2 договору).
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг (п. 4 договору).
Разом з цим, відповідно до п. 5 договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;
- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;
- та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Пунктом 30 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії встановлено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.
У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).
Згідно з п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно (п. 32 договору).
Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (ч. 3 п. 41 договору).
Оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному ст. 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 47 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 51 договору).
Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п. 52 договору).
Вартістю послуг з постачання гарячої води та послуги з постачання теплової енергії є встановлені відповідно до законодавства тарифи. (п. 31 договору).
Рішенням Виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області №293 від 26.10.2021 затверджено тариф на теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії, що постачається через індивідуальні теплові пункти (ІТП) за 1 Гкал в розмірі 5597,68грн з врахуванням ПДВ.
Також наказом КВП "Теплоенерго" №418 від 25.10.2021 встановлено з 01.11.2021 розмір плати за абонентське обслуговування за індивідуальним договором про:
- надання послуг з постачання теплової енергії у багатоквартирному будинку на рівні 24,47грн на місяць;
- надання послуг з постачання гарячої води у багатоквартирному будинку на рівні 14,72грн на місяць.
Згідно з п. 33 договорів про надання послуги з постачання теплової енергії та надання послуги з постачання гарячої води від 01.11.2021 виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315.
Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.
Згідно п. 32 Правил №830, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 цих Правил визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Як зазначає позивач, за період з серпня 2022 по вересень 2024 року обсяг теплової енергії, витрачений на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначався як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будинку.
Для п'ятиповерхової будівлі частка складає - 14% (п. 2 розділу III Методики №315). Розподіл цього обсягу здійснюється серед споживачів за категоріями приміщень згідно з додатком 1 до Методики №315 пропорційно до їх загальних/опалювальних площ/об'ємів.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі для індивідуального теплового пункту без регулювання за погодними умовами - 15% та розподіляється між усіма споживачами будівлі (п. 1, 2 розділу V Методики №315).
З 01.01.2022 внесено зміни до Методики №315 та відповідно до п. 8 розділу IV Методики №315, який визначає обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку, що складає для п'ятиповерхових будинків 25%.
Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляються між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалювальних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень (розділ IV п. 12 Методики №315).
Обсяг спожитої теплової енергії на опалення приміщення з індивідуальним опаленням або окремого приміщення з індивідуальним опаленням або окремого приміщення з транзитними мережами опалення, через яке прокладені транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення визначається відповідно до розділу II пункт 2.
З матеріалів справи вбачається, що будинок №2 по просп. Героїв Дніпра у м.Горішні Плавні обладнано комерційними приладами обліку теплової енергії; прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщення.
Позивачем на підтвердження надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за укладеними між сторонами індивідуальними договорами про надання послуги з постачання теплової енергії та гарячої води від 01.11.2021, за період з серпня 2022 року по вересень 2024 року надано рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, в яких зазначено, що вони одночасно є актами приймання-передачі за відсутності письмового заперечення споживача (копії наявні у матеріалах справи).
Зазначені рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування: за теплову енергію на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (ВСО) та послуги з постачання гарячої води, а також нарахування абонентської плати за опалювальний період з серпня 2022 року по вересень 2024 року.
Матеріали справи також містять докази надсилання позивачем відповідачу рахунків (актів приймання-передачі теплової енергії) за серпень 2022 року - вересень 2024 року, що підтверджується реєстрами згрупованих поштових відправлень (копії наявні у матеріалах справи).
Водночас, суд звертає увагу, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020).
Вказані вище рахунки (акти приймання-передачі теплової енергії) підписані лише зі сторони виконавця (позивача) та відповідно не містять підписів зі сторони замовника (відповідача).
Разом з тим, у постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження звернення відповідача до позивача з претензіями щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості.
Відтак, враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену теплову енергію та гарячу воду за період з серпня 2022 року по вересень 2024 року у загальному розмірі 185 459,79 грн.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором ч.1 ст. 901 ЦК України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).
З урахуванням приписів п. 34 договору, строк оплати поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування, за період з серпня 2022 року по вересень 2024 року, є таким, що настав.
Доказів сплати відповідачем заборгованості суду не надано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлену теплову енергію та гарячу воду в загальному розмірі 185 459,79 грн.
Відносно аргументів відповідача про те, що нежитлове приміщення було відключено від системи централізованого опалення та реконструйовано із влаштуванням індивідуального опалення, внаслідок чого, зокрема, збільшилась його загальна площа до 522,30кв.м., що підтверджується, зокрема, новим технічним паспортом від 23.03.2012 та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.
Як вже вказувалося, в силу вимог ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" саме на споживачів покладено обов'язок по укладенню договорів з надання послуги теплопостачання (у даному випадку відповідача).
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до положень п. 5 договору, власник нерухомого майна, обладнаного індивідуальними джерелами опалення зобов'язаний здійснювати оплату на постачання теплової енергії, яка складається: з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
У пункті 38 Правил надання послуги з постачання теплової енергії зазначено, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разівідключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Крім того, відповідно до п. 41 Правил надання послуги з постачання теплової енергії споживач зобов'язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).
Такі ж умови мітяться у п. 41 Типового індивідуального договору постачання теплової енергії, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Отже, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі (такий правовий висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2020 у справі №311/3489/18).
Відтак, з 01.11.2021 розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень проводиться відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 №315 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за № 1502/32954).
Що стосується аргументів відповідача про те, що з 01.05.2019 до переходу на нові договірні відносини продовжували зберігати чинність старі договори про надання комунальних з централізованого опалення та постачання гарячого водопостачання, укладені між сторонами до 01.05.2019, типові умови яких не передбачали можливості застосування до таких договірних відносин Методики №315, а також про те, що положення Закону від 24.06.2004 №1875-IV взагалі не встановлював плату за надання виконавцем такої окремої послуги, як послуга з постачання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання та абонентського обслуговування за надання послуг з постачання теплової енергії, суд наголошує, що спірні правовідносини виникли у період з серпня 2022 року по вересень 2024 року, тобто після набрання чинності та у період дії Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017), яким було запроваджено нову класифікацію комунальних послуг та нову систему взаємовідносин, що виникатимуть у процесі надання та споживання цих послуг.
Пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2189-VIII (у редакції Закону України від 07.06.2018 №2454-VIII) було передбачено перехідний період, а саме - встановлено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до 01.05.2019, зберігали чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо застосовного (встановленого) тарифу), до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за новою класифікацією комунальних послуг та правилами, визначеними Законом №2189-VIII. Договори малибути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону (тобто, до 01.05.2020).
Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
На підтвердження обґрунтованості вартості послуг позивачем надано суду детальні розрахунки відповідно до площі належного відповідачу приміщення, а саме, по нежитловому приміщенню за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, м. Горішні Плавні просп. Героїв Дніпра, 2, яке належить Бикову В.Г. нарахування проводилося наступним чином:
- за обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП за період з червня 2022 року на підставі п. 2 розд. V Методики №315 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій №358 від 28.12.2021).
Отже, перевіривши наданий позивачем розрахунок вартості наданих послуг, суд дійшов висновку, що цей розрахунок відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, відтак є обґрунтованим.
Відносно посилання відповідача на те, що станом на серпень 2022 року належне відповідачу приміщення було відключено від системи централізованого опалення, суд також зауважує, що відповідно до вимог Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджений наказом Мінрегіону від 26.07.2019 №169, який набрав чинності 17.09.2019, належним доказом відключення/відокремлення приміщень споживача від системи централізованого опалення та постачання гарячої води є, зокрема, акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води встановленої форми.
Відповідачем не надано актів відключення/відокремлення його приміщень від системи централізованого опалення та системи централізованого постачання гарячої води; жодних документів, проектно-технічних рішень чи погоджень про відокремлення/відключення своїх приміщень від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води у вказаному житловому будинку, які підтверджували б наявність у його приміщеннях окремої системи опалення, та надавали б йому право не користуватися комунальними послугами з централізованого теплопостачання, гарячої води і обслуговування, а тому бути звільненим від сплати за користування відповідними комунальними послугами, матеріли справи не містять.
Крім того, розділ ІІ вказаного Порядку передбачає процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води.
Однак, доказів відключення житлового будинку по просп. Героїв Дніпра, 2 у м. Горішні Плавні від системи централізованого теплопостачання та постачання гарячої води матеріали справи не містять.
Будь-яких доказів на спростування вищезазначеного відповідачем не надано.
Самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб'єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №908/1349/19, від 12.03.2021 у справі №487/955/18).
Отже, доводи відповідача про встановлення системі індивідуального опалення та відсутність інженерного обладнання теплопостачання в його приміщеннях за відсутності належного документального оформлення у відповідності до норм чинних нормативно-правових актів не свідчать про те, що відповідача не споживав відповідні послуги та про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію, абонентне обслуговування та обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води.
Що стосується посилання відповідача на відсутність актів готовності вказаного будинку до опалювального періоду з 2022 по 2024 років, суд зазначає, що факт надання вищевказаних послуг з постачання теплової енергії та надання послуг з постачання гарячої води підтверджується наявними в матеріалах справи іншими доказами, зокрема, Актом приймання вузла обліку теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання (а.с. 99), Актами зняття показань лічильника, підписаним у тому числі зі сторони представника споживача (представником будинку №2), які не були спростовані відповідачем в ході розгляду справи.
Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов'язань з оплати таких послуг на підставі укладеного між сторонами спору договору.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку обсягу теплової енергії та гарячої води, поставленої відповідачу Комунальним виробничим підприємством «Теплоенерго», та встановлено, що він є обґрунтованим.
Оскільки відповідачем не надано доказів оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової та гарячої води енергії за період з серпня 2022 по вересень 2024 на загальну суму 185 459,79 грн, а отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача цієї заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судом не оцінюються як обґрунтовані доводи відповідача щодо недоведеності позивачем фактичного ведення відповідачем господарської діяльності у належному йому нежитловому приміщенні загальною площею 518,80 м.кв., що знаходиться в багатоквартирному будинку №2 по просп. Героїв Дніпра, 2 у м. Горішні Плавні, та споживання теплової енергії у спірний період саме в господарських цілях, за наступного мотивування.
Предметом спору в цій справі є стягнення з ФОП Бикова В.Г. заборгованості на користь КВП "Теплоенерго" в розмірі 185 459,79 грн за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, надані на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води від 01.11.2021 у нежитлове приміщення площею 522,3 кв.м., розташованого в житловому будинку, власником якого є відповідач.
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються спеціальним законодавством, зокрема Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198 (далі - Правила № 1198) та іншими нормативно-правовими актами України.
У Законі України "Про теплопостачання" та у вказаних Правилах надано визначення поняттю "споживач", а саме:
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору (Закон);
- споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил);
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Як вбачається з матеріалів справи, що у даному випадку спірна заборгованість виникла внаслідок споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні площею 522,3 кв.м., розташованому в житловому будинку, яке належить на праві власності Бикову В.Г. та використовується останнім для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується наступним.
Як вже зазначаось судом вище, згідно технічного паспорту на громадський будинок (інв. №91, реєстр.№Н-2/160 від 23.03.2012), нерухоме майно за адресою буд. АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності відповідачу за своїм функціональним призначенням є вбудованим приміщенням магазину та кафетерію, про що свідчить експлікація приміщень до плану поверхів громадського будинку №2 літ. "А" у вказаній будівлі.
Тобто, за цільовим та функціональним призначенням використання вказаного нежитлового приміщення останнє може використовуватися не для задоволення особистих (побутових) потреб, зокрема, відповідача як фізичної особи, а саме для ведення підприємницької (господарської) діяльності.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Биков В.Г. зареєстрований як фізична особа - підприємець, станом на день прийняття рішення не перебуває у стані припинення, в графі види діяльності зазначено: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що свідчить про високу ймовірність використання належного відповідачу нерухомого майне саме з комерційною (підприємницькою) метою.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Статтею 3 ГК України закріплено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За положеннями ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. При цьому, чинне законодавство не передбачає можливість реєстрації майна за фізичною особою - підприємцем, будь-яке майно (призначене чи не призначення для ведення підприємницької діяльності) підлягає реєстрації виключно як за фізичною особою, незалежно від наявності у неї статусу підприємця, оскільки вона з моменту реєстрації як фізична особа - підприємець не перестає існувати як фізична особа та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачила б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачила б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що спірна заборгованість виникла внаслідок споживання теплової енергії та гарячої води саме у нежитловому приміщенні (магазин з кафетерієм), власником якого є відповідач, який з 25.03.2008 і по теперішній час зареєстрований як фізична особа підприємець.
Водночас спірна заборгованість виникла за період з серпня 2022 року по вересень 2024 року, тобто в період ведення відповідачем господарської діяльності.
Наведені докази у сукупності свідчать про факт придатності та пристосування нежитлового приміщення (магазину з кафетерієм), розташованого за адресою: буд. 2, просп. Героїв Дніпра, м. Горішні Плавні Полтавської області, для використання саме з комерційною метою та у підприємницькій діяльності.
У свою чергу, КВП "Теплоенерго" є постачальником послуг споживачу - ФОП Биков В.Г (статус споживача фізична особа-підприємець) на об'єкті за адресою : буд. 2, просп. Героїв Дніпра, м. Горішні Плавні Полтавської області, про що зазначено також і у рахунках на оплату послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
За визначенням п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
При цьому, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що спірне приміщення використовувалося ним для особистих потреб як житлове приміщення або з іншою метою (не комерційною), а не для здійснення підприємницької діяльності як фізичною особою підприємцем.
Будь-яких доказів використання спірного нерухомого майна у спірному періоді саме для особистих (побутових) потреб фізичної особи - відповідача матеріали справи не містять.
Крім того, спір у справі №917/1933/24 є господарським, оскільки учасниками справи є КВП "Теплоенерго" та ФОП Биков В.Г.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2).
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Зважаючи на відсутність у справі будь-яких доказів використання придатного для ведення підприємницької діяльності нежитлового приміщення (магазину з кафетерієм) саме у побутових цілях фізичної особи, за умови наявності Бикова В.Г. статусу підприємця та видів діяльності (здача в оренду нерухомого майна та роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах); наявність самих лише тверджень відповідача щодо невикористання спірного нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності, а також встановлені судом наведені вище обставини, суд вважає, що факт використання відповідачем спірного нежитлового приміщення у спірний період саме з підприємницькою (комерційною / господарською) метою є більш вірогідним, аніж той факт, що відповідач не здійснював таку діяльність у спірному приміщенні.
Інші доводи відповідача були спростовані в даному рішенні, крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 917,43 грн 3% річних та 2 776,75 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2024 по 29.10.2024, нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем отриманих послуг.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Згідно п.45 індивідуальних договорів від 01.11.2021 про надання послуги у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01% суми боргу за кожен день прострочення.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 991,79 грн пені за період з 01.03.2024 по 29.10.2024 (з урахуванням моменту виникнення обов'язку з оплати послуг за кожний місяць).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 991,79 грн, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 185 459,79 грн основного боргу, 991,79 пені, 917,43 грн 3% річних та 2 776,75 грн інфляційних втрат, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При пред'явленні даного позову позивачем платіжною інструкцією № 1199 від 31.10.2024 було сплачено судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. (а.с. 5). Зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною випискою (а.с. 138).
З огляду на задоволення позову у повному обсязі та враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 3 028,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бикова Вячеслава Григоровича ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» (39801, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, 8, код ЄДРПОУ 13940851) 185 459,79 грн основного боргу, 991,79 грн пені, 917,43 грн 3% річних та 2 776,75 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписане 29.01.2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик