ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.01.2025Справа № 910/14279/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Уніка"» (04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6, літера В; ідентифікаційний код 20033533)
до
Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77; ідентифікаційний код 22945712)
про стягнення 40 671,11 грн,
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Уніка"» (далі - ПРАТ «СК "Уніка"»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» (далі - ПРАТ «УТСК»/відповідач) про стягнення 40 671,11 грн - страхового відшкодування внаслідок пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.11.2024 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.12.2024 через систему «Електронний суд» від ПРАТ «УТСК» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на виплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 40 671,11 грн, на підтвердження чого надає копії платіжних інструкцій: №10477 від 25.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10538 від 26.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10575 від 27.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10601 від 28.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10631 від 29.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10661 від 02.12.2024 на суму 5 671,11 грн.
20.01.2025 через систему «Електронний суд» від ПРАТ «СК "Уніка"» надійшло клопотання, в якому позивач повідомляє суд, що після відкриття провадження у цій справі відповідачем сплачено страхове відшкодування у повному обсязі, у зв'язку із чим просить суд на підставі ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.
21.01.2025 через систему «Електронний суд» від ПРАТ «УТСК» надійшла заява, в якій відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні клопотання про покладення судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на відповідача з огляду на те, що ПРАТ «УТСК» здійснило страхову виплату у повному обсязі у межах строків, передбачених п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ознайомившись із відзивом відповідача та клопотанням позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 19.11.2024 ПРАТ «СК "Уніка"» звернулося до суду із позовом до ПРАТ «УТСК» про стягнення 40 671,11 грн - страхового відшкодування внаслідок пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди.
Із наданих ПРАТ «УТСК» доказів вбачається, що після відкриття провадження у даній справі, у період з 25.11.2024 по 02.12.2024 відповідач перерахував на рахунок позивача страхове відшкодування у загальному розмірі 40 671,11 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій: №10477 від 25.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10538 від 26.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10575 від 27.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10601 від 28.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10631 від 29.11.2024 на суму 7 000,00 грн, №10661 від 02.12.2024 на суму 5 671,11 грн.
Отже, з огляду на встановлене, ураховуючи предмет та підстави позовних вимог, приймаючи до уваги відсутність будь-яких інших неврегульованих питань у межах позовних вимог, заявлених позивачем, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору між сторонами у даній справі.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлені вище обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі №910/14279/24.
За змістом ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору із бюджету.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Так, з огляду на те, що відповідачем сплачено суму страхового відшкодування після відкриття провадження у цій справі, позивач просить суд стягнути із ПРАТ «УТСК» судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, оскільки закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку із чим і результат вирішення спору відсутній, то при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору в даному випадку підлягає застосуванню положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №904/9628/17, від 19.02.2020 у справі №903/181/19.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Ураховуючи викладене, оскільки позивачем не подано до суду заяви про повернення сплаченої суми судового збору внаслідок закриття провадження у справі, суд унеможливлений вирішити питання про повернення ПрАТ «СК "УНІКА"» судового збору. При цьому, суд одночасно повідомляє ПрАТ «СК "УНІКА"», що останнє не позбавлене права звернутися до суду із відповідним клопотанням.
Щодо заяви позивача про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України, разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, укладений між ПРАТ «СК "УНІКА"» та АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт"», назву змінено на Адвокатське об'єднання «Лисов2856 "Еквіт"», додаткову угоду №3 від 01.12.2023 та додаткову угоду №4 від 07.01.2025 до цього договору, додаток №1 від 05.06.2024 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, розрахунок витрат на правову допомогу, акт надання послуг №162 від 19.11.2024 на суму 7 000,00 грн, рахунок №162 від 05.11.2024 на суму 7 000,00 грн та платіжну інструкцію №5463 від 07.11.2024 на суму 7 000,00 грн.
Разом із тим, суд враховує, що у даному випадку позивач із заявою про страхове відшкодування у порядку ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду із позовом про стягнення із відповідача суми страхового відшкодування.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд зазначає, що законом прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, що свідчить про відсутність обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування, тому позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату страхового відшкодування, а звернувся з таким позовом безпосередньо до суду.
На переконання суду, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки на вчинення певних дій (звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, строк розгляду даної заяви, строк для здійснення страхової виплати тощо) зумовлені суттю та специфікою страхової діяльності - страховик за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ не являється учасником делікту та фактично на оплатній основі відповідає в певній частині шкоди за вчинення винною особою правопорушення.
Відтак, законодавець, встановлюючи відповідні строки (строк в один рік з дати настання ДТП для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; 90 днів з моменту одержання заяви для здійснення виплати страхового відшкодування та відповідних документів), мав на меті забезпечити можливість страховику (який, на відміну від страховика за договором КАСКО, не є обізнаним про настання страхового випадку до звернення до нього із заявою про страхове відшкодування та не є суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО) перевірити відомості щодо обставин настання страхового випадку (наприклад, перевірити чи не є такий випадок «страховим шахрайством») та перевірити вірність визначеного розміру шкоди.
Отже, за відсутності звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, останнього фактично позбавлено права виконати грошове зобов'язання в добровільному порядку, у випадку чого взагалі відпала б необхідність звернення до суду із даним позовом.
Також, суд звертає увагу позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, відповідно до якої Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1 статті 331 Закону №1961-IV).
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Таким чином, в даному випадку, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у повному обсязі у межах строків, передбачених п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто впродовж 90 днів з дня отримання відповідачем позовної заяви (19.11.2024), з якої відповідачу стало відомо про шкоду та її розмір, який відповідач мав сплатити позивачу як особі, до якої перейшло право вимоги до страховика особи (відповідача), відповідальної за завдану шкоду.
Наведене також узгоджується із висновками Північного апеляційного господарського суду у постанові від 09.01.2025 у справі №910/18927/23.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Уніка"» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» про стягнення 40 671,11 грн - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів.
Суддя Віта БОНДАРЧУК