ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
29.01.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1043/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,
до співвідповідача: Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області,
до співвідповідача: Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 70 192 грн 38 коп.
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області, Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 70192 грн 38 коп.
Вирішення судом процесуальних питань.
06.11.2024 суд постановив позовну заяву від 31.10.2024 вх.№9552/24 залишити без руху; позивачу у десятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області докази доплати судового збору в сумі 1816 грн 80 коп.
На виконання вимог ухвали суду від 06.11.2024 позивачка подала заяву про усунення недоліків (від 12.11.2024 вх.№17648/24), до якої приєднала Квитанцію до платіжної інструкції №0.0.3993741062.1 від 09 листопада 2024 року, якою підтверджується сплата судового збору в сумі 1816 грн 80 коп.
18.11.2024 суд постановив відкрити провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.
Копію ухвали від 18.11.2024 про відкриття провадження у справі відповідач та співвідповідачі отримали 18.11.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в їх електронні кабінети.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач та співвідповідачі належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд цієї справи.
18.11.2024 суд встановив відповідачу та співвідповідачам для подання відзиву на позов п"ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
29.11.2024 через систему "Електронний суд" Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало відзив на позовну заяву вх.№ 18761/24.
04.12.2024 Головне управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області подало відзив на позовну заяву вх.№19079/24.
Співвідповідач - Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що стягнення з позивача Верховинським відділом Державної виконавчої служби у Верховинському районі 57 962 грн 38 коп. штрафу на підставі постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021, яка скасована, відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №300/1004/22, а також витрат виконавчого провадження в сумі 230 грн 00 коп. та виконавчого збору в сумі 12 000 грн 00 коп. є безпідставним, відтак зазначені кошти належать до повернення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача.
Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці проти позову заперечило з підстав, викладених у відзиві на позов. Відповідач зазначив, що позовні вимоги до нього є безпідставними, оскільки Міжрегіональне управління, як і Управління Держпраці в Івано-Франківській області - орган державної виконавчої влади, за постановами якого всі штрафні санкції справляються у Державний бюджет України. Вказав, що порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерством фінансів України №787 від 03.09.2013 із змінами, відповідно до якого визначена процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії. А також, зазначив, що Міжрегіональне управління не має юридичного впливу на розподіл таких коштів.
Позиція співвідповідача Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.
Співвідповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Вказав, що перелік органів , що контролюють справляння надходжень бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету". Відтак повернення коштів стягнутих з позивача у межах виконавчого провадження може бути здійснено на підставі подання Управління Держпраці в Івано-Франківській області (щодо штрафу) та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (щодо виконавчого збору).
Щодо стягнення з Державного бюджету України витрат із сплати судового збору та витрат на правничу допомогу, зазначив, що такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, оскільки Головне управління Казначейства є лише органом виконання окремих категорій судових рішень.
Позиція співвідповідача Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Співвідповідач відзиву на позов не подав.
Обставини справи. Оцінювання доказів.
03.11.2021 відповідно до постанови т.в.о. начальника управління Держпраці в Івано- Франківській області Мазура Руслана Богдановича № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 120000 грн 00 коп. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
20.01.2022 державний виконавець Верховинського відділу державної виконавчої у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 68212786 з примусового виконання постанови № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021. А також виніс постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 230 грн 00 коп. та стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від загальної суми боргу в сумі 12 000 грн 00 коп.
Відповідно до розпорядження відділу ДВС у Верховинському районі №68212786 від 14.07.2023 при примусовому виконанні постанови № 1Ф2338/540/АВ/1І/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021 із ОСОБА_1 стягнуто 70 192 грн 38 коп., з яких на користь Головного управління Держказначейства в Івано-Франківській області 57 962 грн 38 коп. штрафу, на користь Державної казначейської служби України 12 000 грн 00 коп. виконавчого збору та 230 грн 00 коп. витрат виконавчого провадження.
05.02.2024 Івано-Франківський окружний адміністративний суд у справі №300/1004/22 ухвалив рішення, відповідно до якого позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідачів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови задоволив; визнав протиправною та скасував постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № ІФ2338/540/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 03.11.2021 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в сумі 120 000 грн 00 коп. Вказане рішення набрало законної сили 16.07.2024.
10.09.2024 державний виконавець Верховинського відділу державної виконавчої у Верховинському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 68212786 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №300/1004/22.
Однак станом на 31.10.2024 грошові кошти, які стягнуті з позивача на підставі постанови, яка в подальшому визнана незаконною та скасована, йому не повернені, у зв"язку з чим позивач звернувся в суд за захистом порушеного права, шляхом подання позову про стягнення з Державного бюджету України безпідставно перерахованих коштів.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частини 2 та 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною 7 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір належить до повернення.
Отже, скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягувався виконавчий збір, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час звернення до суду).
Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб"єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності) (абзаци перший і восьмий пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, у редакції, чинній на час звернення до суду).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуде, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
На момент стягнення з позивача адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивачка сплатила кошти помилково. Так само, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що вона сплатила штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.
Відтак після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Відповідна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, належать захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
При цьому в господарському процесі згідно із частиною четвертою статті 56 Господарського процесуального України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 суд зауважив, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти належить стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з яким, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб'єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).
Суд встановив, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці та Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (дії яких призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору належать до стягнення саме з Державного бюджету України.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що виконавча служба не отримувала кошти чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у вигляді сплаченого штрафу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в сумі 70 192 грн 38 коп. є обґрунтованою та належить до задоволення.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Трофимчук проти України" вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").
Висновок суду.
Виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді цієї справи у їх сукупності, засад справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у сумі 70 192 грн 38 коп. на підставі ст. 1212 ЦК України.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028 грн 00 коп., що підтверджується квитанціями до платіжної інструкції №0.0.3972347138 від 28 жовтня 2024 року та №0.0.3993741062.1 від 09.11.2024.
Суд враховуючи задоволення позову, а також те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, вважає що судовий збір в сумі 3028 грн 00 коп. належить покласти на Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Керуючись статтями 2, 73, 74, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області, Верховинського відділу Державної виконавчої служби у Верховинському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 70 192 грн 38 коп. задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , с. Криворівня, присілок Царина, Верховинський район, Івано-Франківська область,78710 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 70 192 (сімдесят тисяч сто дев"яносто дві) грн 38 коп. - безпідставно отриманих коштів.
Стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, вул. Франка, буд. 4, м. Івано-Франківськ, 76018 (код 44840602) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , с. Криворівня, присілок Царина, Верховинський район, Івано-Франківська область,78710 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 29.01.2025
Суддя Т. В. Максимів