пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
30 січня 2025 року Справа № 903/99/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., розглянувши заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про забезпечення позову до пред'явлення позову майнового характеру
встановив:
28.01.2025 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на розрахункові рахунки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах заявлених позовних вимог, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову, заявник зазначає, що при зверненні до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 проситиме суд стягнути 1497339,76 грн заборгованості за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення №УЗ-15/05-2019 від 15.05.2019. Предметом даного договору є оренда нежитлового приміщення, розташованого на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 120,00 кв.м.. Також зазначає, що накладення арешту на розрахункові рахунки фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 у межах заявлених позовних вимог є необхідною мірою, так, як, після відкриття провадження в даній справі логічно допустити, що відповідач буде розпорядиться грошовими коштами на її рахунках на власний розсуд, що у подальшому може ускладнити або унеможливить виконання рішення суду в даній справі.
Щодо зустрічного забезпечення зазначають, що позивач не має можливості виконати заходи зустрічного забезпечення а саме внести суму грошей, так як є пенсіонером і так, як відповідач не сплачував належні позивачу кошти у продовж довгого періоду - орендну плату за користування нежитловим переміщенням, крім того ігнорує претензії щодо сплати заборгованості, не відповідає на повідомлення та вселяло усунувся від своїх невиконаних зобов'язань, та уникає позивача, що вже відобразилося на цивільному праві позивача, а тому
позивач просить суд зустрічне забезпечення здійснити шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів або вчинення інших визначених судом дій у разі встановлення судом існування потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, судом встановлено таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 905/825/24, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 910/10598/21, від 28 серпня 2023 року у справі № 906/304/23.
У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 22.07.2019 року у справі № 914/120/19, від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20.
Як вже вказано вище, провадження у цій справі наразі не відкрито, а тому судом на даний час не було встановлено факту недобросовісності дій відповідача з приводу виконання договору оренди нежитлового приміщення №УЗ-15/05-2019 від 15.05.2019, що в свою чергу має бути досліджено та встановлено в ході розгляду вказаної справи, а не під час розгляду заяви про забезпечення позову, оскільки, для вжиття відповідних заходів є підтверджене належними й допустимими доказами об'єктивне існування обставин, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Заявником до заяви про забезпечення позову долучено лише копії договору оренди нежитлового приміщення №УЗ-15/05-2019 від 15.05.2019 та додаткових угод до нього зі змісту яких не можливо встановити ключові обставини, які входять до предмета доказування в межах заяви про забезпечення позову, а саме: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він може звернутися до суду; 3) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Твердження заявника, що відповідач ігнорує претензії щодо сплати заборгованості, не відповідає на повідомлення та всіляко усунувся від своїх невиконаних зобов'язань, та уникає позивача є взагалі необгрунтовані належними та допустимиим доказами, тому не приймаються судом.
Суд звертає увагу щодо правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 березня 2023 року по справі № 905/448/22, за якою у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 можливості розпоряджатись в межах її діяльності, грошовими коштами, які знаходяться на її рахунках, є очевидною та не потребує доведення. Проте, лише наявність такої можливості не може бути безумовною та єдиною підставою для накладення арешту на грошові кошти підприємця, оскільки самі лише посилання на вказані заявником обставини, як на підставу для забезпечення позову без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
При цьому, суд зазначає, що така підстава, як невиконання договірних зобов'язань за укладеним договором, не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а невиконання зобов'язань відповідача ще потребує доведенню, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову.
Отже, доводи заявника у даному випадку є лише його оціночними судженнями, побоюваннями, що не підтверджені належними засобами доказування, та не можуть бути прийняті судом як доказ, що свідчить про реальну загрозу невиконання рішення суду у даній справі, оскільки припущення заявника, викладені у заяві, не містять переконливої та підтвердженої доказами наявності підстав для забезпечення позову.
Господарське процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Беручи до уваги наведене, зважаючи на надану вище оцінку обґрунтованості заяви, з урахуванням розумності, обґрунтованості(ключових обставин, які входять до предмета доказування в межах заяви про забезпечення позову) і адекватності вимог стосовно забезпечення позову, а також враховуючи відсутність в заяві про забезпечення позову належних доказів для застосування процесуального механізму забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, у зв'язку з чим у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 18, 73, 74, 76-79, 86, 136-140, 234, 235 ГПК України, суд, -
ухвалив:
у задоволенні заяви від 27.01.2025 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Ухвала підписана 30.01.2025.
Суддя А. С. Вороняк