вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" січня 2025 р. Cправа № 902/1093/24
за позовом: Фізичної особи - підприємця Заїки Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 )
до: Фізичної особи - підприємця Кравчука Олега Петровича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 244 021,47 грн
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
позивача: Колотуха К.А.
відповідача: не з'явився
16.10.2024 Фізична особа - підприємець Заїка Володимир Васильович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Кравчука Олега Петровича про стягнення 244 021,47 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.10.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 21.10.2024 відкрито провадження у справі 902/1093/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.11.2024.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 21.10.2024.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 05.11.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 03.12.2024.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне призначити судове засідання на іншу дату з повідомленням учасників справи в порядку ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 03.12.2024 повідомити учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 21.01.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, при цьому, ухвалу про відкриття провадження у справі, яка направлялася на встановлену адресу реєстрації місця проживання відповідачки, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення причин повернення: "за закінченням строку зберігання". Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка стосується попередньої редакції ГПК України та на даний час є чинною).
Також відповідно до висновків КАС ВС, викладених у постанові від 23.11.2023 у справі №990/14340/23, кореспонденція із позначкою "адресат відсутній" з урахування конкретних обставин може вважатися належним доказом виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу.
Крім того, суд зазначає, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі №902/1093/24 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про судове провадження у даній справі.
У визначений судом строк відзиву відповідач на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористалася своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
01.04.2024 між ФОП Кравчук Олег Петрович (Замовник) та ФОП Заїка Володимиром Васильовичем (Виконавець) укладено Договір про надання послуг технікою №01/04/2024-1.
Відповідно до п.1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе обов'язок надавати послуги автотранспортом, будівельною технікою та важкопідйомними машинами та механізмами (Техніка), зазначеними в Додатку №1 до цього Договору.
Згідно з Додатком №1 від 01.04.2024 р., сторони досягли згоди щодо переліку послуг, одиниці виміру послуг, а саме техніка: екскаватор колісний JCВ 3 СХ (одиниця виміру маш/год), вартість послуг з ПДВ 1000,00 грн.
Відповідно до пункту 4.1. Договору, вартість послуг Техніки, що надаються Виконавцем, визначається на підставі Актів наданих послуг.
Відповідно до пункту 4.2 Договору Замовник зобов'язаний оплатити визначену в Акті надання послуг вартість послугу строк 10 днів з моменту підписання такого Акта.
Як слідує з матеріалів справи, 04.04.2024 р позивачем як Виконавцем надано послуги на суму 36 000 грн, що підтверджується актом надання послуг №1 від 04.04.2024 р. та виставлено рахунок на оплату на цю ж суму №1 від 04.04.2024
Крім того, позивачем за фактом першої події сплачено податок на додану вартість з даної операції відповідно до податкової накладної №1 від 04.04.2024 та квитанції про реєстрацію податкової накладної №9093683382.
19.04.2024 позивачем як Виконавцем надано послуги на суму 106 000 грн, що підтверджується актом надання послуг №2 від 19.04.2024 та виставлено рахунок на оплату на цю ж суму №2 від 19.04.2024.
Крім того, позивачем за фактом першої події сплачено податок на додану вартість з даної операції відповідно до податкової накладної №2 від 19.04.2024 р. та квитанції про реєстрацію податкової накладної №9134895552.
03.05.2024 позивачем як Виконавцем надано послуги на суму 26 000,00 грн згідно акту надання послуг №4 від 03.05.2024 р. та виставлено рахунок на оплату на цю ж суму №4 від 03.05.2024.
Крім того, позивачем за фактом першої події сплачено податок на додану вартість з даної операції відповідно до податкової накладної №1 від 03.05.2024 та квитанції про реєстрацію податкової накладної №9151892233.
Відповідно до умов договору останнім днем строку оплати згідно пункту 4.2 Договору за послуги надані згідно акту №2 від 19.04.2024 є 29.04.2024; за актом №4 від 03.05.2024 останнім днем строку оплати є 13.05.2024.
Поряд з цим, відповідачем оплачено лише кошти в загальній сумі 36 000,00 грн згідно рахунку №1 від 03.04.2024 за послуги згідно акту №1 від 03.04.2024, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків за квітень 2024, за період з 01.04.2024 - 01.10.2024 та фільтрованою випискою АТ КБ "ПриватБанк» за період з 01.01.2024 по 01.10.2024 по розрахунковому рахунку позивача.
Таким чином, станом на дату подачі позовної заяви, у відповідача наявна заборгованість за Договором про надання послуг технікою №01/04/2024-1 за послуги надані позивачем згідно актів №2 від 19.04.2024 на суму 106 000,00 грн та №4 від 03.05.2024 на суму 26 000,00 грн, що в загальному розмірі становить 132 000,00 грн
Позивач звертався до відповідача із претензією з вимогою сплатити заборгованість за Договором, однак відповідачем станом на дату подання позовної заяви так і не виконано своїх зобов'язань по оплаті наданих послуг, що і стало підставою звернення з позовом до суду.
Предметом доказування у даній справі є факт надання послуг, наявність у відповідача боргу перед позивачем, обґрунтованість нарахування стягуваних сум.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України), Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд також враховує, що після набрання чинності Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" принцип "об'єктивної істини", який полягав в обов'язку суду з'ясовувати усі дійсні обставини, пов'язані зі спірними правовідносинами, починаючи 15.12.2017 виключений із ГПК України.
17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, в рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/875/19 від 31.03.2021.
З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 132 000,00 грн підтверджуються матеріалами справи, тому вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 132 000,00 грн підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 4 527,70 грн інфляційні втрати, 1733,77 грн 3 % річних та пені в розмірі 0,5% в сумі 105 760,00 грн.
Щодо нарахованої пені суд дійшов наступнизх висновків.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Умовами договору передбачено, що у разі прострочення оплати Замовник зобов"язується сплатити Виконавцю пеню у рзмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення (п.4.3. договору).
Таким чином, позивачем, з урахуванням наданих розрахунків було нараховано відповідачу пеню в сумі 105 760,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною першою ст. 251 та частиною п'ятою ст. 254 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що його здійснено з невідповідністю нормам чинного законодавства, що полягає в наступному.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Позивач, здійснюючи нарахування відповідачу суми пені в розмірі 0,5% від суми простроченої замовником оплати продукції за кожен день прострочення, вказує про те, що пеня в розмірі 0,5% передбачена положеннями договору, а також, можливість визначення в договорі та стягнення такого розміру пені передбачено практикою Верховного суду.
Так, зокрема, позивач посилається на те, що аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року, яку, за його твердженням, також, було використано в рішенні Господарського суду Харківської області від 13 липня 2020 року по справі № 922/700/20 та рішенні Господарського суду Харківської області від 25 травня 2020 року по справі № 922/701/20.
Проте, в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року в пунктах 6.28. та 6.29. зроблено висновок проте, що "за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня."
З огляду на вищевикладене, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року зроблено висновок про те, що: можливість стягнення пені за неналежне виконання зобов'язань за договором має бути встановлена в договорі; строк нарахування пені сторонами може бути встановлений в договорі більше шести місяців; розмір пені в договорі може бути встановлено сторонами, проте, вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, правова позиція Верховного Суду у вищенаведеній справі підтверджує правову позицію відповідача стосовно неможливості нарахування пені в даному випадку у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ за порушення строків розрахунків.
Отже, висновок позивача про можливість нарахування пені з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, є помилковим та не підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку про те, що беручи до уваги положення ст. 343 ГК України та ст. ст 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" стягненню підлягає пеня в сумі 15 736,07 грн. В решті стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (>15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Суд здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 1 733,77 грн та 4 527,70 грн інфляційних втрат, дійшов висновку, що останні обраховані вірно, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір у справі слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У клопотанні про відшкодування витрат на правову допомогу Позивач просить стягнути з відповідача 13 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження надання правничої допомоги позивач до позову додав: копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію Договору про надання правової допомоги № 02/10/24 від 02.10.2024; копію платіжного доручення № 1586 від 02.10.2024.
Відповідно до п. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що позов задоволено частково, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають 8 204, 06 грн витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кравчука Олега Петровича ( АДРЕСА_2 , код ід. НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Заїки Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , код ід. НОМЕР_2 ) 132 000,00 грн суму основного боргу, інфляційних втрат в сумі 4 527,70 грн, 3% річних в сумі 1 733,77 грн, пені в сумі 15 736,07 грн, витрат на правову допомогу в сумі 8 204,06 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 309,96 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 30 січня 2025 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи