23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/3073/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В.,
за участю:
прокурора - Ногіна О.М. - на підставі службового посвідчення від 01.03.2023 №072833;
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - не з'явився;
3-го відповідача - не з'явився;
4-го відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, (вх.№3145 Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 справі №922/3073/24 (суддя Хотенець П.В., постановлену в м.Харків, дата складення повного тексту - 19.12.2024) за результатами розгляду заяви Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову у справі (вх. №31638 від 17.12.2024)
за позовом: Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків,
до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м. Харків,
до 2-го відповідача: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
до 3-го відповідача: фізичної особи - підприємця Єфанової Дар'ї Миколаївни, м. Харків,
до 4-го відповідача: фізичної особи Альмслем Мустафи Мохамеда, м. Харків,
про визнання незаконними та скасування додатку до рішення, визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування нежитлових приміщень,
Салтівська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи - підприємця Єфанової Дар'ї Миколаївни, фізичної особи Альмслема Мустафи Мохамеда, в якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 37 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.04.2014 № 1570/14;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26.11.2014 №5205-В-С, укладений щодо нежитлових приміщень першого поверху № 7, 8 загальною площею 114,3 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 , між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою - підприємцем Єфановою Дар'єю Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 2921);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25.12.2014 №5220-В-С, укладений щодо нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-4, 10 загальною площею 116,1 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 , між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою - підприємцем Єфановою Дар'єю Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 3228);
- витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 7, 8 загальною площею 114,3 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399440763101) від добросовісного набувача Альмслем Мустафа Мохамед (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради та витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-4, 10 загальною площею 116,1 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399463563101) від добросовісного набувача Альмслем Мустафа Мохамед (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.
17.12.2024 прокурором подано до господарського суду Харківської області заяву (вх.№31638) про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна: нежитлові приміщення першого поверху № 7, 8 загальною площею 114,3 кв.м в будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399440763101) та нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-4, 10 загальною площею 116,1 кв.м в будівлі літ. "Д-1" по вул. Тюрінській, 19 у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399463563101) із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
В обґрунтування поданої заяви прокурор посилався на те, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - Альмслем Мустафа Мохамед втрачає право власності на спірне майно та відповідно, вказана нерухомість має бути повернута.
Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна Альмслем Мустафа Мохамед може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час, а отже, подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Таким чином, як вважав прокурор, наявність у Альмслема Мустафи Мохамеда правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб.
Також прокурор зазначав, що Альмслем Мустафа Мохамед, маючи інформацію про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном, та як власник, може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3073/24 відмовлено в задоволенні заяви Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 31638 від 17.12.2024), з тих підстав, що прокурором не було наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення 4-им відповідачем - фізичною особою Альмслем Мустафою Мохамедом вчиняються певні дії, які направлені на проведення відчуження спірного нерухомого майна з метою ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Виконуючий обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3073/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим прокурором доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Фактично доводи апеляційної скарги є тотожними доводам, викладеним прокурором в заяві про забезпечення позову, поданій до господарського суду Харківської області 17.12.2024.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.12.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.01.2025) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3073/24; встановлено відповідачам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 23.01.2025 о 10:00 годині.
21.01.2025 4-им відповідачем - фізичною особою Альмслем Мустафою Мохамедом подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№987), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 справі №922/3073/24 залишити без змін.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 23.01.2025 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 у справі №922/3073/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, прокурор з'явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 31.05.2023 у справі №906/1223/22, від 21.12.2022 у справі №911/121/22.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі №910/4192/22, у немайнових спорах суд вживає заходів забезпечення позову з превентивною метою щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, та, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суд має встановити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза унеможливлення чи суттєвого утруднення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
У справі №910/1040/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
У постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Предметом спору у даній справі є вимога прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи - підприємця Єфанової Дар'ї Миколаївни, фізичної особи Альмслема Мустафи Мохамеда про:
- визнання незаконним та скасування пункту 37 додатку "Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 23.04.2014 № 1570/14;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.11.2014 №5205-В-С, укладеного щодо нежитлових приміщень першого поверху № 7, 8 загальною площею 114,3 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 , між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою - підприємцем Єфановою Дар'єю Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 2921);
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.12.2014 №5220-В-С, укладеного щодо нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-4, 10 загальною площею 116,1 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 , між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою - підприємцем Єфановою Дар'єю Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. (реєстровий № 3228);
- витребування нежитлових приміщень першого поверху № 7, 8 загальною площею 114,3 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399440763101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради та витребування нежитлових приміщення першого поверху № 1-:-4, 10 загальною площею 116,1 кв.м будівлі літ. "Д-1" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399463563101) від добросовісного набувача Альмслем Мустафа Мохамед (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.
Отже, прокурор мав довести на підставі належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, наявність зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обґрунтувати, яким чином заходи забезпечення позову забезпечать реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.
Проте, місцевим господарським судом встановлено, що у даному випадку прокурором не було наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення 4-им відповідачем - фізичною особою Альмслем Мустафою Мохамедом певних дій, які направлені на проведення відчуження спірного нерухомого майна з метою ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Самі лише посилання прокурора на те, що відповідач має можливість розпоряджатися майном (нежитловими будівлями), а також припущення щодо відчуження такого майна, не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений прокурором спосіб.
Крім того, колегія суддів зазначає, що з огляду на конкретні обставини справи прокурор у своїй заяві про вжиття заходів забезпечення позову просив накласти арешт на спірне нерухоме майно, що наразі перебуває у володінні одного з відповідачів, фактично в інтересах іншого відповідача, на користь якого в разі задоволення позову таке майно буде витребувано, що не може вважатись обґрунтованим і таким, що вчинюється з урахуванням балансу інтересів сторін.
Окрім викладеного, колегія суддів зазначає, що прокурором не було наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що викладені прокурором обставини не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
За приписами статті 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином обставини справи і докази на їх підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 справі №922/3073/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 19.12.2024 справі №922/3073/24 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 30.01.2025
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий