28 січня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/32424/24
Провадження № 11-сс/820/38/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Хмельницькому, апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 січня 2025 року про відмову у задоволенні скарги, в частині зобов'язання внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України,
Цією ухвалою, зокрема, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 , поданої в інтересах ОСОБА_6 , в частині зобов'язання уповноваженої особи Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Слідчий суддя мотивував своє рішення тим, що представником органу досудового розслідування обґрунтовано не внесено відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки в поданій заяві не міститься достатніх відомостей про вчинення останнім шахрайства.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, у зазначеній частині, представник заявника ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу слідчого судді, в частині відмови зобов'язати уповноважену особу Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, скасувати та зобов'язати заступника начальника Хмельницького РУ ГУНП в Хмельницькій області - відповідальної особи за ведення ЄРДР внести відомості до ЄРДР щодо скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_8 відносно ОСОБА_6 , передбаченого ч.2 ст.190КК України.
Вважає оскаржувану, в зазначеній частині, ухвалу слідчого судді незаконною, оскільки висновок слідчого судді є помилковим і спростовується матеріалами справи.
Апелянт зазначає, що набуте майно саме ОСОБА_6 підтверджується відповідними первісними документами, і в подальшому дії ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_9 були направлені на незаконне заволодіння майном, яке фактично належало ОСОБА_6 , тому ОСОБА_8 слід притягнути до кримінальної відповідальності, передбаченої ст.190 КК України.
При цьому апелянт звертає увагу на те, що слідчий суддя безпідставно взяв до уваги те, що ОСОБА_8 спільно проживав з ОСОБА_10 , яка є матір'ю ОСОБА_6 , та обставини цивільно-правового спору між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , до якого ОСОБА_6 не має ніякого відношення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів вважає їх безпідставними.
Згідно з приписами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, в тому числі і бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Системний аналіз змісту норми частини 1 статті 214 КПК України свідчить про те, що бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яка є предметом оскарження, в порядку статті 303 КПК України, полягає у невнесенні вказаними особами відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Слідчим суддею встановлено, що 22.11.2024 ОСОБА_7 звернувся до Хмельницького РУП ГУНП у Хмельницькій області із заявою про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, у якій зазначив про те, що сім'я у складі трьох осіб (мати ОСОБА_10 , син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_11 ) займаються сімейним бізнесом із продажу промислових товарів загального споживання, в тому числі дитячого асортименту. Окремий період, ними, на офіційній основі, залучалися наймані працівники, що підтверджується відомостями із Хмельницької податкової інспекції. ОСОБА_8 , який перебував у трудових відносинах із вищезазначеними особами, були відомі особливості сімейного бізнесу. Крім того, він підтримував дружні відносини із ОСОБА_10 . Використовуючи, обізнаність у структурі сімейного бізнесу, дружні стосунки із ОСОБА_10 , окремі сфальсифіковані ним документи, ОСОБА_8 незаконно заволодів 1/2 частиною нерухомого майна (житлового будинку, вбудованого приміщення бізнес-центру та підземного паркомісця). Водночас, ОСОБА_8 , за своїм матеріальним становищем, не мав можливості приймати участь в набутті права власності, на зазначені вище об'єкти нерухомості, про що указує інформація відображена у довідці про суми доходів ОСОБА_8 , за період з 01.01.2010 по 14.04.2017, виданій начальником Хмельницької державної податкової інспекції. Крім того, у заяві вказав, що сплата єдиного податку та страхових внесків до Пенсійного фонду України за ОСОБА_8 здійснювалася із платіжних карток, належних ОСОБА_6 , що на переконання заявника підтверджує той факт, що ОСОБА_8 був найманим працівником ОСОБА_10 , а не учасником її бізнесу.
Разом з тим, ОСОБА_6 є власником магазину дитячих та юнацьких товарів «ЮНІОР», який розташовувався у приміщенні по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_12 та згідно довідки останнього, орендарем зазначеного вище приміщення під магазин «ЮНІОР» був ОСОБА_6 . Натомість, ОСОБА_8 розповсюдив фото, де він спільно із ОСОБА_10 виступали співвласниками магазину «ЮНІОР», що на переконання заявника, було здійснено ОСОБА_8 для того, щоб довести факт ведення ним спільної підприємницької діяльності разом із ОСОБА_10 та отримання таким чином ним прибутку, намагаючись вказаним шляхом довести, те, що він був учасником купівлі нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_2 та заволодіти його частиною.
Також, автор заяви стверджує, що ОСОБА_8 та архітектор ОСОБА_9 підробили довідку про те, що ОСОБА_8 є замовником проектної документації на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3 , тоді як у дійсності проектна документація на будинок, розташований за вищезазначеною адресою, виконувалася Хмельницьким кооперативом «Архітектор», а не ФОП ОСОБА_9 .
Заява ОСОБА_7 , подана в інтересах ОСОБА_6 , про вчинення кримінального правопорушення була зареєстрована у ЖЄО Хмельницького РУП ГУНП у Хмельницькій області 25.11.2024 за № 23176.
Оскільки відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за поданою ОСОБА_7 заявою, датованою 22.11.2024, внесені не були, це стало підставою для звернення його до слідчого судді з проханням зобов'язати уповноважену особу Хмельницького РУП ГУНП у Хмельницькій області внести відомості до ЄРДР щодо скоєння ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Слідчий суддя, розглядаючи заяву ОСОБА_7 про зобов'язання уповноваженої особи Хмельницького РУП ГУНП у Хмельницькій області внести відомості до ЄРДР щодо скоєння ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, встановив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року за ОСОБА_8 було визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_3 ; 1/2 частину підземної автостоянки, розташованої по АДРЕСА_4 , та 1/2 частину приміщення бізнес-центру, яке знаходиться по АДРЕСА_2 . У цій частині зазначене судове рішення було залишено без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22.08.2024.
Суд прийшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , у вказаний період проживали як одна сім'я, зокрема, були повінчані та перебували у церковному шлюбі, проживали за однією адресою більше 15 років, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, вели спільне господарство, за спільні кошти придбавали нерухоме майно, що є предметом спору, спільно займалися підприємницькою діяльністю, спільно працювали для будівництва житлового будинку, що у АДРЕСА_3 . Окрім того, відповідач, заперечуючи відсутність коштів для придбання спірного комплексу нерухомого майна, не надала суду належних та допустимих доказів щодо використання її власних коштів, а не спільних коштів подружжя та їх зусиль. Доводи ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 працював у неї, допомагав будувати будинок, проводив з нею релігійний обряд вінчання, був присутній на святах, в тому числі, на одруженні її дітей, як «весільний батько», проводив час на відпочинку, паломницьких поїздках до монастирів України, проживав у її помешканні, що у АДРЕСА_3 , з огляду на їх дружні відносини, колегія суддів визнала неспроможними.
Отже, між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 існував цивільно-правовий спір та за результатами його розгляду саме ОСОБА_8 було доведені факти спільного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_10 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 07.08.2020 року, а також правовий режим спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_10 щодо домоволодіння по АДРЕСА_3 , підземної автостоянки, що по АДРЕСА_4 , та вбудованого приміщення бізнес-центру, що по АДРЕСА_2 .
Слідчий суддя, досліджуючи матеріали справи, не погодився із аргументами скаржника про використання ОСОБА_8 обману, з метою заволодіння ним майном ОСОБА_10 - 1/2 частиною домоволодіння по АДРЕСА_3 ; 1/2 частиною підземної автостоянки, розташованої по АДРЕСА_4 , та 1/2 частиною приміщення бізнес-центру, яке знаходиться по АДРЕСА_2 , оскільки доведення у судовому порядку факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, спільного ведення підприємницької діяльності та режиму спільної сумісної власності щодо здобутого за цей період майна, на підставі зібраних у відповідній справі доказів, не може указувати на протиправне заволодіння чужим майном відповідною особою. Саме у цивільно-правовому порядку і вирішуються подібні спори.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийшов до правильного висновку про те, що у задоволенні скарги в частині вимог щодо зобов'язання слідчого внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, слід відмовити, оскільки подаючи заяву про вчинення кримінального правопорушення, скаржник, тим самим прагне домогтися переоцінки доказів, здобутих у ході розгляду справи № 686/15993/21, вбачаючи обман в аргументах ОСОБА_8 щодо наявності у нього взаємних прав та обов'язків із ОСОБА_10 , притаманних подружжю, веденні ним спільного господарства із ОСОБА_10 , придбання спільним коштом нерухомого майна, спільного зайняття підприємницькою діяльністю, що і стало підставою для задоволення позову.
При цьому фінансові можливості ОСОБА_8 та отримані ним доходи, їх реальність та достатність для набуття відповідного нерухомого майна та ступінь конкретної участі ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у набутті відповідних об'єктів нерухомого майна лежить у площині компетенції суду цивільної юрисдикції та не є предметом досудового розслідування.
Доведення ОСОБА_8 , у судовому порядку, своїх позовних вимог не указує на протиправне заволодіння, останнім, чужим майном шляхом обману, оскільки по суті відбувся розподіл майна між особами, які, як установлено судом, проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в судовому порядку, добровільної передачі майна ОСОБА_10 у власність ОСОБА_8 , внаслідок чого обману не було, тоді як, це є обов'язковою ознакою шахрайства, а відтак об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, відсутня в даному випадку.
Відповідно до частини 1 статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (статті 214 частина 2КПК України).
Згідно з приписами статті 214 частини 4 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Внесення відомостей до ЄРДР, врегульовано Положенням про порядок ведення ЄРДР (затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 №139). Згідно з п.1 глави 2 розділу 1 цього Положення, до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п.п. 4, 5 ч. 5 ст.214 КПК України.
Відповідно до висновку, зробленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18, у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
При цьому зміст ч. l ст. 214 КПК України не передбачає обов'язку слідчого чи прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого діючим КК України.
За змістом ст. 2 КПК України, основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 214 КПК перебувають у взаємозв'язку з ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Із вищевказаного слідує, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про вчинення кримінального правопорушення.
Колегія суддів виходить з того, що до ЄРДР вносяться не будь-які заяви, які надходять до органів досудового розслідування, а лише відомості про кримінальне правопорушення, коли такі відомості викладені особою в заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення.
Відмінністю письмової заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення від будь-якого іншого звернення є викладення в такій заяві об'єктивних даних, які дійсно свідчать про наявність ознак відповідного кримінального правопорушення. Якщо таких даних немає, то такі відомості не можуть вважатися такими, що мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При розгляді питання, що стосується невнесення відомостей в ЄРДР, колегія суддів також враховує висновок Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 30.09.2021 у справі №556/450/18, відповідно до якого підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.
Аналізуючи викладене, судова колегія вважає, що слідчий суддя прийняв законне, вмотивоване і обґрунтоване рішення за скаргою ОСОБА_7 , ухвала слідчого судді, в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_7 , поданої в інтересах ОСОБА_6 , в частині зобов'язання уповноваженої особи Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для її скасування, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладені обставини, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 , колегія суддів не вбачає, спростувавши наведені ним доводи в апеляційній скарзі, змістом свого рішення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 січня 2025 року про відмову у задоволенні скарги представника заявника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , в частині зобов'язання внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її постановлення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3