Номер провадження: 22-ц/813/2892/25
Справа № 947/9145/24
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Сегеда С. М.
30.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Комлевої О.С.,
Сєвєрової Є.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року, ухваленого під головуванням судді Петренка В.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики,
встановив:
14.03.2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі по 650 доларів США на користь кожної з позивачів.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у 2021 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали відповідачу ОСОБА_1 у борг по 650 доларів США кожна, а всього 1 300,00 доларів США, строком на три місяці, про що було складено відповідні розписки.
Посилаючись на те, що відповідач не виконує зобов'язання за договором позики, позивачі просили задовольнити їх позовні вимоги.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 650,00 доларів США та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 650,00 доларів США та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 565,00 доларів США, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.115-121).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.143-145).
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 30.01.2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, та у відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, а також у зв'язку з перебуванням суддів Сегеди С.М. і Комлевої О.С. 27.01.2025 року на навчанні в НШС України, перебуванням вказаних суддів 28.01.2025 року в судових засіданнях, та перебуванням судді Комлевої О.С. 29.01.2025 року у відпустці, датою ухвалення цього судового рішення є 30.01.2025 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2024 року (а.с.136), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України. Колегія суддів також зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи (а.с.137, 139, 140, 160-161).
Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялася відповідачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем її проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.26). Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.160-161), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається її належним сповіщеннями.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених вимог (а.с.100-106).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
З змістом ст. 526, ч.1 ст. 527, ч.1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч.1, 612 ч.1 ЦК України).
Згідно частин 1, 2 ст. 1046 ЦК України , за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В матеріалах справи містяться розписки від 22.07.2021 року, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 650 доларів США, у кожної (а.с.8-9).
Доказів про повернення (або часткове повернення) грошових коштів відповідачкою ОСОБА_1 позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що частково погашала заборгованість ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів на банківські картки останньої та згодна сплатити ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 565 доларів США. Проте, належних та допустимих доказів про часткову сплату заборгованості апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій надано не було.
В матеріалах справи містяться копії банківських квитанції про перерахування ОСОБА_1 25.11.2021 року та 05.01.2024 року на банківські картки НОМЕР_1 ……9786 та 5168 74 ……8675 грошових коштів у розмірі 2 000,00 грн.
Однак, даних про те, хто саме є отримувачем зазначених коштів, а також кому саме належать вказані банківські картки, зазначені квитанції не містять.
Крім того, апелянт зазначає, що позивача ОСОБА_3 вона ніколи не бачила та у борг кошти у останньої не брала. Разом з тим, ці твердження апелянта спростовуються матеріалами справи, а саме: розпискою ОСОБА_1 від 22.07.2021 року про отримання від ОСОБА_3 у борг грошових коштів у розмірі 650,00 доларів США, про що було зазначено вище (а.с.9).
Оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову.
Що стосується клопотань апелянта ОСОБА_1 від 09.12.2024 року про розгляд справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін, про призначення судової експертизи, про виклик позивача ОСОБА_3 в судове засідання (а.с.150-158), то вони задоволенню не підлягають, так як відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, як було вказано вище, ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2024 року провадження у справі було відкрито і було зазначено, що розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи (а.с.136).
Про зазначені обставини Одеським апеляційним судом була постановлена ухвала (а.с.162-163).
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
О.С. Комлева
Є.С. Сєвєрова