Номер провадження: 22-ц/813/227/25
Справа № 497/2410/2021
Головуючий у першій інстанції Висоцький С. О.
Доповідач Назарова М. В.
28.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Болградський районний відділ головного Управління Державної міграційної служби України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі свого представника Білоконь Наталії Олегівни
на рішення Болградського районного суду Одеської області від 11 січня 2022 року, ухвалене Болградським районним судом Одеської області у складі: судді Висоцького С.О. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Болградський районний відділ Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
У грудні 2021 року заявник позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав в Україні станом на 24 серпня 1991 року.
Свої вимоги заявник мотивував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Нові Трояни Болградського району Одеської області, 11.03.1984 року отримав паспорт громадянина СРСР. В травні 1989 року виїхав до ОСОБА_2 , а у квітні 1991 року повернувся назад. В жовтні 1991 року виїхав до міста Амурськ, де 03.03.1992 року одружився, через деякий час з дружиною повернувся до села Нові Трояни та нікуди вже не виїздив по теперішній час. В 2011 році загубив паспорт, але отримати новий не може, оскільки у 1991 році не був зареєстрований в Нових Троянах. Також заявник зазначає, що не набував громадянства Російської Федерації, а міграційна служба усно повідомила, що для отримання паспорту громадянина України необхідно встановити в судовому порядку факт постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 11 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Болградський районний відділ Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав в Україні станом на 24 серпня 1991 року.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту постійного проживання на території України має для заявника юридичне значення та необхідне для отримання паспорту громадянина України, враховуючі наявні докази підтвердження постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, а також встановленого факту народження заявника на території України, суд прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі свого представника Білоконь Н.О. звернулось з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин , що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що заявник не надав жодних доказів свого легального перебування на території України, натомість законодавством України визначено чіткий порядок встановлення як факту проживання, так і набуття громадянства України.
Зазначає, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує проти встановлення факту постійного проживання на території України за період станом на 24.08.1991, в даному випадку наявний спір про право, який повинен розглядатися в порядку позовного провадження.
Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 по справі № 654/3462/17, в якій встановлено, що оскільки заявником не надано доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України, не надав, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про встановлення факту проживання на території України є передчасною.
Справа перебувала у провадженні головуючого судді ОСОБА_3 .
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 01 серпня 2023 року суддя ОСОБА_3 звільнена з посади судді Одеського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Із наведених підстав справу передано до провадження судді Стахової Н.В., судді учасники колегії: Сегеда С.М., Комлева О.С (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 вилучено суддю Комлеву О.С., нові судді: Лозко Ю.П., Сегеда С.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023 вилучено суддю ОСОБА_4 , нові судді: Лозко Ю.П., Карташов О.Ю.
Останній раз розгляд справи був призначений на 19 вересня 2024 року о 14-й год.
Рішенням Вищої ради правосуддя №2518/0/15-24 від 20.08.2024 року суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Луганського апеляційного суду (відрядженої до Одеського апеляційного суду), у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Із наведених підстав справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії:Лозко Ю.П., Карташов О.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024 року).
19 вересня 2024 року розгляд справи відкладено на 28 січня 2025 року о 12-й год у зв'язку з перебуванням судді Лозко Ю.П. у відпустці.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, до судового засідання не з'явилися.
Заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримало 09.12.2024 15:33:26 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 118), заявник ОСОБА_1 , Болградський районний відділ Головного Управління Державної міграційної служби України, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 119-120 ), до судового засідання не з'явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено те, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Нові Трояни Болградського району Одеської області, про що свідчить Свідоцтво про народження від 20.04.1967 року (а.с. 4). 11.03.1984 року отримав паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , що вбачається з Заяви про видачу паспорта від 06.03.1984 року, яка також містить фотокартку ОСОБА_1 (а.с. 30).
В селі Нові Трояни Болградського району Одеської області заявник, згідно виписки з будинкової книги, був зареєстрований в АДРЕСА_1 , до квітня 1984 року, з 17.07.1987 по 10.09.1987, з 14.12.1988 по 19.05.1989, вибув у м. Владивосток (а.с. 6).
03 березня 1992 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_6 , про що свідчить Свідоцтво про укладання шлюбу від 03.03.1992 , видане відділом РАГС м. Амурськ Хабаровського краю Російської Федерації (а.с. 5). Відповідно довідки від 16.06.206 року, виданої Генеральним консульством Російської Федерації в м. Одесі, ОСОБА_1 не набував громадянства Російської Федерації (а.с. 17).
16.12.2011 заявник звернувся до Болградського РВ ГУМВД в Одеській області в зв'язку із втратою паспорта громадянина України з проханням видати новий, також до міграційної служби із заявою про видачу паспорта. Звертаючись до суду, заявник повідомляє, що йому міграційною службою в усній формі було відмовлено у видачі паспорта громадянина, оскільки не підтверджено факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, що визнано також представником заінтересованої особи в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону про громадянство громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом про громадянство (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону про громадянство і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Статтею 8 Закону про громадянство встановлюються підстави набуття громадянства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону про громадянство особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону про громадянство.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про громадянство, що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону про громадянство і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Такі висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 517/445/19 (провадження № 61-11240св22).
Суд першої інстанції, встановляючи фактичні обставини в справі, від яких залежить правильне вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права та виснував про те, що заявник довів належними та допустимим доказами вищезазначений факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, проте колегія суддів погоджує довід апеляційної скарги заінтересованої особи про те, що на підтвердження своїх вимог заявник не надав достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.
Записи, які містяться в копії з будинкової книги Городненської сільської ради Болградського району Одеської області с. Нові Трояни гр. ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року не був зареєстрований за вказаною адресою.
Натомість, надане ним свідоцтво про укладення шлюбу 03 березня 1992 року свідчать про те, що станом на березень 1991 року він перебував у м. Амурську Хабаровського краю (а.с. 5).
Отже, будь-яких належних, допустимих, достатніх доказів у розумінні вимог ст. 77, 78, 79 ЦПК України як окремо, так і в їх сукупності про те, що заявник станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України суду не надано.
Такі докази як трудова книжка, військовий квиток заявником до заяви не надані та не йдеться про їх витребування або витребування у разі неможливості подання доказів особисто інших доказів щодо зазначеного факту, до судового засідання не з'явився, скориставшись своїми процесуальними правами.
Само по собі посилання заявника на лист генерального консульства російської федерації у м. Одесі від 23 жовтня 2012 року вих. № 1666 про те, що в ході проведеної перевірки не виявилося можливим визначити його приналежність до громадянства росії не утворює собою необхідну сукупність доказів, як того вимагає ч. 3 ст. 89 ЦПК України.
Тим самим не довівши у встановленому законом порядку встановлення факту свого постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 р та 13.11.1991 р. саме для підтвердження належності до громадянства України в порядку ст. 3 Закону України «Про громадянство України» з належним застосуванням пункту 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006).
Доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на правильному тлумаченні Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області норм матеріального та процесуального права.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Допущені судом неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі свого представника Білоконь Наталії Олегівни задоволена, то з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 681 грн, сплачені останнім за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі свого представника Білоконь Наталії Олегівни задовольнити.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 11 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Болградський районний відділ Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ЄДРПОУ 37811384) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 681 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 28 січня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко