Дата документу 28.01.2025 Справа № 336/727/17
Єдиний унікальний № 336/727/17
Провадження №22-ц/807/196/25
Головуючий в 1-й інстанції - Голубкова М.А.
28 січня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.,
секретарВолчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками в період з 28.02.2015 року по 07.12.2016 року. За позовом, посилаючись на ст.ст.110, 525-530,1054 ЦК України та на умови кредитного договору №ZPO0AE00000424 від 18.10.2007 р., зазначало, що відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 114 622,39 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18173,90 доларів США.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 33737,26 доларів США.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 974,16 доларів США.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 61737,07 доларів США. Позивач посилався на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, і кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість яку позивач просив стягнути з відповідача становить 9539,12 доларів США, що за курсом 26,09 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.12.2016 року складає 248875,64 грн., яка складається з наступного: 9539,12 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 28.02.2015 по 07.12.2016 р.р.
Заочним рішеннямШевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року, позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 28.02.2015 по 07.12.2016 р.р. за договором №ZPO0AE00000424 від 18.10.2007., в сумі 9539,12 доларів США, що за курсом 26,09грн. за 1 долар США становить 248875,64 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 3733,13 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року, залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що є грубим порушенням норм процесуального законодавства і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, до правовідносин що склалися між сторонами підлягає застосуванню строк позовної давності, про який заявляє відповідач, оскільки позивач просить стягнути проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору №ZPO0AE00000424 від 18.10.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 33391,12 доларів США на термін до 18.04.2012 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписаний договір разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджено підписом у договорі.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № 2Ю0АЕ00000424. Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором не виконав.
Відповідач станом на 07.12.2016 р. має заборгованість перед банком в сумі 114 622,39 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18173,90 доларів США.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 33737,26 доларів США.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 974,16 доларів США.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 61737,07 доларів США.
Заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 28.02.2015 по 07.12.2016 становить 9539,12 доларів США, що за курсом 26,09 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.12.2016 року складає 248875,64 грн.
Викладене підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: розрахунком заборгованості станом на 07.12.2016 р., кредитним договором.
З наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов, пред'явлений ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ґрунтується на вимогах діючого законодавства та підлягає задоволенню.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В силу ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до укладеного договору №ZPO0AE00000424 від 18.10.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 33391,12 доларів США на термін до 18.04.2012 року.
Відповідно до п.1 розділу 7 Кредитного договору №ZPO0AE00000424 від 18.10.2007, визначено строк кредитування з 18 квітня 2007 року по 18 квітня 2012 року.
Згідно розрахунком заборгованості наданим позивачем, ОСОБА_1 станом на 07.12.2016 р. має заборгованість перед банком в сумі 114 622,39 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 18173,90 доларів США.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 33737,26 доларів США.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 974,16 доларів США.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 61737,07 доларів США.
Заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 28.02.2015 по 07.12.2016, яку позивач просить стягнути за вимогами позову становить 9539,12 доларів США, що за курсом 26,09 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.12.2016 року складає 248875,64 грн.
Між тим, такі вимоги позову є необґрунтованими. Так, в постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Вимог щодо нарахування процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України у позові не заявлено.
Таким чином, вимоги позову не ґрунтуються на законі і відповідних умовах укладеного договору між сторонами, оскільки відсотки за користування кредитними коштами, які позивач просить стягнути за судовим рішенням, нараховані у період, що лежить поза межами строку кредитування, обумовленого в договорі, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги з приводу порушення норм процесуального права щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції матеріалами справи не підтверджуються, оскільки матеріали справи містять поштове повідомлення про отримання ОСОБА_1 ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками (а.с.30), що вказує на обізнаність відповідача про судовий розгляд справи.
Доводи апеляційної скарги з приводу застосування строку позовної давності також є необґрунтованими, оскільки по-перше позов подано 08.02.2017 року, щодо стягнення нарахованих відсотків за період з 28.02.2015 року по 07.12.2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, а по-друге, строк позовної давності може бути застосовано лише до тих вимог, які є доведеними, але заявлені поза межами строку позовної давності, а в даному випадку нарахування і стягнення відсотків, є незаконним.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2017 року у цій справі скасувати. Прийняти нову постанову наступного змісту.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5600,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 30 січня 2025 року.
Судді: С. В. Кухар
І. В. Кочеткова
Д.А. Трофимова