ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 січня 2025 року Справа №906/795/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 (суддя Тварковський А.А.)
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ (просп. Льва Ландау, буд. 27, м.Харків, 61080)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (вул.Привокзальна, буд.3Б, м.Вінниця, 21001)
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 353333,34 грн,
учасники не забезпечили явку своїх представників
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про визнання недійсним пункту договору та стягнення 353333,34 грн, передана за підсудністю Господарським судом Житомирської області на підставі ухвали від 19.07.2024 у справі №906/795/24.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 відмовлено у задоволенні позову Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про визнання недійсним пункту договору та стягнення 353333,34 грн.
Обґрунтовуючи прийняте рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначає, що у спірному Договорі не визначено цільове призначення товару. Матеріали справи також не містять доказів того, що під час укладення договору позивач звертався до відповідача з інформацією про те, що постачання товару здійснюється для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави або для заправки (дозаправки) транспорту третіх осіб. Враховуючи викладене, мета придбання дизельного пального та бензину за спірним Договором не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" для можливості оподатковування операцій з постачання товарів за нульовою ставкою. Також, суд зазначає, що позивач не є суб'єктом - отримувачем товару, який в силу постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 наділений правом оподатковування операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України за нульовою ставкою. Наявність у Харківського національного університету внутрішніх справ статусу бюджетної установи та перебування у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України згідно визначених Статутом напрямів діяльності безпосередньо не вказує на те, що поставка за спірним Договором здійснювалася саме для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Позивач мав можливість, укладаючи спірний Договір, повідомити відповідача про те, що постачання товару буде здійснюватись для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, або для заправки (дозаправки) транспорту третіх осіб, тощо та укласти такий договір із відповідними відомостями, а також без включення ПДВ до ціни договору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
За викладеними в апеляційній скарзі доводами скаржника, при розгляді справи та винесенні рішення судом першої інстанції не враховано, що відповідно до Статуту Харківського національного університету внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС від 15.05.2012 №429 (у редакції наказу МВС України від 12.03.2024 №155), ХНУВС має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України.
Апелянт звертає увагу, що відповідно до пункту 8, розділу I Статуту ХНУВС, одними з основних напрямів діяльності Університету є: підготовка фахівців згідно з державним замовленням і договірними зобов'язаннями для потреб Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; виробництво основних засобів на базі його структурних підрозділів для потреб МВС.
У пункті 2 розділу III Статуту ХНУВС до компетенції МВС, у сфері управління якого перебуває Університет, належать: координація діяльності в галузі авіації; забезпечення на базі Університету підготовки кадрів для МВС, Національної поліції України, інших центральних органів виконавчої влади, установ, організацій України.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Статуту ХНУВС Університет серед іншого має право здійснювати підготовку працівників із вищою освітою для МВС, Національної поліції України, Національної гвардії України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких координується через Міністра внутрішніх справ України, та органів державної влади України, а також на умовах договорів із фізичними і юридичними особами України та за угодами і контрактами, укладеними із фізичними і юридичними особами зарубіжних країн, за умови отримання відповідних ліцензій на провадження освітньої діяльності; на період дії правового режиму воєнного стану за рішенням МВС здійснювати оборонні закупівлі та укладати державні контракти (договори) відповідно до законодавства України.
Стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" сума податку на додану вартість у розмірі 353333,34 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а тому дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення Постачальника за рахунок Замовника поза підставою, передбаченою законом. Отже, включення до вартості закуповуваного пального згідно з Договором від 01.12.2023 №430, податку на додану вартість в розмірі 353333,34 грн з подальшою її сплатою ТОВ "Армерія Ойл" не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, а сплачені кошти є безпідставно набутим майном.
За доводами апелянта, судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішенні не враховані вимоги статті 215 Цивільного кодексу України, у якій вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Всупереч приписам вказаної статті суд у рішенні, як на обґрунтування відмови у позові, послався на постанову Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 №831, яка набула чинності 01.08.2024, тобто після закінчення дії договору.
Суд першої інстанції безпідставно також не врахував правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 по справі №910/2416/23, від 23.05.2024 по справі №911/1870/23, від 28.05.2024 по справі №910/12151/23, вказуючи на відмінність суб'єктного складу, що на думку Університету є необґрунтованим.
На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 та винести рішення, яким позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" задоволити в повному обсязі.
04.11.2024 від апелянта надійшли докази сплати судового збору.
26.11.2024 на запит Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/795/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 06.01.2025 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано відповідачу у строк до 27.12.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Саврія В.А. судове засідання 06.01.2025 у справі №906/795/24 не відбулося.
Ухвалою від 09.01.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на 27.01.2025 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
Відповідач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 27.01.2025 учасники провадження не забезпечили явку своїх представників, причини неявки не повідомили. Про розгляд апеляційної скарги та призначене судове засідання повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи те, що позиція скаржника викладена безпосередньо у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
01.12.2023 між Харківським національним університетом внутрішніх справ (Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (Учасник, відповідач) укладено Договір №430 про закупівлю товарів за державні кошти (Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору Учасник зобов'язується у 2023 році поставити Замовникові у передбачені даним Договором строки Бензин А-95, Дизельне паливо (ЄЗС ДК 021:2015 - 09130000-9: Нафта і дистиляти (09132000-3 - Бензин, 09134200-9 - Дизельне паливо), далі "Товар", а Замовник зобов'язується отримати Товар та сплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Ціна Договору складає: 2120000,00 (два мільйони сто двадцять тисяч грн. 00 коп.), з урахуванням ПДВ - 353333 грн 34 коп. (п.2.1. Договору).
Факт поставки Харківському національному університету внутрішніх справ погодженого за Договором Товару підтверджується видатковою накладною №0001/0000003 від 01.12.2023 на суму 2120000 грн, в т.ч. ПДВ 353333,34 грн.
Визначену вартість Товару позивачем сплачено в повному обсязі відповідно до платіжної інструкції №2598 від 05.12.2023.
Позивач направив відповідачу претензію від 25.04.2024 вих.№1/1460 про повернення на розрахунковий рахунок університету 353333,34 грн, сплачених у рахунок ПДВ у складі вартості товарів, поставлених за договором від 01.12.2021 №430. Вимогу обґрунтовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту в т.ч. Міністерства внутрішніх справ, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" на претензію не відреагувало, Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся з відповідним позовом до суду про визнання недійсним п.2.1. Договору в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" сплачені кошти в розмірі 353333,34 грн як безпідставно набутого майна.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до Статуту Харківського національного університету внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС від 15.05.2012 №429 (у редакції наказу МВС України від 12.03.2024 №155), ХНУВС має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно пункту 8, розділу I Статуту ХНУВС, одними з основних напрямів діяльності Університету є: підготовка фахівців згідно з державним замовленням і договірними зобов'язаннями для потреб Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; виробництво основних засобів на базі його структурних підрозділів для потреб МВС.
У пункті 2 розділу III Cтатуту ХНУВС до компетенції МВС, у сфері управління якого перебуває Університет, належать: координація діяльності в галузі авіації; забезпечення на базі Університету підготовки кадрів для МВС, Національної поліції України, інших центральних органів виконавчої влади,установ, організацій України.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Cтатуту ХНУВС Університет серед іншого має право здійснювати підготовку працівників із вищою освітою для МВС, Національної поліції України, Національної гвардії України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких координується через Міністра внутрішніх справ України, та органів державної влади України, а також на умовах договорів із фізичними і юридичними особами України та за угодами і контрактами, укладеними із фізичними і юридичними особами зарубіжних країн, за умови отримання відповідних ліцензій на провадження освітньої діяльності; на період дії правового режиму воєнного стану за рішенням МВС здійснювати оборонні закупівлі та укладати державні контракти (договори) відповідно до законодавства України.
Системний аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 поширюються на діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ, оскільки останній має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України та здійснює діяльність для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На підставі викладеного операції з постачання Харківському національному університету внутрішніх справ пального за Договором від 01.12.2023 №430 оподатковується за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаного договору, зазначену в пункті 2.1., суму податку на додану вартість.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.
При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
З огляду на викладене, недотримання сторонами при укладенні договору про закупівлю товарів за державні кошти №430 від 01.12.2023 вимог законодавства зумовлює наявність підстав для визнання недійсним пункту 2.1. вказаного договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про протилежне.
Разом з цим, частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанови ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Звертаючись до суду з позовом про часткове визнання недійсним пункту 2.1. договору, позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача сплачених за оспорюваними договорами сум податку на додану вартість у розмірі 353333,34 грн, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц.
Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ у розмірі 353333 гривні 34 копійки, яка отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, позивачем зазначено статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .
Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.
Враховуючи те, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 353333 гривні 34 копійки без достатньої законної підстави, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про необхідність повернення йому цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів при ухваленні даної постанови враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 19.12.2024 у справі №910/20125/23, від 22.01.2025 у cправі №908/2672/23.
Однак, суд першої інстанції наведеного вище не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
В силу ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доводи апеляційної скарги отримали своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 і спростовують висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ слід задовольнити, в свою чергу, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.).
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Так, позивачем заявлено вимогу немайнового характеру (визнання недійсними пункту договору) та вимогу майнового характеру в сумі 353333,34 грн, а отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 6662,40 грн (0,8*(3028,00 грн + 5300,00грн)).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8328,00 грн.
Таким чином, позивачу із Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в сумі 1665,60 грн (8328,00 грн - 6662,40 грн), який надмірно сплачено при зверненні з позовом до суду, в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
На підставі вказаних вище положень позивачу із Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір сплачений до суду апеляційної інстанції у розмірі 2498,50 грн (12492,00 грн - 9993,60 грн).
При цьому, на підставі ст.129 ГПК України, судовий збір, належно сплачений позивачем за звернення до судів першої та апеляційної інстанцій, підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 15.10.2024 у справі №906/795/24 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі:
"Позов задоволити.
Визнати недійсним п.2.1 Договору від 01.12.2023 №430, укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницький р-н, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Привокзальна, будинок, 3б, код ЄРДПОУ 44618933), в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 353333,34 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницький р-н, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Привокзальна, будинок, 3б, код ЄРДПОУ 44618933) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) безпідставно отриманих коштів у розмірі 353333 (триста п'ятдесят три тисячі триста тридцять три) гривні 34 копійки та судовий збір у розмірі 6662 (шість тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.
Повернути Харківському національному університету внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) з Державного бюджету України 1665 (одну тисячу шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок надміру сплаченого судового збору.
Видати накази".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницький р-н, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Привокзальна, будинок, 3б, код ЄРДПОУ 44618933) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) 9993 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) гривні 60 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.
Повернути Харківському національному університету внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) з Державного бюджету України 2498 (дві тисячі чотириста дев'яносто вісім) гривень 40 копійок надміру сплаченого судового збору до суду апеляційної інстанції.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 30.01.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Грязнов В.В.