Дата документу 28.01.2025 Справа № 335/9289/24
Єдиний унікальний № 335/9289/24
Провадження №22-ц/807/248/25
Головуючий в 1-й інстанції - Сиротенко В.К.
28 січня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
секретарВолчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гесні Наталії Томашівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 31 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житло,-
У серпні 2024 року до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Гесні Наталії Томашівни до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житло. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 17.09.1992 на засіданні адміністрації та профсоюзного комітету Електроапаратного заводу було вирішено надати вільну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на склад родини з 5 осіб: ОСОБА_2 , 1948 р.н. (дружина), ОСОБА_1 , 1974 року народження (донька), (далі - Позивач), ОСОБА_5 , 1977 р.н. (син), ОСОБА_6 , 1984 р.н. (донька). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька, ОСОБА_5 , позивачка продовжувала безперервно, відкрито і добросовісно мешкати в квартирі АДРЕСА_1 , оплачувати всі комунальні платежі, нести інші витрати для забезпечення нормального існування та схоронності квартири, підтримувати чистоту і порядок в квартирі, володіла зазначеною квартирою відкрито. На сьогоднішній день Позивачка продовжує проживати у зазначеній квартирі. Відповідно до листа Департаменту управління житлово-комунальним господарством від 06.07.2024 № Г-1396, встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у власності територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, знаходиться в господарському віданні КП «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради - відсутні зареєстровані особи. На підставі викладеного та ст. 344 ЦК України позивачка просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що розташована на першому поверсі житлового будинку (Л1Т.А-3), загальна площа - 35,6 кв.м, житлова площа - 18,4 кв.м, кількість кімнат - 1, за набувальною давністю.
РішеннямОрджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житло - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гесні Наталії Томашівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_4 разом із родиною вселилися в спірну квартиру на підставі протоколу засідання адміністрації та профспілкового комітету Електроапаратного заводу, тобто без достатніх правових підстав. З 2005 року позивачка відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірною квартирою та несе тягар її утримання, що дає підстави для визнання за нею права власності на квартиру за набувальною давністю.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізька міська рада в особі представника - Мірошніченко Ольги Олександрівни зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 вселився в квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету електроапаратного заводу, оформленого протоколом №Б-О від 17.09.1992 (а.с. 32).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (наданого позивачкою), власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у правовідносинах які склалися відсутня така умова застосування набувальної давності як безтитульність володіння майном, при цьому позивачці було відомо, що вона володіє чужим майном. Таким чином, умови справи не дають підстав для висновку про можливість застосування набувальної давності, а позивачем вибрано невірний спосіб захисту, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
При цьому в судовому засіданні встановлено, що спадкодавець позивача - ОСОБА_4 вселився в квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Електроапаратного заводу, оформленого протоколом №Б-О від 17.09.1992, при цьому за життя останній не скористався своїм право на оформлення права власності на вказане майно. Позивачка вселилася до спірної квартири, як член сім'ї ОСОБА_7 на підставі вказаного рішення.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (наданого позивачкою), власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, і позивачці відомо, що вона володіє чужим майном.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з приводу відсутності всіх складових передбачених, ст. 344 ЦК України для визнання за позивачкою права власності за набувальною давністю.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гесні Наталії Томашівни залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 30 січня 2025 року.
Судді: С. В. Кухар
І. В. Кочеткова
О. З. Поляков