Дата документу 30.01.2025 Справа № 334/7884/24
Єдиний унікальний № 334/7884/24
Провадження №22-ц/807/239/25
Головуючий в 1-й інстанції - Телегуз С.М.
30 січня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Підодвірного Тараса Івановича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 05 листопада 2024 року) у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2024 року АТ «ПУМБ» в особі представника за довіреністю Киричук Г.М. через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у сумі 53166,05 грн., а також - витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн. В обґрунтування позову зазначено про те, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем було укладено кредитний договір №200888906301 від 10 жовтня 2017 року, за умовами якого відповідачу видано кредитну карту з кредитним лімітом у сумі 5000,00 грн., який у подальшому було збільшено до 36 344,63 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 01.07.2024 у неї виникла заборгованість за договором в сумі 53166,06 грн., що складається із: заборгованості за кредитом 33438,44 грн.; заборгованості за відсотками 19727,61 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості та витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2024 року, позов Акціонерного товариства «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська буд.4, код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитним договором № 200888906301 від 10.10.2017 року у розмірі 53166,05 грн. (п'ятдесят три тисячі сто шістдесят шість гривень 05 копійок), з якої: заборгованість за кредитом - 33438,44 грн.; заборгованість за процентами - 19727,61 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська буд.4, код ЄДРПОУ 14282829) витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Підодвірного Тараса Івановича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведено укладання між сторонами кредитного договору на відповідних умовах, а саме до позову долучена анкета - заява, яка не містить доказів погодження сторонами розміру відсотків. Посилання суду першої інстанції на те, що розмір відсотків був погоджений паспортом споживчого кредиту суперечить висновку Верховного Суду, викладеного у постанові №393/126/20 від 23.05.2022, за змістом якого, ознайомлення с паспортом споживчого кредиту не є підтвердженням укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми. Розрахунок заборгованості наданий позивачем не є первинним документом.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем була підписана заява №200888906301 від 10 жовтня 2017 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якої відповідачу видано кредитну карту з кредитним лімітом у сумі 5000,00 грн., який у подальшому був збільшений до 36344,63 грн.
Заява відповідача про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, становлять укладений сторонами договір, який є договором приєднання в силу ст. 634 ЦК України, що підтверджується їхніми підписами в заяві.
Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту по договору №200888906301 видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 5000 грн., який 28.12.2021 було збільшено до 36344,63 грн.
Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 11.11.2018 по 10.12.2021, де вбачається рух коштів по рахунку відповідача. Відповідач погодилася із умовами Кредитного договору, адже після отримання кредитної картки, за умовами укладеного з банком договору, здійснювала дії щодо її активації, користувалася карткою (отримувала готівку, сплачувала карткою товари та послуги), що підтверджується випискою з рахунку.
Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, оскільки містить детальний розпис нарахованої заборгованості, зокрема, дати здійснення платежів боржником, залишок заборгованості за наданим кредитом.
Заперечуючи заявлені позивачем вимоги, відповідачка, в ході розгляду даної справи свого розрахунку, у встановленому законом порядку до суду не надала.
Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.
Відтак, відповідачем не виконано зобов'язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором №200888906301 від 10.10.2017, згідно з яким станом на 01.07.2024 загальна сума заборгованості становить 53166,05 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 33438,44 грн., заборгованість за відсотками 19727,61 грн.
02.07.2024 АТ «ПУМБ» направило ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про необхідність виконати зобов'язання щодо погашення заборгованості на загальну суму 53166,05 грн., проте відповідач залишила зазначене повідомлення банку без відповіді та задоволення.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором №200888906301 від 10 жовтня 2017 року позичальник ОСОБА_1 порушила обумовлені договором строк і порядок повернення кредитних коштів, а також - визначені діючим цивільним законодавством України вимоги до виконання зобов'язань, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з неї суми заборгованості за кредитом та відсотками ґрунтуються на законі, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з такого.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 10 жовтня 2017 року окрім заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, підписала особисто і паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено усі умови отримання кредитних коштів. Зокрема: кредитний ліміт - 5000 грн., строк кредитування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією, процентна ставка - 59,59 % річних.
Відповідно до довідки, виданої АТ «ПУМБ», кредитний ліміт за договором №200888906301 було збільшено до 36344,63 грн.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору споживчого кредиту №200888906301 від 10.10.2017р., зазначений договір недійсним не визнано.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору споживчого кредиту №200888906301 від 10.10.2017р., між відповідачем та акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк».
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 наданої АТ «ПУМБ» вбачається, що остання систематично використовувала грошові кошти з кредитного рахунку на оплату товарів та послуг та здійснювала часткове погашення кредиту.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не перевищував встановлені кредитним договором ставки по відсоткам за наданим кредитом.
Відтак, заборгованість за кредитним договором №200888906301 від 10.10.2017р., станом на 01.07.2024 складає 53166,05 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 33438,44 грн., заборгованість за відсотками 17727,61 грн.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Відтак, посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що сторонами не погоджено умови договору, відсоткову ставку, розмір комісії спростовується наявним у матеріалах справи заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, паспортом споживчого кредиту, підписаного власноручно відповідачем.
Підписуючи паспорт споживчого кредиту, відповідач була ознайомлена з розміром кредитного ліміту, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту; строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки.
Окрім того, факт отримання кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечувався, свого контррозрахунку заборгованості відповідач суду не надала.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Підодвірного Тараса Івановича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 30 січня 2025 року.
Головуючий, суддя-доповідач: С. В. Кухар
Судді: Г.С. Подліянова
О.З. Поляков