Дата документу 22.01.2025 Справа № 336/8684/23
Єдиний унікальний №336/8684/23 Головуючий у 1 інстанції Галущенко Ю.А.
Провадження № 22-ц/807/206/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
22 січня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко Костянтин Олегович проусунення перешкод у користуванні спадковим майном та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку майна,-
На розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко Костянтин Олегович, про усунення перешкод у користуванні спадковим майном та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 , про припинення права на частку майна.
У листопаді 2024 представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвоката Кофанова А.В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача за зустрічним позовом зазначив, що він 05.02.2024 вже звертався до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку спірної квартири, що належить ОСОБА_1 .
Згідно з ухвалою суду від 08.02.2024 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Суд обґрунтував свої висновки тим, що не встановив достатніх підстав, які б давали можливість встановити наявність підтверджених ризиків щодо вчинення дій з боку первісного позивача, які призведуть до ускладнення виконання рішення суду або унеможливлять ефективний захист порушеного права.
Натепер вважає, що після постановлення зазначеної ухвали від 08.02.2024 у справі з'явилися підстави для вжиття заходів забезпечення зустрічного позову.
Так, згідно з ухвалою суду від 14.05.2024, у справі проведено процедуру врегулювання спору за участі судді, але врегулювання спору мирним шляхом виявилося неможливим. Ухвалою суду від 25.07.2024 року процедуру врегулювання спору за участі судді припинено.
Після припинення зазначеної процедури відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 03.09.2024 здійснив державну реєстрацію свого права власності на 1/3 частину спірної квартири у Державному реєстрі права власності, про що свідчить роздруківка інформаційної довідки № 397856422 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.10.2024 року, яку заявник додає до заяви.
Заявник зазначає, що спір щодо права на квартиру триває вже тривалий час, і між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки. ОСОБА_1 уникає врегулювання конфлікту на справедливих умовах. У приватних бесідах він неодноразово погрожував передати свою частку квартири стороннім особам, зокрема "циганам або безхатченкам", щоб створити мені нестерпні умови для проживання, і наголошував, що завдяки своїм зв'язкам та можливостям, оскільки займає поважну посаду, може легко це зробити без будь-яких наслідків для себе.
Крім того, під час зборів ОСББ будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 неодноразово привозив із собою невідомих осіб, яким демонстрував прибудинкову територію, під'їзд та вікна спірної квартири. Останній раз він приїздив на збори з кимось 13.10.2024, вже після державної реєстрації свого права власності на 1/3 частину спірної квартири.
Його дії свідчать про можливий підбір осіб для подальшої передачі частки квартири, що створює реальну загрозу відчуження майна, ставлячи під загрозу законні інтереси позивача за зустрічним позовом.
Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів заявника. Можливе відчуження частки квартири третім особам може призвести до появи нових учасників справи, що значно ускладнить процес розгляду. Це, відповідно до положень ч. 2 ст. 149 ЦПК України, є підставою для забезпечення позову.
З огляду на наведені обставини заявник просили застосувати заходи забезпечення позову - накласти арешт на 1/3 частку спірної квартири, що належить відповідачу ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 05 листопада 2024 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про забезпечення зустрічного позову.
Накладено арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , на час розгляду справи № 336/8684/23.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом обґрунтовано необхідність застосування вибраного ним виду забезпечення позову, вид забезпечення пов'язаний з предметом позову, невжиття заходу забезпечення позову у виді як накладення арешту на 1/3 частку спірної квартири, що належить відповідачу ОСОБА_1 , може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
У постанові від 13.01.2020 року по справі № 922/2163/17 Верховний Суд вказав, що в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Судом першої інстанції зазначено, що в заяві вказано та надано до неї належні докази на підтвердження того факту, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем або іншими особами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правові вимоги позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Предметом позовних вимог за зустрічним позовом єприпинення права на частку майна. Предметом позову є квартира АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного, застосування заходів забезпечення позову у вигляді Накладено арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 є співмірним із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами.
Приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 січня 2025 року.
Головуючий
Судді: