вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" січня 2025 р. Справа№ 910/13789/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Верещагіна А.О. (в залі суду);
від відповідача: Слободяник І.П. (в залі суду);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024, повний текст рішення складено 30.09.2024
у справі № 910/13789/23 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс"
про стягнення 4 891 839,93 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" про стягнення 44 695 285,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 0493-02024 від 29.03.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 3% річних у сумі 2 601 038,94 грн, інфляційні втрати у сумі 2 290 800,99 грн, судовий збір у сумі 73 377,60 грн.
Рішення мотивоване тим, що судом встановлено та не заперечується сторонами, відповідач здійснював оплату послуг з передачі електричної енергії за період з лютого 2022 року по серпень 2023 року з порушенням строків, передбачених п. 5.2. договору. Таким чином, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати за надані послуги, позивачем нараховано 3% річних у сумі 2 601 880,88 грн, інфляційні втрати у сумі 2 290 800,99 грн. Перевіривши розрахунки 3% річних, інфляційних втрат, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у сумі 2 601 880,88 грн та інфляційні втрати у сумі 2 290 800,99 грн. Враховуючи умови договору та норми чинного законодавства, з огляду на відсутність в матеріалах справи сертифікату про форс-мажорні обставини, виданий Торгово-промисловою палатою України, доказів повідомлення позивача про неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання у внаслідок настання форс-мажорних обставин з наданням відповідних доказів позивачу, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин. Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що штрафні санкції підлягають стягненню за самий факт невиконання відповідачем зобов'язань, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки. Посилання відповідача на незадовільний майновий стан відповідача не є винятковим випадком для зменшення штрафних санкцій. враховуючи, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості випадку, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд залишає без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, поведінка позивача, з урахуванням наведених нижче обставин, свідчить про надання ним згоди відповідачу на зміну порядку оплати послуг ПАТ «НЕК «Укренерго».
Скаржник вказує на те, що відповідач направив на офіційну електронну пошту nec-kanc@ua.energy ПрАТ «НЕК «Укренерго» лист від 07.03.2022 вихідний номер 167, відповідно до якого, керуючись договором, повідомив про виникнення 24.02.2022 обставин непереборної сили (форс-мажору), що виникли поза волею користувача та можуть повністю або частково обмежувати виконання останнім зобов'язань та додано лист-засвідчення форс-мажорних обставин Президента Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.
На переконання скаржника, позивач у листі № 01/11273 визнав факт настання форс-мажорних обставин, прийняв рішення не застосовувати штрафні санкції, проте запропонував розірвати договір через тривалу дію форс-мажорних обставин, а зазначення позивачем у листі № С1/11370 про те, що позивач просить з розумінням поставитися до складної ситуації і по можливості виконувати договірні обов'язки в частині повноти та вчасності розрахунків, на переконання скаржника, свідчить про те, позивач визнав факт настання форс-мажорних обставин, прийняв рішення не застосовувати штрафні санкції, дозволив відповідачу оплачувати послуги за договором по можливості, тобто не в суворій відповідності до умов договору, без застосування за це штрафних санкцій.
Скаржник вважає, що з листів позивача, в тому числі претензії, враховуючи факт відсутності будь-яких інших звернень/зауважень щодо несвоєчасної оплати відповідачем авансових платежів за договором (фактично «мовчазної згоди» з рішенням відповідача оплачувати послуги по договору по факту їх надання, а не авансом) в період березня 2022 року - травня 2023 року, вбачається, що позивач дозволив на період військової агресії росії проти України здійснювати платежі за договором по факту надання послуг позивачем, а не авансом, та не планує застосовувати до відповідача штрафні санкції за порушення відповідних умов договору щодо оплати послуг, а для тлумачення листів позивача відповідач використовував метод «чесного читання наказу», відповідно до якого Суд, здійснюючи тлумачення норми, не повинний тлумачити норму не у повній відповідності до її змісту, вбачати в ній щось інше або взагалі заперечувати необхідність застосування такої норми права, тому, відсутність вказівки в листах позивача про намір застосовувати штрафні санкції за договором свідчить про те, що ним було прийнято рішення не застосовувати їх без попередження та надано дозвіл відповідачу здійснювати оплату послуг позивача не авансовими платежами, а за фактом їх надання.
Скаржник зазначає, що відповідно до Господарського кодексу України та договору позивач має право, а не обов'язок, приймати рішення про застосування штрафних санкцій, а відповідно може й прийняти рішення про незастосування штрафних санкцій.
Скаржник вказує на те, що позивач не надає доказів, що інфляція відбувалася саме в першій, а не другій половині місяця, у розрахунках. В порушення вимог ст. 625 ЦК України представник позивача заявив позов про стягнення трьох відсотків річних на суму простроченої заборгованості не зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату зазначених сум.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що у договорі передбачено обов'язок відповідача здійснювати оплату вартості за плановий обсяг послуги, що має бути не менше 1/5 від планової вартості Послуги та здійснена у строки визначеного п.5.2 Договору. Жодного іншого порядку сплати планової вартості послуги в договорі не встановлено. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивач вказує на те, що посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку. При цьому сертифікат Торгово-промислової палати України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 21 липня 2021 року по справі № 912/3323/20. Верховний Суд в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20 чітко зазначив, що відсутність коштів на виконання зобов'язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч.2 ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та не може вважатись форс-мажором.
Узагальнені доводи додаткового письмового пояснення
Відповідач вважає, що вся сума інфляційних втрат в розмірі 2 290 800,99 грн заявлена позивачем до стягнення безпідставно, оскільки всі прострочені грошові зобов'язання, які були несвоєчасно викопні Відповідачем, були погашені в поточному місяці або в максимум 14 днів наступного місяця. Отже, невиконані грошові зобов'язання не тривали понад один наступний за місяцем у якому повинен був здійснений платіж.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засідання 14.01.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні 14.01.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до автоматизованого розподілу справу № 910/13789//23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 14.10.2024, для розгляду справи № 910/13789/23 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23. Призначено справу № 910/13789/23 до розгляду у судовому засіданні 19.11.2024.
У судовому засіданні 19.11.2024 оголошено перерву до 14.01.2025 та продовжено строк розгляду справи.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміни колегії суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/13789/23 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019, як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2 Статуту НЕК «Укренерго».
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п.55 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Як вбачається із матеріалів справи, 29.03.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (правонаступник Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», позивач) та відповідачем укладено договір № 0493-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, позивач, за договором ОСП, зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії, а відповідач, за договором користувач, зобов'язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно із п. 1.2 договору, сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правила ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
Відповідно до п. договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, передбачено, що планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється позивачем на своєму офіційному вебсайті.
Згідно з пунктом 4.1 договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги: 1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих відповідачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання відповідачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді; 2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
Відповідно до пункту 5.1 договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, погоджено, що відповідач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги позивача таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму: 2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця відповідач передає позивачу повідомлення про зміну обсягів послуги. Позивач протягом 5 робочих днів з моменту отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів (п. 5.3. договору), в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021.
Відповідно до п. 5.5 договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, відповідач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих позивачем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Систем управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонуванню електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються відповідачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, відповідач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді позивач направляє відповідачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає відповідачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Відповідач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Відповідно до п.5.6 договору, в редакції Додаткової угоди від 21.12.2021, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від позивача за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги відповідач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення позивачем повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє відповідача від платіжного зобов'язання у встановлений цим договором термін. Якщо відповідач не надає позивачу повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
В подальшому, 03.01.2023 між сторонами підписано Додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0493-02024 від 29.03.2019, якою договір викладено в новій редакції.
За змістом п. 4.1. договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання позивача до ІТС механізму плановий обсяг послуги формується відповідачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання відповідачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді; 2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі. У період після приєднання позивача до ІТС механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.
Відповідно до п. 5.1 договору, в редакції додаткової угоди від 03.01.2023, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 договору, в редакції додаткової угоди від 03.01.2023, визначено, що відповідач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги позивача таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пункт 13.1. договору, в редакції додаткової угоди від 03.01.2023, визначено договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023. Якщо відповідач не направив позивачу у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.
В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач виконав свої зобов'язання та надав відповідачу послуги, що підтверджується Актами приймання-передачі послуг та Актами коригування за період з лютого 2022 року по серпень 2023 року.
Позивачем у період з лютого 2022 року по серпень 2023 року виставлено відповідачу рахунки-фактури за послуги передачі електричної енергії, які направлені за допомогою Сервісу, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи роздруківки з Сервісу «АСКОД».
За доводами позивача, відповідач за поставлену електричну енергію розраховувався з порушенням строків, встановлених у п. 5.2. договору, у зв'язку із чим, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у сумі 2 601 880,88 грн, інфляційні втрати у сумі 2 290 800,99 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII (надалі - Закон № 2019-VIII).
Статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до п. 40 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Згідно розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим Кодексом.
Доступ до системи передачі надається користувачу лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії (пункт 1.3. розділу ХІ Кодексу системи передачі).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач здійснював оплату послуг з передачі електричної енергії за період з лютого 2022 року по серпень 2023 року з порушенням строків, передбачених п. 5.2. договору, що не спростовано відповідачем.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника про те, що позивачем не надано доказів, що інфляція відбувалася саме в першій, а не другій половині місяця, оскільки Об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 сформулювала позицію щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць та вважає за доцільне роз'яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 Верховний Суд дійшов таких висновків: "40. При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.».
Перевіривши розрахунок, доданий позивачем до позовної заяви, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи відсутність повноважень виходу за межі позовних вимог, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача є суми інфляційних витрат та 3% річних у розмірах 2 290 800,99 грн та 2 601 880,88 грн, відповідно.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався на виникнення 24.02.2022 обставин непереборної сили (форс-мажору), що виникли поза волею користувача та повністю або частково обмежували виконання відповідачем зобов'язань.
Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (презумпція вини).
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Іншими словами, невиконання зобов'язання має знаходитись у прямому причинно-наслідковому зв'язку з дією обставин непоборної дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань.
Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
У той же час, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Тобто, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується зазначає, що загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Водночас, відповідачем не було надано позивачу сертифікату Торгово-промислової палати (відповідно до умов договору) на підтвердження впливу форс-мажорних обставин, на можливість виконання своїх зобов'язань за договором.
Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного не доведено відповідними доказами, тобто, введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, у зв'язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо неможливості виконання зобов'язань за договором.
Крім того, згідно з п. 10.1. та п. 10.2. договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин. Якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин (техногенного/природного/соціально-політичного/військового характеру), унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов'язань за договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу сторону. Неповідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов'язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань. Термін виконання зобов'язань за цим договором у разі форс-мажорних обставин відкладається на строк дії таких обставин. У разі дії форс-мажорних обставин більше 15 календарних днів сторони мають право відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за цим договором та в установленому порядку розірвати договір. Розірвання цього договору тягне за собою відповідні правові наслідки щодо діяльності сторін на ринку електричної енергії. Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України іншим компетентним органом, установою.
Однак, відповідачем не надано доказів дотримання порядку визначеного пунктом 10.1. та 10.2. договору щодо повідомлення про настання форс-мажорних обставини позивача з належними доказами неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Враховуючи викладене, умови договору та норми чинного законодавства, з огляду на відсутність в матеріалах справи сертифікату про форс-мажорні обставини, виданого Торгово-промисловою палатою України, доказів повідомлення позивача про неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання у внаслідок настання форс-мажорних обставин з наданням відповідних доказів позивачу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин при виконанні зобов'язань за договором.
Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти мали бути отримані.
Ураховуючи наведене вище, а також правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23.
З огляду на залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 7 682 880,88 грн та пені у розмірі 32 120 564,27 грн, розгляду підлягало клопотання відповідача в частині зменшення розміру 3% річних.
Відповідач посилається на те, що позивачу діями відповідача не було заподіяно (не могло бути заподіяно) жодних збитків. Крім того, відповідач завжди виконував свої зобов'язання добровільно, без будь-яких нагадувань зі сторони позивача, фактично лише змінивши спосіб оплати за договором з авансових платежів на оплату послуг по факту їх надання. Причиною переходу відповідачем від авансових платежів за договором до платежів за фактом надання послуг стало погіршення стану розрахунків споживачів електроенергії з відповідачем, а також намір ТОВ останнього зменшити фінансове навантаження на АТ «Укрзалізниця», яке забезпечувало евакуацію людей та інші важливі задачі, які постали перед Україною після початку війни. При цьому, період прострочення платежів за договором не перевищував 30 днів, а в деяких випадках становив лише декілька днів.
Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розглядаючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, суд виходить із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, і враховує, що неустойка як засіб розумного стимулювання виконання основного грошового зобов'язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Штрафні санкції підлягають стягненню за самий факт невиконання відповідачем зобов'язань, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/471/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у справі № 910/13789/23 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.
Відтак, правовідносини у справі № 902/417/18 та № 910/13789/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості випадку, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, тому підстави для зменшення розміру 3% річних відсутні.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором з простроченням, доводів позивача не спростовано, з огляду на відсутність підстав для зменшення 3% річних санкцій, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3% у розмірі 2 601 038,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 290 800,99 грн, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23, відсутні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Відповідно до п. 15.2 договору, у разі внесення змін до типової форми договору про надання послуг з передачі електричної енергії сторони зобов'язані внести відповідні зміни до цього договору у строки, визначені відповідним рішенням Регулятора.
Доводи скаржника про те, що поведінка позивача свідчила про надання останнім згоди відповідачу на зміну порядку оплати послуг ПАТ «НЕК «Укренерго», спростовуються відсутністю внесення змін до договору в частині порядку розрахунків (розділ 6).
Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.90.2024 у справі № 910/13789/23 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/13789/23 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/13789/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 30.01.2024.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім