Справа № 299/5528/23
Іменем України
21 січня 2025 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Мацунич М.В., Кожух О.А.
з участю секретаря Ормош О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 08 квітня 2024 року, у справі № 299/5528/23 (Головуючий: Надопта А.А.), -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що 20.11.2014 року між сторонами був зареєстрований шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Закарпатської області та видано свідоцтво серія НОМЕР_1 .
Позивачка зазначає, що спільне життя з відповідачем у них не склалося і рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18.02.2020р шлюб між ними розірвано. Після розлучення донька залишилась проживати разом з нею, що підтверджується довідкою Горінчівської сільської ради від 24.05.202р. №313/02-30, актом депутата про обстеження матеріально-побутових умов від 17.07.2023р. та довідкою про склад сім'ї від 17.07.2023р.за № 490/02-30.
Оскільки, відповідач не надавав доньці жодної матеріальної допомоги, то позивачка звернулася до Виноградівського районного суду про стягнення із нього аліментів.
Рішенням Виноградівського районного суду від 23.08.2022р. стягнуто із відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 2500 грн. щомісячно, починаючи із 14.07.2022р. до досягнення дитиною повноліття.
Однак, відповідач аліменти на доньку не сплачує, тому із липня 2022р. існує заборгованість по оплаті аліментів у розмірі 31 250 гривень, що підтверджується довідкою розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 01.08.2023р. №28077, виданою Виноградівським відділом ДВС у Берегівському районі Закарпатської області.
Позивачка вказує, що їх спільна дитина знаходиться на її повному утриманні, відповідач не підтримує із донькою жодних відносин, не виявляє жодного бажання приймати участь у її вихованні, не телефонує, не цікавився життям та здоров'ям доньки її розвитком та не приймає жодної участі у додаткових витратах на дитину пов'язаних із здоров'ям та розвитком дитини.
Зокрема, донька ОСОБА_3 у 2021 -2022 році відвідувала Горінчівський заклад дошкільної освіти ( ясла-садок), де готувалася до вступу до школи і відповідач ні разу не прийшов до доньки на виступи та не навідав її, за останні роки навіть не привітав дитину із днем народження.
Позивачка також зазначає, що 12.08.2020р. вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 ( після одруження взяв прізвище ОСОБА_4 ), що підтверджую свідоцтвом про шлюб, і з того часу, вітчим ОСОБА_6 виховує доньку ОСОБА_3, матеріально її утримує, сприяє її розвитку та сприйняттю дитиною навколишнього світу, самоусвідомлення, допомагає у навчанні, тобто теперішній чоловік позивачки повністю замінив дитині батька, натомість, відповідач про справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини та матеріальному забезпеченню, а відтак відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, у зв'язку з чим позивачка просить суд позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Рішенням Виноградівського районного суду від 08 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема, щодо належного виконання своїх аліментних зобов'язань.
Покладено на Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як під час розгляду комісією органу опіки і піклування виконавчого комітету Горінчівської сільської ради заяви про встановлення графіку побачень із батьком, дитина не впізнала батька та назвала його дядьком якого не знає. Відповідно до висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Горінчівської сільської ради про участь батька у вихованні доньки встановлено графік побачень, однак, відповідач жодного разу не прийшов до доньки у визначені органом опіки і піклування дні. Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх батьківських обов'язків та не бере участі у вихованні дитини і станом на дату написанням апеляційної скарги відповідач свою поведінку не змінив, доньку не навідав жодного разу. Відповідач своїх батьківських обов'язків зокрема обов'язку виховувати дитину, приймати участь у її житті, піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя не виконує протягом тривалого часу та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Мацола А.В., яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
ОСОБА_2 та його представник адвокат Нечаєв В.В. у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату час і місце розгляду справи представник був належним чином повідомлений, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а. с. 199) і його неявка не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч 2 ст. 372 ЦПК України.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 20 листопада 2014 року і від даного шлюбу народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис №84 виноградівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Закарпатської області та видано свідоцтво серія НОМЕР_1 .
Рішенням Хустського районного суду від 18.02.2020 року шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу донька ОСОБА_3 залишилась проживати разом із матір'ю ОСОБА_1 , що стверджується довідкою Горінчівської сільської ради від 24.05.202р. №313/02-30, актом депутата про обстеження матеріально-побутових умов від 17.07.2023р. та довідкою про склад сім'ї від 17.07.2023р.за № 490/02-30.
У частині 1 ст.4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦП України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
В основі положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Вирішуючи заявлений спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстав передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав відповідача по справі, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у запереченні на позов, під час розгляду справи у суді, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Згідно з положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування ( про доцільність чи не доцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновки органу опіки та піклування виконавчого комітету Горінчівської сільської ради Хустського району Закарпатської області та Виноградівської міської ради судом обґрунтовано не взято до уваги, так як такі не містять відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновки не містять доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, з посиланням на докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення відображені у рішенні суду, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Виноградівського районного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 січня 2025 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя Закарпатського
апеляційного суду Г.Г. Собослой