Справа № 127/16424/24
Провадження № 22-ц/801/151/2025
Категорія: 66
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Сало Т. Б.
28 січня 2025 рокуСправа № 127/16424/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Бессараб Н.М. в м. Вінниці, повне рішення суду складено 25 жовтня 2024 року, в цивільній справі за позовом виконавчого комітету Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання,
встановив:
У травні 2024 року виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , у тому числі шляхом зняття його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2021 року у справі №127/6351/21 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права користування, зобов'язання укласти договір найму, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язано виконавчий комітет Вінницької міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму на вказану квартиру.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08 липня 2021 року №1645 «Про зміну договору найму жилих приміщень та часткові зміни в рішенні виконавчого комітету міської ради від 27.05.2021 №1288» надано дозвіл житлово-експлуатаційним конторам, відповідним підприємствам, установам, організаціям, які обслуговують будинок, а в будинках де створено ОСББ - відповідним об'єднанням на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім'ї квартиронаймача. Відповідно до п. 1.9 вказаного рішення, надано дозвіл на укладення договору найму на однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , жилою площею 11,2 кв.м. з ОСОБА_1 на підставі рішення суду.
На підставі викладеного вище, між виконавчим комітетом Вінницької міської ради та ОСОБА_1 укладено договір найму спірної квартири.
22 квітня 2024 року до департаменту житлового господарства Вінницької міської ради надійшов Акт обстеження МКП УК «Господар Люкс» щодо вказаної квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 з березня 2022 року у вказаній квартирі не з'являється, а у квартирі з'являються/проживають сторонні особи.
Виконавчий комітет Вінницької міської ради зазначає, що вказана вище квартира перебуває у комунальній власності Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради, а ОСОБА_1 не повідомляв виконавчі органи Вінницької міської ради про свою відсутність та причини цієї відсутності понад шість місяців у вказаному житловому приміщенні, тобто з жодними заявами з даного приводу не звертався, тому вважає, що ОСОБА_1 втратив право на користування спірною квартирою. Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із вказаним рішенням, виконавчий комітет Вінницької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У скарзі зазначає, що після розгляду даної справи, як стало відомо представнику виконавчого комітету, ОСОБА_1 , після початку повномасштабного вторгнення, виїхав та постійно перебуває за кордоном, а саме у Великій Британії. Спірна квартира перебуває у комунальній власності Вінницької міської ради, а ОСОБА_1 не повідомляв виконавчі органи Вінницької міської ради про свою відсутність та причини цієї відсутності понад шість місяців у житловому приміщенні, тобто з жодними заявами з даного приводу відповідач не звертався. Тому ОСОБА_1 втратив право на користування спірною квартирою.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Також просить стягнути з позивача на його користь понесені судові витрати.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, що в спірній квартирі відсутні особисті речі відповідача, а також що відповідач крім спірної квартири має в користуванні чи у власності інше житло, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 71 ЖК УРСР. Також суд вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами позовні вимоги щодо зняття відповідача ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням даної справи та ґрунтуються на вимогах матеріального права у спірних правовідносинах.
Встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2021 року, яке набрало законної сили 28 травня 2021 року, в цивільній справі №127/6351/21 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права користування, зобов'язання укласти договір найму, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирною АДРЕСА_1 та зобов'язано виконавчий комітет Вінницької міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13-15).
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08 липня 2021 року №1645 «Про зміну договору найму жилих приміщень та часткові зміни в рішенні виконавчого комітету міської ради від 27.05.2021 року №1288» надано дозвіл житлово-експлуатаційним конторам, відповідним підприємствам, установам, організаціям, які обслуговують будинок, а в будинках де створено ОСББ - відповідним об'єднанням на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім'ї квартиронаймача: на однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , жилою площею 11,2 кв.м., з ОСОБА_1 на підставі рішення суду (витяг з рішення, п.п.1.9 п.1) (а.с. 9).
15 липня 2021 року між міським комунальним підприємством «Управляюча компанія «Господар Люкс» (наймодавець) та ОСОБА_1 (наймач), на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №1645 від 08 липня 2021 року, укладено договір найму житла, яке перебуває у комунальній власності в. Вінниці, а саме згаданої вище квартири (а.с. 63 на звороті - 64).
Згідно з наданими суду поясненнями представників сторін, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Вінницької міської територіальної громади.
Згідно з довідкою МКП «УК «Господар Люкс» №05-21/410 від 01 травня 2024 року, відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 по квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у ній проживають: з 03 серпня 2021 року - ОСОБА_1 (власник, наймач), з 03 квітня 2024 року - ОСОБА_2 (дружина) (а.с. 12).
Відповідно до витягів з Реєстру Вінницької територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: з 03 серпня 2021 року - ОСОБА_1 ; з 03 квітня 2024 року - ОСОБА_2 ; з 03 липня 2024 року - ОСОБА_3 (а.с. 11, 38 на звороті, 55).
Згідно з актом мешканців будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 22 квітня 2024 року, в квартирі АДРЕСА_1 невідомо чи хтось проживає, двері зачинені. Мешканців не бачили, зокрема ОСОБА_1 з березня 2022 року. Періодично в даній квартирі з'являються (проживають) невідомі особи - квартиранти, які за останні два роки змінювалися тричі (а.с. 10).
Виконавчий комітет Вінницької міської ради, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 понад шість місяців, не повідомляв виконавчі органи міської ради про свою відсутність та причини свої відсутності понад вказані строки, вважає, що ОСОБА_1 втратив право на користування цією квартирою.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).
У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК України).
Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
У постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі №759/19579/17, від 16 червня 2021 року в справі №289/2299/18 зазначено, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі №404/9215/19 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При зверненні до суду із вказаним позовом виконавчий комітет Вінницької міської ради зазначив, що ОСОБА_1 проживав у квартирі АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору найму.
Вказаний договір найму з ОСОБА_1 було укладено 15 липня 2021 року.
На підтвердження того факту, що ОСОБА_1 у зазначеній квартирі не з'являється з березня 2022 року, тобто відсутній у жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, виконавчим комітетом було надано Акт обстеження МКП УК «Господар Люкс».
Тому, на думку виконавчого комітету, ОСОБА_1 є таким, що втратив право користування цією квартирою.
Процесуальний закон покладає обов'язок саме на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Суд першої інстанції відхилив, як доказ, наданий позивачем Акт мешканців будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 22 квітня 2024 року, зазначивши, що він не підтверджує факт не проживання відповідача у спірній квартирі з березня 2022 року без поважних причин.
Вказаний висновок виконавчим комітетом Вінницької міської ради в апеляційній скарзі не заперечується.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 , який працював у департаменті житлового господарства Вінницької міської ради, після початку повномасштабного вторгнення рф виїхав та постійно перебуває за кордоном, а саме у країні Європейського союзу - Великій Британії. Про вказані обставини представнику виконавчого комітету стало відомо після розгляду даної справи. Спірна квартира перебуває у комунальній власності Вінницької міської ради, а ОСОБА_1 не повідомляв виконавчі органи Вінницької міської ради про свою відсутність та причини цієї відсутності понад шість місяців у квартирі.
Вказані доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
За змістом ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.
Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.
Звертаючись до суду із даним позовом, виконавчий комітет Вінницької міської ради надав повний перелік документів, які були наявні у нього та які, на його думку, підтверджували викладені в позовній заяві обставини, і на підставі вказаних доказів судом першої інстанції було ухвало рішення.
Разом із апеляційною скаргою виконавчий комітет Вінницької міської ради подав клопотання, в якому просив задовольнити клопотання щодо витребування інформації/документів щодо перетину кордону гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для підтвердження/спростування фактів, на які виконавчий комітет Вінницької міської ради посилався у своїй апеляційній скарзі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 січня 2025 року у задоволенні вказаного клопотання було відмолено, оскільки встановлено, що з даним позовом до суду виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся у травні 2024 року, а оскаржуване рішення ухвалено судом 15 жовтня 2024 року.
Клопотань про витребування доказів виконавчий комітет Вінницької міської ради під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв.
У клопотанні заявник не обґрунтував поважність причин неподання (неможливість подання) до суду першої інстанції доказу, який він просить витребувати.
Апеляційним судом було відхилено позицію скаржника з приводу того, що про вказані в клопотанні обставини йому стало відомо в судових дебатах, оскільки, як визначено ст. 243 ЦПК України, якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі.
Доказів того, що виконавчий комітет Вінницької міської ради звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України, про що він зазначає в своєму клопотанні, ним не надано.
Крім того, заявляючи клопотання щодо витребування документів/інформації щодо перетину кордону, виконавчий комітет не зазначив, у якого саме органу (установи) їх слід витребувати.
Таким чином апеляційний суд за результатами розгляду вказаного клопотання дійшов висновку, що за відсутності поважних причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк підстави для прийняття нових доказів відсутні.
Підсумовуючи апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надавши належну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.Ю. Береговий
О.В. Ковальчук