Справа №:755/10337/24
Провадження №: 2/755/6433/24
"25" жовтня 2024 р. місто Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.,
секретарі Лазоренко Н.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)
представник позивача - адвокат Мєшальніков О.В.,
відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину в об'єкті нерухомого майна, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами:
«визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1203101780000), загальною площею 76,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, загальною площею 76,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, загальною площею 76,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ».
16 липня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину в об'єкті нерухомого майна і призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За змістом положень статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
06 серпня 2024 року (вх. № 43572) до суду надійшов відзив на позов, поданий відповідачем ОСОБА_2 , в якому останній позов визнає та не заперечує проти його задоволення.
07 серпня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мєшальніков Олександр Володимирович у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що з 20 червня 2008 року позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбних відносин у сторін народилася спільна дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 ними були придбані майнові права на квартиру АДРЕСА_2 ), вартістю 883 183 гривні 15 копійок. Так, 14 серпня 2014 року ОСОБА_2 зі згоди позивача та в інтересах сім'ї, уклав з ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» договір купівлі-продажу майнових прав №7170/РН-К, відповідно до якого компанія продала, а покупець придбав майнові права на вищевказану квартиру з наступними характеристиками: поверх будинку - 17, номер квартири - 132, кількість кімнат - 2, загальна площа - 76,20 кв.м. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 березня 2017 року № 83109130 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 . Державна реєстрація права власності здійснена 18 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, акта прийому-передачі майнових прав, додатковий перелік інвесторів, серія та номер: 7170/РН-К, виданий 14.08.2014, видавник: сторони; довідка, серія та номер: Ф/432, виданий 10.02.2017, видавник: ПАТ «ХК «Київміськбуд». У зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 не можуть досягнути згоди між собою про розподіл зазначеного спільного майна, єдиною можливістю вирішити цей спір є визнання за сторонами ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу, із залишенням його в їх спільній частковій власності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві на позовну заяву просив здійснювати розгляд справи у його відсутність, позов визнає та не заперечує проти його задоволення.
Вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд дійшов наступних висновків.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Зі змісту нормативних положень Глав 7 та 8 Сімейного кодексу України вбачається, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України.
За змістом цієї норми майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Згідно з положенням 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 Цивільного кодексу України)
Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положенням статті 370 Цивільного кодексу України визначено право співвласників на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або судом.
Цивільний кодекс України регулює відносини, що складаються між співвласниками стосовно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, визначаючи порядок володіння, користування та розпорядження таким майном, що визначає зміст права спільної сумісної власності. Хоча при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не визначений, це не позбавляє можливості кожного з них права на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у натурі.
Частиною першою статті 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
Судом встановлено, що 20 червня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 867.
14 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» («Компанією») та ОСОБА_2 («Покупцем») укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 7170/РН-К, відповідно до умов якого компанія продає, а покупець придбає майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , на умовах та в порядку, що визначені у цьому договорі.
Згідно з п. 1.4. договору купівлі-продажу майнових прав компанія зобов'язана передати покупцеві майнові права на квартиру, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав після отримання сертифікату відповідності закінченого будівництвом об'єкта та проведення кінцевих розрахунків за фактично збудовану площу відповідно до технічних паспортів, виготовлених суб'єктом господарювання, що проводить технічну інвентаризацію. Покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акта приймання-передачі майнових прав.
24 лютого 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» («Компанією») та ОСОБА_2 («Покупцем») складено акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт до договору купівлі-продажу майнових прав № 7170/РН-К від 14 серпня 2014 року, за умовами якого компанія передала, а покупець прийняв майнові права на квартиру з наступними характеристиками: 1.1. Житловий будинок АДРЕСА_2 ; (поштова адреса: АДРЕСА_1 ); 1.2. Номер квартири - 132 (сто тридцять два); 1.3. Поверх будинку - 17 (сімнадцять); 1.4. Кількість кімнат - 2 (два); 1.5. Загальна площа - 76,20 кв.м.; 1.6. Житлова площа - 36,20 кв.м.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованої 01 червня 2024 року за номером 381166663, 18 березня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень даної статті поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв'язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.
Відповідно до приписів статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, майно, належне обом із подружжя, визначається як спільна сумісна власність, тобто спільна власність двох осіб - подружжя - без визначення часток кожного з них.
Так, відповідно до вимог частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
При поділі майно, що знаходиться в спільній сумісній власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної власності припиняються, оскільки кожному з співвласників буде належати його частина вже на праві приватної власності. Отже, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 4 ст. 372 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2017 року № 11 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Виходячи з предмету позову, позивач просить суд здійснити поділ спільного майна подружжя з урахуванням ідеальних часток та визнати право власності за подружжям на ідеальну частку кожному квартири АДРЕСА_3 .
При встановлені у справі обставини в контексті норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 77,78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 60 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частин 2, 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідачем не заперечується факт, що вищевказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана подружжям під час перебування у шлюбі, тому, виходячи з позиції сторін спору, суд враховує, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню відповідно до приписів частини першої статті 82 ЦПК України.
Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, беручи до уваги пояснення сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання квартири АДРЕСА_3 , об'єктом спільного сумісного майна подружжя та визнання за сторонами ідеальних часток спірної квартири, оскільки судом встановлено, що спірне майно придбано подружжям за час перебування у шлюбі та за спільні грошові кошти, тому є їхньою спільною сумісною власністю, при цьому суд враховує позицію відповідача, який у межах розгляду даної справи визнав позов, підтримує позицію позивача щодо порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, що є предметом поділу, не оспорював оцінку вартості об'єкта нерухомого майна.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України с уд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (стаття 89 Цивільного процесуального кодексу України)
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину в об'єкті нерухомого майна є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 570 гривень 00 копійок.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368, 370, 372 Цивільного кодексу України, статтями 57, 60, 63, 65, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 206, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину в об'єкті нерухомого майна, - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру, загальною площею 76,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку квартири, загальною площею 76,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку квартири, загальною площею 76,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7570 гривень 00 копійок.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_6
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.