Справа № 569/12628/24
30 січня 2025 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком,-
В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком звернувся ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просить суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суду представник позивача додатково пояснила, що малолітня донька позивача та відповідачки проживає разом з батьком, який в повній мірі виконує свої обов'язки щодо виховання, навчання, харчування та задоволення всіх потреб дитини. Для цього купує всі необхідні продукти харчування, потрібний, відповідно до пори та сезону року одяг. В разі потреби, своєчасно забезпечує медичні обстеження лікування, в тому числі несе інші необхідні витрати пов'язані з покращенням здоров'я дитини, оздоровленням, відпочинком та дозвіллям. В тому числі несе необхідні витрати для забезпечення дитині необхідних умов для дошкільного навчання, творчого, культурного та іншого розвитку. Натомість відповідачка повідомила позивача, що має намір виїхати за кордон на постійне проживання так як знайшла у Польщі собі роботу, де заробітна плата буде відповідати її вимогам. Однак, умови роботи не дають можливості взяти з собою їх спільну дитину.
Просила суд врахувати ті обставини, що донька позивача та відповідачки є малолітньою, потребує більше турботи батька, так як фактично має більший емоційний зв'язок саме з ним, адже постійно проживала раніше з ним на час перебування її матері по роботі за межами Рівненської області, в тому числі перебувала з батьком, на час поїздок відповідачки за межі України. Наміру чинити перешкоди для спілкування матері з дитиною позивач не має.
Тому, представник позивача просила суд враховуючи викладене у позовній заяві та вищезазначене заявлені позовні вимоги позивача задоволити.
В судове засідання відповідачка повторно не з'явилась, однак 02 грудня 2024 року подала до Рівненського міського суду Рівненської області письмову заяву наступного змісту: «У вашому провадженні перебуває на розгляді справа за позовом щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , з батьком. У зв'язку з тим, що я через роботу систематично перебуваю за межами Рівненської області в тому числі, по роботі маю виїхати за межі України, тому за таких обставин, я не маю змоги прибувати на судові засідання по вищевказаній справі. Просить суд розглянути справу без її особистої присутності в усіх судових засіданнях. Щодо винесення заочного рішення суду та задоволення позову позивача не заперечую.».
В судовому засіданні представник третьої особи підтримала висновок органу опіки та піклування №08-01-1818/24 від 08.11.2024 про доцільне визначення місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі являються батьками малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 15 липня 2023 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Рівне Рівненський район Рівненська область Україна, про що 14 липня 2023 року складено відповідний актовий запис №1263. Батьками записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З дослідженого в судовому засіданні висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-01-1818/24 від 08.11.2024 вбачається наступне:
«Розглянувши матеріали справи про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування встановив.
Батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували. За час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_4 , стосовно якої ОСОБА_1 визнав батьківство.
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визначення місця проживання дитини. В позовній заві він вказав, що після народження доньки у нього з ОСОБА_2 почали виникати побутові сварки. Позивач вказує, що він повністю забезпечував потреби спільної з відповідачкою дитини і основні його з відповідачкою потреби. Однак ОСОБА_2 прийняла рішення знайти собі роботу за кордоном, неодноразово їздила за межі України. На даний час з донькою вона не проживає.
Батько ОСОБА_1 , 1981 р.н. з донькою проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У цій квартирі, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21945579 від 20.02.2009, ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить частина. За вказаною адресою створені комфортні умови для проживання. Малолітня забезпечена усім необхідним для виховання і розвитку. Батько дитини працює без оформлення трудових відносин, має достатній самостійних дохід. Доньку йому допомагає глядіти його мама ОСОБА_5 , яка проживає разом з ними.
Малолітня ОСОБА_6 перебуває на обліку в КНП «ЦПМСД «Центральний» РМР. З 04.09.2023. законним представником дитини при укладенні декларації з сімейним лікарем була мама ОСОБА_2 . За інформацією лікаря ОСОБА_7 , дитиною займається тато. Він приводить дитину на щомісячний огляд та на огляд під час хвороби дівчинки.
Дошкільного дитячого закладу ОСОБА_4 не відвідує у зв'язку з малолітнім віком.
Мати дитини ОСОБА_2 , 1992 р.н., з'явилась до служби у справах дітей та надала письмове пояснення в якому вказала, що фактично з дитиною вона тривалий час не проживає. Донька постійно живе у тата, іноді мама бере ОСОБА_4 до себе. ОСОБА_8 не має постійного доходу, шукає роботу, влаштовує своє особисте життя, оскільки не має наміру підтримувати стосунки з батьком дитини в подальшому. ОСОБА_2 не заперечує проти визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 з батьком. Питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини просить розглядати у її відсутності.
Думка дитини про те, з ким вона хоче проживати не з'ясована через її малолітній вік.
Питання про визначення місця проживання ОСОБА_3 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 07.11.2024. на засіданні комісії був присутній батько дитини ОСОБА_1 . Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення ОСОБА_1 , комісія з питань захисту прав дитини, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітету Рівненської міської ради, прийняла рішення про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
Керуючись ст.19, ст.160 та ст.161 Сімейного кодексу України, вважаємо за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .».
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18).
У п.6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції.
Аналіз змісту вказаних норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, а дитини, яка досягла десяти років - спільна згоду батьків та самої дитини. І тільки у разі наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тобто, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, має перебувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
Разом з тим, під час судового розгляду справи суд встановив, що відповідачка заявлені позовні вимоги визнала повністю, не заперечила проти їх задоволення, про що підтвердила в своїх заявах про розгляд справи без її участі та визнання позовних вимог у повному обсязі і не заперечує проти їх задоволення (а.с.46,55), і у письмових поясненнях даних нею особисто Службі у справах дітей як зазначено у висновку органу опіки та піклування (а.с.38).
Отже, сторони, як це і передбачено положеннями ст.160 СК України, визначили місце проживання малолітньої доньки з батьком за взаємною згодою.
Відповідачка, як мати дитини, не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з батьком, що беззаперечно свідчить про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання доньки та не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача, які відповідачем жодним чином не порушуються, не оспорюються або визнаються.
Отже, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема у суді.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Спір у даній справі щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_9 (оскільки дочка досягла 16 років та має право на власний вибір з ким з батьків вона бажає проживати) ініційований батьком дитини (позивачем), з яким дитина і так фактично проживає і від якого мати дитини (відповідачка) не вимагає зміни його місця проживання.
Після звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дівчинки безпосередньо з нею, як матір'ю, суду не надала.
Оцінюючи вищезазначене, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка і так фактично проживає з ним, мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання доньки у позивача та не заперечує щодо подальшого проживання дитини з батьком.
В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 15 січня 2025 року по цивільній справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) «… З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).».
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що вимоги про визначення місця проживання малолітньої доньки позивач заявив передчасно, оскільки звернення до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та, принаймі, існувати на час вирішення справи у суді, який у даному випадку - відсутній. Тому, на підставі вищевикладеного, а також у зв'язку з відсутністю між сторонами спору щодо місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_3
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне, вул.Поштова, 2, код ЄДРПОУ 25675397
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов