Справа № 161/16149/15-к
24 січня 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської областів складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження №42015030000000026 від 24.02.2015 року про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Черниші Канівського району Черкаської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючий суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області, не одружений, на утриманні має одну неповнолітню дитину,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, суд -
Указом Президента України від 02.08.2006 №663/2006 ОСОБА_4 призначено на посаду судді Горностаївського районного суду Херсонської області строком на п?ять років.
ОСОБА_4 15.11.2006 склав присягу судді та присягнув чесно і сумлінно виконувати обов?язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об?єктивним і справедливим.
Указом Президента України від 25.07.2008 №675/2008 ОСОБА_4 переведено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області в межах п?ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України від 22.09.2011 року №3782-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_4 обрано на посаду судді безстроково.
ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що під час винесення рішення по цивільної справі №2-3111\11 за позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 від 25.03.2011 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності ним було вчинене службове підроблення, яке виразилося у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складанні і видачі завідомо неправдивих офіційних документів
Відповідно до обвинувального акту, суддя ОСОБА_4 , достовірно знаючи про боргові зобов?язання ОСОБА_7 перед банківськими установами, накладення арештів, заборон відчуження на належні їй об?єкти нерухомості та знаходження їх у заставі банків, оскільки особисто розглядав та був головуючим суддею у справах за позовами банків до ОСОБА_7 , її сестри ОСОБА_8 , інших підставних осіб ОСОБА_7 і зареєстрованих на неї підприємств, у яких фігурували об?єкти нерухомості, що вказані в позовних вимогах ОСОБА_6 ..
Однак, діючи умисно в інтересах ОСОБА_7 , з метою сприяння їй в ухиленні від виконання зобов?язань за кредитними договорами, що у подальшому унеможливить стягнення заборгованості за рахунок заставного майна, бажаючи постановлення завідомо неправосудного рішення - встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя, яке перебувало у банківській заставі, усвідомлюючи, що в нього на розгляді знаходиться як немайновий так і майновий спір, в порушення вимог ч. 1 ст. 80, ст. 119-121 ЦПК України, тобто, знаючи, що позовну заяву слід було залишити без руху, визнати не поданою та повернути позивачу, перебуваючи в службовому кабінеті №209 приміщення Луцького міськрайонного суду за адресою м. Луцьк, вул. Шевченка, 39, у робочий час 30.03.2011 склав, підписав, постановив та проголосив ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності, призначивши судове засідання у справі на 16 год. 18.04.2011, до якої умисно вніс завідомо неправдиві дані про те, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 119-120 ЦПК України та про відсутність підстав для відмови у відкритті провадження.
У подальшому, суддя ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. 198 ЦПК України, без фіксування судового процесу технічними засобами, без ведення журналу судового засідання та в порушення порядку судового розгляду цивільної справи, прагнучи та бажаючи всупереч матеріальному та процесуальному закону, фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя, будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, діючи умисно, всупереч закону, в інших особистих інтересах, з метою посприяти ОСОБА_7 в ухиленні від виконання зобов?язань за кредитними договорами, що у подальшому унеможливить стягнення заборгованості за рахунок заставного майна, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на постановлення завідомо неправосудного рішення, та в порушення вимог ст. 129 Конституції України, ст.ст. 6, 47, 54 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 3, 10 Закону України «Про державну службу», ст. ст. 10, 11, 54, 131, 213, 214, 215 ЦПК України, присяги судді щодо здійснення правосуддя в суворій відповідності з законом, забезпечення об?єктивного розгляду судових справ на засадах змагальності, недопущення вчинків, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об?єктивності, неупередженості та незалежності, без участі у судовому засіданні позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_7 , виходячи за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві не були заявлені вимоги про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя - 10 об?єктів нерухомості в м. Луцьку: квартиру по АДРЕСА_2 ; квартиру по АДРЕСА_3 ; квартиру по АДРЕСА_4 ; квартиру по АДРЕСА_5 ; квартиру по АДРЕСА_6 ; нежитлового приміщення по АДРЕСА_7 ; квартиру по АДРЕСА_8 ; квартиру по АДРЕСА_9 ; квартиру по АДРЕСА_10 ; нежитлового приміщення по АДРЕСА_11 та за відсутності у матеріалах справи правовстановлюючих документів і жодної інформації на вказані 3 об?єкти нерухомості в АДРЕСА_1 : квартиру по АДРЕСА_2 ; квартиру по АДРЕСА_3 ; квартиру по АДРЕСА_6 , з метою задоволення позовної заяви та постановлення в інтересах ОСОБА_7 завідомо неправосудного рішення про визнання права спільної сумісної власності на об?єкти нерухомості, які знаходилися під заставою у банках, знаючи про наявність боргових зобов?язань у ОСОБА_7 та усвідомлюючи, що при постановленні такого рішення остання зможе ухилитися від виконання зобов?язань за кредитними договорами, що у подальшому унеможливить стягнення заборгованості за рахунок заставного майна, не досліджуючи матеріали цивільної справи та умисно не перевіривши факт проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_7 однією сім?єю, так як знав, що в судовому засіданні факт спільного проживання цих осіб не буде підтверджено, усвідомлюючи завідомо неправосудний характер прийнятого рішення і бажаючи цього, не дотримуючись таємниці нарадчої кімнати, поза судовим процесом, 18.04.2011, після 16 години, у своєму службовому кабінеті №209 в м.Луцьку на вул.Шевченка, 39, підписав, постановив та проголосив завідомо неправосудне рішення у справі №2-3111/11, яким позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності майна подружжя задовольнив повністю, встановив факт проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_7 однією сім?єю без реєстрації шлюбу в період часу з січня 2005 року по грудень 2010 року та визнав право спільної сумісної власності на 26 об?єктів нерухомості: квартиру АДРЕСА_12 ; квартиру АДРЕСА_13 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_14 ; квартиру АДРЕСА_15 ; квартиру АДРЕСА_16 ; квартиру АДРЕСА_17 ; квартиру АДРЕСА_18 ; квартиру АДРЕСА_19 ; нежитлове приміщення №1-1 (колясочна), загальною площею 7,2 кв.м.в житловому будинку АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_20 ; квартиру АДРЕСА_21 ; квартиру АДРЕСА_22 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_23 ; нежитлове приміщення - приміщення їдальні, що знаходиться по АДРЕСА_24 ; квартиру АДРЕСА_25 ; квартиру АДРЕСА_26 ; квартиру АДРЕСА_27 ; квартиру АДРЕСА_15 ; нежитлове приміщення за №11, площею 24,8 кв.м., що складає 4/100 частини складско-торгового комплексу, який розташований за адресою АДРЕСА_28 ; квартиру АДРЕСА_29 ; нежитлове приміщення загальною площею 91,3 кв. м., яке знаходиться в АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_30 ; самочинно переобладнане приміщення №№17, АДРЕСА_31 , загальною площею 135,3 кв. м. під офіс; квартиру АДРЕСА_32 ; офіс (приміщення з №3-1 по №3-7) загальною площею 81,4 кв. м., який розташований за адресою АДРЕСА_11 .
Вказаним завідомо неправосудним рішенням суддя ОСОБА_4 без долучення до матеріалів цивільної справи підтверджуючих документів - договорів купівлі-продажу об?єктів нерухомості, в порушення вимог ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, безпідставно визнав право спільної сумісної власності на квартири в АДРЕСА_3 , яка в період з 17.08.2004 по 19.01.2012 належала ОСОБА_9 та по АДРЕСА_2 , яка в період з 17.07.2000 по 28.03.2003 належала ОСОБА_10 , а з 28.03.2003 по час винесення рішення належить ОСОБА_11 . Відповідно до позовних вимог та рішення суду встановлено факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім?єю без реєстрації шлюбу з січня 2005 по грудень 2010, тобто у цей час вказані квартири у власності ОСОБА_7 не перебували і їй ніколи не належали.
Внаслідок вчинення зазначеного злочину суддею Луцького міськрайонного суду ОСОБА_4 порушено охоронювані законом права та інтереси громадян ОСОБА_9 та ОСОБА_11 щодо непорушності права власності на їх нерухоме майно.
Також, при постановленні рішення, суддя ОСОБА_4 , знаючи про заявлене право визнання спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_33 , на квартиру АДРЕСА_13 , на квартиру АДРЕСА_34 , на квартиру АДРЕСА_35 в позовній заяві ОСОБА_6 , за вказаними фактами не прийняв рішення у задоволенні чи у відмові в задоволенні позову в частині встановлення права власності на вказані об?єкти нерухомості.
У подальшому, після вступу рішення суду від 18.04.2011 в законну силу, ОСОБА_4 , виконуючи свої протиправні зобов?язання перед знайомою ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел спрямований на постановлення завідомо неправосудного рішення в інтересах ОСОБА_7 з метою визнання права спільної сумісної власності на всі об?єкти нерухомості, які належать ОСОБА_7 та її сестри ОСОБА_8 та перебувають у заставі в банках, діючи умисно, у травні 2011 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, у робочий час, у своєму службовому кабінеті №209 в м. Луцьку на вул. Шевченка, 39, без проведення судового засідання та дослідження доказів, виходячи за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві не було заявлено вимоги про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя - квартиру АДРЕСА_36 та за відсутності у матеріалах справи правовстановлюючих документів і жодної інформації на вказаний об?єкт нерухомості, всупереч встановленого порядку, за ініціативи своєї знайомої ОСОБА_7 , вніс завідомо неправдиві відомості до проголошеного ним рішення суду від 18.04.2011 щодо кількості об?єктів нерухомості, а саме рішення суду доповнив об?єктом нерухомості - квартирою АДРЕСА_37 , яка належить ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою ОСОБА_7 , тим самим порушив охоронювані законом права та інтереси ОСОБА_8 щодо непорушності права власності на ії нерухоме майно, передбачене ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, незаконно визнавши право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на дану квартиру, підписав це рішення минулим часом та видав ОСОБА_7 ..
Для приховування своїх злочинних дій, у травні 2011 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, за вказівкою судді ОСОБА_4 секретарем судових засідань Луцького міськрайонного суду ОСОБА_12 завідомо неправосудне рішення, проголошене 18.04.2011 у цивільній справі №2-3111/11, було замінено на підроблене рішення, датоване минулим часом - 18.04.2011, примірник якого було надано ОСОБА_7 , ОСОБА_6 дане рішення не направлялося.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненому злочині передбаченому ч.1 ст.366 КК України не визнав повністю, суду показав, що злочин який йому інкримінують, він не скоював. Вказав, що працює суддею Луцького міськрайонного суду та мав у провадженні цивільну справу №2-3111/11 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 від 25.03.2011 року про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності. Після надходження у його провадження вищевказаної справи ОСОБА_4 дослідив матеріали справи, які на той час були скріплені скріпкою, дав вказівку секретарю судового засідання ОСОБА_12 повідомити учасників справи про судове засідання та після того як секретарем були донесені всі матеріали справи, дав вказівку помічнику судді - ОСОБА_13 готувати ухвалу про відкриття провадження. Учасниками цивільної справи №2-3111/11 були подані заяви про розгляд справи без їхньої участі, що на той час не перешкоджало розгляду. У подальшому, суддя ОСОБА_4 передав ОСОБА_13 справу, в якій містилися копії правовстановлюючих документів на об?єкти позовних вимог та дві заяви про слухання справи у відсутності сторін. Підготувавши проект рішення, ОСОБА_13 передала його на електронному носії судді для перевірки, після чого ОСОБА_4 перевірив проект і дав вказівку помічнику щодо виправлень неточностей стосовно майна зазначеного в рішенні. У подальшому ОСОБА_4 підписав рішення та передав справу секретарю судового засідання ОСОБА_12 для подальшого внесення до внутрішнього системи документообігу суду, а саме програми Д-3, що останньою було і зроблено, а також підписав вказане рішення та дав справу секретарю, щоб вона здала її до канцелярії.
Крім того, ОСОБА_4 вказав, що в порушення приписів п.3 ч.1 ст.481 КПК України заступник Генерального прокурора - ОСОБА_14 підписав підозру від 06.08.2015 року й доручив вручити підозру старшому слідчому слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_15 .. Крім цього, звернув увагу суду, що підозра була вручена не в день підписання, без зазначеної дати створення документу, без залучення захисника. З урахуванням вищевказаного Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішила повернути клопотання Генерального прокурора України, так як ОСОБА_4 не набув статусу підозрюваного, що свідчить про те, що не встановлено об'єктивних даних, які б свідчили, що саме він, вніс в офіційні документи завідомо неправдиві відомості, склав і видав завідомо неправдиві документи. ОСОБА_4 вказав, що стороною обвинувачення не було доведено, наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та просив визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, та виправдати його з підстав не доведення того, що вчинено кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Такі показання обвинуваченого ОСОБА_4 , були перевірені, шляхом безпосереднього дослідження доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту.
Так, в судовому засіданні були безпосередньо досліджені, а саме: копії указів та наказів про призначення ОСОБА_4 на посади, характеристики, присяга судді; постанова про проведення виїмки та документи вилучені в ході виїмки - цивільна справа №2-31111/11 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю; рапорт про виявлення кримінального правопорушення від 23.02.2015 року. Ухвали судів - Нововолинського міського суду від 19.05.2015;висновок експертизи № 7501 від 05.06.2015 року ; висновок експертизи № 1545 від 10.06.2015 року ;висновок експерта №418 від 09.07.2012 року ;висновок експерта № 423 від 10.07.2012 року ;запити; заява ОСОБА_6 від 04.04.2012 року ; протокол огляду предметів та документів та постанова від 06.08.2015 року.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що з жовтня 2010 року по листопад 2011 року працювала на посаді помічника судді ОСОБА_4 .. У кінці березня 2011 року до Луцького міськрайонного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_7 в той же день суддя дав вказівку щоб підготувати проект ухвали про відкриття провадження у справі. Підготувавши проект ухвали, ОСОБА_13 передала його судді. Підписавши ухвалу, суддя передав справу секретарю судового засідання ОСОБА_12 . У подальшому, суддя ОСОБА_4 передав ОСОБА_13 справу, в якій містилися копії правовстановлюючих документів на об?єкти позовних вимог та дві заяви про слухання справи у відсутності сторін. Підготувавши проект рішення, ОСОБА_13 передала його судді на електронному носії. У подальшому, суддя ОСОБА_4 перевірив та скопіював його на флеш носій ОСОБА_13 для подальшого внесення до внутрішнього системи документообігу суду, а саме програми Д-3, що останньою було і зроблено, а також підписав вказане рішення та дав справу секретарю, щоб вона здала її до канцелярії. Крім цього, остання зазначила, що громадянка ОСОБА_7 відома їй, оскільки дуже багато справ розглядалось в суді, зокрема під головуванням судді ОСОБА_4 , в яких ОСОБА_7 виступала як позивач так і відповідач. У яких відносинах перебували ОСОБА_7 та ОСОБА_4 останній не відомо.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що з 2008 року по 01.02.2012 року працювала секретарем судових засідань у судді Луцького міськрайонного суду ОСОБА_4 . У її обов?язки входило ведення протоколів судових засідань, виклик свідків, заповнення повісток, журналів судових засідань, опис. У кінці березня 2011 року до Луцького міськрайонного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу. До позовної заяви було прикріплено дві квитанції: сплата судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення, копія заяви для відправки відповідачу. Справа розглядалась без участі сторін та без застосування аудіозапису. Сторони нею у судове засідання не викликались. Після розгляду справи їй була надана справа з рішенням суду разом з копіями правовстановлюючих документів та заяви осіб ОСОБА_17 про розгляд справи у їх відсутності. Крім цього, остання зазначила, що громадянка ОСОБА_7 відома їй, оскільки дуже багато справ розглядалось в суді, зокрема під головуванням судді ОСОБА_4 , в яких ОСОБА_7 виступала як позивач так і відповідач. У яких відносинах перебували ОСОБА_7 та ОСОБА_4 останній не відомо.
Свідок ОСОБА_11 показала суду, що з 2003 року по 2016 рік у її приватній власності перебувала квартира АДРЕСА_13 , в якій проживала разом зі сім?єю. Громадянинка ОСОБА_7 та громадянин ОСОБА_6 їй не відомі. Будь-яких доручень у період часу з 2004-2012 роках іншим особам на представлення її інтересів щодо вчинення дій з квартирою АДРЕСА_13 , не надавала. Про прийняття будь-яких рішень судами відносно квартири АДРЕСА_13 , коли вона була власником, останній не відомо. Про ухвалене рішення судді Луцького міськрайонного суду ОСОБА_4 від 18.04.2011 року, яким визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на об?єкти нерухомості, в тому числі, і на квартиру АДРЕСА_13 , їй також нічого не було відомо.
Свідок ОСОБА_9 показав суду, що з 2004 року по 2012 рік у його приватній власності перебувала квартира АДРЕСА_3 , в якій проживав разом зі сім?єю. З ОСОБА_7 та ОСОБА_6 він знайомий не був. Будь-яких доручень у період часу з 2004-2012 роках іншим особам на представлення її інтересів щодо вчинення дій з квартирою АДРЕСА_3 не надавав. Про прийняття будь-яких рішень судами відносно квартири АДРЕСА_3 , коли він була власником, останньому не відомо. Про ухвалене рішення судді Луцького міськрайонного суду ОСОБА_4 від 18.04.2011 року, яким визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на об?єкти нерухомості, в тому числі, і на квартиру АДРЕСА_3 , йому також нічого не було відомо.
Судом встановлено, що з показів допитаної у якості свідка ОСОБА_13 , вбачається, що вона особисто не бачила щоб ОСОБА_4 вносив зміни у рішення суду після набрання ним законної сили відносно ОСОБА_7 .. Крім того ОСОБА_13 вказала, що суддя ОСОБА_4 перевірив рішення у її присутності, після чого вона його роздрукувала та суддя його підписав. Після цього, рішення ОСОБА_4 копіював на її флеш-карту і з неї рішення вносилося до системи. Дані покази свідка підтверджуються висновком експертизи № 7501 судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів за матеріалами кримінального провадження від 05.06.2015 року.
Судовим експертом було надано відповідь що «файл на даному USB- флеш - накопичувач не редагувався. Спеціальне програмне забезпечення для видалення даних не застосовувалося. Дата останнього друкування 13.04.2011 року о 15:30 год..
Таким чином, шляхом аналізу даних показань свідка ОСОБА_13 та висновку експерта суд прийшов до висновку до висновку, що сторона обвинувачення не змогла довести будь-яке втручання судді ОСОБА_4 до виготовлення даного документу - рішення.
08.07.2022 року під час судового засідання була допитана свідок обвинувачення ОСОБА_12 .. У своїх показах суду, повідомила, що здійснюючи свої обов'язки секретаря судових засідань, після створення судової справи отримала вказівку судді ОСОБА_4 , щодо розшиття судової справи та знищення попереднього рішення і долучення нового. Чи були у новому рішенні нові об'єкти пояснити не змогла, але не заперечувала факт, щодо того, що до приміщення канцелярії її супроводжувала громадянка ОСОБА_7 і вона надала їй цей примірник рішення. Окрім цього, вона не бачила чи вносив суддя ОСОБА_4 особисто нові об'єкти нерухомості до рішення. Що це може бути він, вона та помічник ОСОБА_13 прийшли до висновку в ході обговорення коли стало відомо про таке рішення.
Суд ставить під сумнів дані покази свідка ОСОБА_12 , так як вбачається, що остання мала тісне та активне спілкування з ОСОБА_7 ..
Свідка ОСОБА_7 ні досудовим розслідуванням , ні судом не вдалося допитати, так як остання скористалася відмовою від дачі показів щодо себе на підставі ст.63 Конституції України.
Як вбачається з обвинувального акту, прокурором не було доведено які конкретні дії ( місце, час) ОСОБА_4 вчинив , щодо службового підроблення.
Склад злочину, передбачений ч.1 ст.366 КК України, хоча і є формальним, натомість вчиняється лише з прямим умислом, тобто з відповідним мотивом та метою. Cтороною обвинувачення в судовому засіданні не наведено жодного логічного обґрунтування мотиву та мети вчинення злочину.
Недоведено будь якого спілкування позасудового між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ..
Згідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. У відповідності до ч. 4 цієї статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України, може бути вчинений у формі складання та видачі завідомо неправдивих документів.
Під складанням завідомо неправдивих документів розуміється внесення до документа, який ззовні оформлений правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково. Під видачею таких документів розуміється надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою (правовий висновок постанови Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №759/7094/17).
Під службовим підробленням потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, тощо).
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб'єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так робити (правовий висновок постанови Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 742/318/18).
Сторона обвинувачення на підтвердження вказаних обставин посилається на зібрані під час досудового розслідування докази, а саме: документи, висновки експертів, показання свідків. Однак, жоден свідок не зміг впевнено вказати, що він особисто бачив як ОСОБА_4 вніс дані об'єкти у рішення , їх роздрукував та підписав. Ні свідок ОСОБА_12 , яка нібито вшивала нове рішення у судову справу не бачила цих об'єктів, а тому підтвердити це не змогла. Ні свідок ОСОБА_13 , яка виготовляла проект, вносила його у систему, роздруковувала та давала на підпис судді ОСОБА_4 не була свідком внесення ним неправдивих об'єктів у рішення. При цьому такі свідчення, на переконання суду, викликають обгрунтований та розумний сумнів у спроможності версії обвинувачення щодо факту та обставин вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину.
Як засвідчує судова практика, доказування суб'єктивної сторони досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб'єктивної сторони злочину, як прямого умислу та корисливого мотиву.
Згідно п.3 ч.1 ст.481 КПК України, письмове повідомлення про підозру здійснюється: судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя, працівникам Національного антикорупційного бюро України - Генеральним прокурором України або його заступником.
Відповідно до повідомлення про підозру від 06.08.2015 року, заступник Генерального прокурора - ОСОБА_14 , встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст.366 КК України, - службове підроблення та передбаченого ч.2 ст.375 КК України, - постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, підписав підозру й доручив вручити підозру старшому слідчому слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_15 , чим на думку суду порушив приписи п.3 ч.1 ст.481 КПК України. Окрім цього, підозра була вручена не в день підписання, без зазначеної дати створення документу, без залучення захисника. Законом визначений конкретний строк для чинності повноважень на вчинення процесуальної дії. А тому, сплив такого строку припиняє відповідні повноваження, а тому втрачає чинність процесуальне рішення у вигляді письмового повідомлення про підозру.
05.10.2015 року Вища кваліфікаційна комісія суддів розглянула клопотання Генерального прокурора України від 07.09.2015 року про відсторонення ОСОБА_4 від посади судді Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішила повернути клопотання Генерального прокурора України, так як останній не набув статусу підозрюваного.
На користь висновку про недоведеність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд звертає увагу на порушення стороною обвинувачення вимоги щодо встановлення усіх обставин, що підлягають доказуванню, про що свідчить зміст обвинувального акту, який не містить викладу встановлених стороною обвинувачення обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінально караних діянь, що є порушенням гарантованої Основним Законом України (ст. 62 Конституції України), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 року (ст. 6 Конвенції), КПК України (ст. 17) презумпції невинуватості особи.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані.
Таким чином, з урахуванням наданих стороною обвинувачення доказів, судом не встановлено об'єктивних даних, які б свідчили, що саме ОСОБА_4 , вніс в офіційні документи завідомо неправдиві відомості, склав і видав завідомо неправдиві документи.
З урахуванням викладеного вище, в перебігу судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення так і стороною захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до обґрунтованого висновку, що висунуте ОСОБА_4 обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим, суд вважає необхідним в силу дії принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст. 62 Конституції України, виправдати ОСОБА_4 , оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 2 статті 94 КПК визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК.
Принцип законності, який відноситься до загальних засад кримінального провадження та закріплений у ст. 9 КПК, встановлює, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з приписами ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Саме такий правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 р. по справі №187/686/15-к, провадження № 51-2617 км 18.
При цьому, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Правовий висновок Верховного Суду, викладений у Постанові від 19 березня 2020 року по справі №314/1905/17, провадження № 51 - 5639 км 19.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпції щодо фактів. (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Так, зокрема, згідно з ст.ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку.
У відповідності до ч.1,3 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, своє рішення суд вправі обґрунтовувати виключно тими доказами, які були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду.
Суд, дотримуючись вимог статті 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначене узгоджується із засадою законності, зміст якої розкрито у статті 9 КПК. Відповідно до цієї загальної засади кримінального провадження суд, як і інші органи державної влади, зобов'язаний неухильно додержуватися норм чинного законодавства, зокрема Конституції України і Кримінального процесуального кодексу України. (п.40 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №288/1158/16-к).
Суд, згідно з ч.6 ст.22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в п. 47 своєї Постанови від 13 березня 2019 року по справі № 920/149/18 та ЄСПЛ в пар. 47 в рішенні від 21.10.2010 року по справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04, зазначили, що : «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів».
Стаття 25 КПК України зобов'язує прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст.9 КПК України.
За правилами ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Згідно наведеного, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст.284 цього Кодексу.
Всебічно й повно дослідивши усі фактичні обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі в їх сукупності та взаємозв'язку, вживши усіх можливих, передбачених процесуальним законом заходів до їх встановлення в повному обсязі, перевіривши зібрані на досудовому слідстві докази, оцінивши кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, судом встановлено, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом, наявність в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні за проведення експертиз, а саме: судово-технічних експертиз документів, судово-почеркознавчої експертизи, та судово-трасологічної експертизи віднести на рахунок держави.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 370, 373, 374-376, 615 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, та виправдати його на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України за цим обвинуваченням, з підстав не доведення того, що вчинено кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертиз, компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченим та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_18