Справа №568/1172/24
Провадження №2/568/38/25
27 січня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючої судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 04 вересня 2021 року між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач взяла у борг у позивача грошові кошти у розмірі 115 000, 00 дол. США, які зобов'язувалась повертати частинами щомісячно протягом трьох років, тобто остаточне повернення суми боргу повинно було відбутися 04.09.2024р. Проте, станом на день подання позовної заяви відповідач повернула лише 1 300,00 дол. США, залишок боргу у сумі 113 700,00 дол. США не повернула, на звернення позивача про повернення позики не реагує, чим порушила виконання свого зобов'язання, у зв'язку з чим позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
Відповідач двічі в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов до суду не направила.
Керуючись ст. 280 ЦПК України, суд вирішив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оглянувши оригінал розписки, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
04 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, на підтвердження чого складено розписку. Так, відповідно до тексту розписки від 04 вересня 2021 року, власноручно написаного ОСОБА_2 , остання підтвердила те, що взяла у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 115 000,00 дол. США. Відповідач зобов'язалася повертати отримані грошові кошти щомісячно протягом трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
Як зазначає позивач, відповідач не виконала взяті на себе за договором позики зобов'язання, у встановлений строк грошові кошти повернула частково у розмірі 1 300,00 дол. США, залишок боргу не повернула.
Позивач 26 червня 2024р. пред'явила до відповідача письмову вимогу про повернення коштів, проте вказана вимога залишилася відповідачем без належного реагування, грошові кошти не повернуто (а.с. 7).
Добровільно заборгованість за договором позики відповідач не повертає позивачу, а тому позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 113 000,00 дол. США.
Відтак суд встановив, що між сторонами виник спір щодо договірного зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов'язання Глави 47 Книги п'ятої Зобов'язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.
Так, відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками ст.1046 ЦК України
Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
З боргової розписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 04 вересня 2021 року отримала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 115 000,00 доларів США. Кошти повинні були повертатися щомісячно як мінімум по 1 000,00 дол. США з остаточним поверненням суми боргу через три роки.
Загалом, зі змісту вказаної боргової розписки вбачається наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики, встановлений факт передачі відповідної суми коштів від позикодавця до позичальників, а також зазначено про умови повернення боргу.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Враховуючи наведені вище правові висновки, а також приймаючи до уваги, що судом встановлено факт укладення між сторонами саме договору позики від 04.09.2021 року, форма та зміст якого, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, зокрема ст.1047 ЦК України, а відповідач, на відміну від позивача, свої зобов'язання за цим договором не виконала, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом задля стягнення заборгованості в примусовому порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 113 700,00 доларів США є обґрунтованими, засновані на законі, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи, що рішення ухвалюється на користь позивача, суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір в загальному розмірі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 113 700,00 доларів США (сто тринадцять тисяч сімсот доларів США).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 15 140,00 грн. (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 30.01.2025р.
Суддя О.М. Делалова