(заочне)
Справа №568/1523/24
Провадження №2/568/56/25
27 січня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області
в складі головуючої судді Троцюк В.О.
секретаря судових засідань Гуменюк Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Радивилів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики, в якій просить стягнути заборгованість за договором позики в розмірі 1000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 41317,00 гривень, а також сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06 грудня 2021 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого вона позичила відповідачу у борг 1000 доларів США. На підтвердження укладення договору позики, відповідачем власноручно було написано розписку. Згідно умов укладеного договору, відповідач зобов'язувалася повернути суму позики до 01 лютого 2022 року. Однак, у передбачений у розписці термін відповідач свої зобов'язання не виконала, що змусило позивача звернутись до суду із вказаним позовом. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за розпискою в розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 41317 гривень та понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились. Адвокат Бірук Т.Б., яка діє від імені ОСОБА_1 , подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника, вказавши, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила. Заяв чи клопотань, відзиву на позов до суду не направила.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі, позовну заяву з доданими до неї документами, повістку про виклик в судове засідання відповідачу направлено рекомендованими листами, проте, відповідно до довідок відділення поштового зв'язку вищевказані документи не вручені та повернуті на адресу суду, оскільки «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі №755/17944/18 сформував правовий висновок про те, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Тому, за згодою позивача, у відповідності до вимог ст.280 ЦПК України, суд ухвалив справу розглядати у заочному порядку.
Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено що згідно розписки від 06 грудня 2021 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США), які зобов'язувалася повернути до 01 лютого 2022 року. (а.с.7)
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також, засвідчуючи отримання певної грошової суми.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до абзацу першого статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Указана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц.
Отже, розпискою від 06.12.2021 року про отримання грошових коштів підтверджується факт укладення договору позики, факт отримання коштів відповідачем від позивача в сумі 1000 доларів США, а також містить умови про строк виконання зобов'язання щодо повернення позичених коштів.
У позовній заяві позивач, скріпивши це власноручним підписом, підтвердила наявність у неї оригіналу боргової розписки від 06.12.2021. При цьому, наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц ) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17 (провадження № 14-495цс19) зроблено правовий висновок про те, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має процесуальне право обирати валюту зобов'язання та пред'явити позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ.
Згідно з наданими позивачем розрахунком, що містяться в позовній заяві, заборгованість за договором позики становить: заборгованість за договором позики у сумі 1000 доларів США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду 16.09.2024 року становить 41317,00 гривень (з розрахунку 1 долар США відповідає 41,3171 гривень),
Згідно ч.1. ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відтак у розписці зазначений конкретний термін повернення позики - до 01.02.2022 року, отже зобов'язання повинно було бути виконане у зазначений термін, та не залежно від пред'явленої чи не пред'явленої вимоги кредитора до боржника.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором позики підлягають до задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 грудня 2021 року в розмірі 41317 (сорок одна тисяча триста сімнадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 .
Суддя В.О. Троцюк