Справа № 131/185/21
Провадження № 2/131/42/2023
2021 рік
20.01.2025 м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Олексієнка О.Ю.,
за участю секретаря судових засідань Курман Ю.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення та зняття з місця реєстрації,-
Представник Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення та зняття з місця реєстрації, в якому зазначив, що 07.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом із Статуту (Надалі по тексту «Позивач», «Банк», Кредитор») та ОСОБА_1 (Надалі «Відповідач-1»,) було укладено Кредитний договір № 014/035-35/50228, згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредиту вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 30 000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів строком до 06.08.2017 року.
Позичальник, у свою чергу, зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі - 13,50 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором.
Отже, з укладенням Кредитного договору у Позичальника виник обов'язок повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та в розмірах, встановлених Графіком погашення кредитної заборгованості.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №014/035-35/50228 від 07.08.2007 року, 08.08.2007 року між Банком (Надалі «Іпотекодержатель») та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. за реєстровим номером 2161 (Надалі по тексту «Договір іпотеки»), відповідно до умов п. 1.2. якого виконання зобов'язань за Кредитним договором було забезпечено нерухомим майном, а саме:
Житловим будинком, загальною площею 177,6 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 23.07.2007 року, зареєстрованого комунальним «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 23.07.2007 року, про що зроблено запис в книзі ФЖ-13, номер запису 2817. реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19659422 (Надалі по тексту «Предмет іпотеки»),
Земельною ділянкою, загальною площею 0,0900 га, кадастровий номер: 0521210100:05:002:0406, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на бланку серії ЯБ № 947761 Іллінецькою міською радою Вінницької області 23.05.2007 року рішенням 9 сесії 5 скликання від 04.05.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010703900140.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору іпотеки, предмет іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з умов Кредитного договору №014/035-35/50228 від 07.08.2007 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору. За таких умов, Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеки нерухомого майна, заставленого на умовах Договору іпотеки.
Відповідно до умов п. 1.6. Договору іпотеки, при невиконанні Іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених цією іпотекою, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки у відповідності з Законами України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а також у відповідності з цим договором.
Наразі, ОСОБА_1 не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, внаслідок чого АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до Іллінецького районного суду Вінницької області з позовом.
04.12.2015 року Іллінецьким районним судом Вінницької області ухвалено Рішення по справі № 131/1729/15-ц, яким позовні вимоги Банку було задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором №014/035-35/50228 від 07.08.2007 року.
13.01.2017 року Апеляційним судом Вінницької області ухвалено Рішення по справі № 131/1729/15-ц (Провадження № 22-ц/772/30/2017), яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 04 грудня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором № 014/035-35/50228 від 07.08.2007 року визначену станом на 04.08.2015 року в сумі 37 390,76 доларів США; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто 466,03 гривень понесених витрат по сплаті судового збору. Дана обставина підтверджується рішенням суду від 13.01.2017 року.
Станом на дату подання даної позовної заяви, вищезазначене рішення суду перебуває на виконанні у Центральному ВДВС у м. Вінниці ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Дана обставина підтверджується Інформацією про виконавче провадження № 58648161.
26.11.2020 року під час проведення виконавчих дій державний виконавець повідомив Банк про те, що в іпотечному майні, окрім ОСОБА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дана обставина підтверджується Довідкою про зареєстрованих осіб від 26.11.2020 року, копія якої додається.
Зважаючи на ухилення Позичальника від виконання умов Кредитного договору та Договору іпотеки, AT «Райффайзен Банк Аваль» направив відповідачам вимоги про виконання грошових зобов'язань та про усунення порушення основного зобов'язання за Кредитним договором № 014/035-35/50228 від 07.08.2007 року від 28.12.2020 року, повідомивши про наслідки невиконання, а також надав строк, визначений чинним законодавством У країни для вирішення питання з Банком у добровільному порядку.
Однак станом на дату подачі позовної заяви, дій що свідчили б про добросовісність виконання вимог Банку, або виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області у справі №131/1729/15-ц - відсутні.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 вересня 2021 року ( суддя ОСОБА_5 ) провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 грудня 2021 року ( суддя ОСОБА_5 ) підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Наказом Іллінецького районного суду Вінницької області №59-к від 05 жовтня 2022 року суддю Іллінецького районного суду ОСОБА_5 увільнено з роботи з 05 жовтня 2022 року у зв'язку з призовом на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану, тому останній виключений з автоматичного розподілу справ між суддями Іллінецького районного суду Вінницької області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2022 року головуючим суддею визначено Олексієнка О.Ю.
Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до підготовчого судового засідання.
25 вересня 2024 року згідно ухвали Іллінецького районного суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача Дьоміна Н.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку
Так судом установлено, що 07.08.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/035-35/50228, згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредиту вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 30 000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів строком до 06.08.2017 року (а.с. 6-8).
Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №13850993, від 08.08.2007, власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 (а.с. 16).
Та Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №13851024, від 08.08.2007, власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 (а.с. 16).
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №014/035-35/50228 від 07.08.2007 року, 08.08.2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. за реєстровим номером 2161, відповідно до умов п. 1.2. якого виконання зобов'язань за Кредитним договором було забезпечено нерухомим майном, а саме:
Житловим будинком, загальною площею 177,6 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 23.07.2007 року, зареєстрованого комунальним «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 23.07.2007 року, про що зроблено запис в книзі ФЖ-13, номер запису 2817. реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19659422;
Земельною ділянкою, загальною площею 0,0900 га, кадастровий номер: 0521210100:05:002:0406, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на бланку серії ЯБ № 947761 Іллінецькою міською радою Вінницької області 23.05.2007 року рішенням 9 сесії 5 скликання від 04.05.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010703900140 (а.с. 12-13).
Згідно рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2009 року позовну заяву ВАТ « Райффайзен Банк Аваль» задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції ( рах. 3619711, МФО 302247, код 20097421) заборгованість по кредиту у сумі 29223, 94 дол. США (еквівалент в гривнях станом на 28 квітня 2009 року 225024 грн. 34 коп.), заборгованість по відсотках за користування кредитом у сумі 4193,79 дол. США (еквівалент в гривнях станом на 28 квітня 2009 року 32 292 грн. 18 коп.), пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 4736,30 дол. США (еквівалент в гривнях станом на 28 квітня 2009 року 36 469 грн. 51коп.), а всього на суму 38154,03 дол. США (еквівалент в гривнях станом на 28 квітня 2009 року 293 786 грн. 03 коп.), а також 1700 грн. 00 коп. судового збору та 30 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи, в тому числі і за рахунок заставного майна згідно договору іпотеки від 14 листопада 2007 року: житлового будинку за АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 23 липня 2007 року, зареєстрованого КП “Гайсинське міжрайонне БТІ» 23 липня 2007 року, про що зроблено запис в книзі ФЖ-13 № запису 2817, реєстраційний № 19659422 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно; земельної ділянки, загальною площею 0,0900 га, на якій розташований зазначений житловий будинок, який знаходиться в м. Іллінці, Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №947761, виданого Іллінецькою міською радою Вінницької області 23 травня 2007 року, а всього, таким чином, 295516 грн. 03 коп. (а.с. 18-20, том 2).
Відповідно до інформації про виконавче провадження Іллінецьким районним судом Вінницької області видано виконавчий лист №2-434, від 12.11.2009 року, номер виконавчого провадження №54102750, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором на суму 38154 долари США 03 центи, що еквівалентно 293 786,03 грн, а також 1700,00 грн судового збору та 30,00 грн. витрати на ІТЗ (а.с. 23-28).
Відповідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, головного спеціаліста з реєстрації місця проживання особи та ведення реєстру територіальної громади ОСОБА_7 , від 26 листопада 2020 року у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 24).
Так, згідно частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
Крім того, Законом України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто і на виселення із такого майна.
Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із надання їм іншого постійного житла.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки спірний будинок придбаний за особисті кошти позичальника, а не за кредитні, відповідно відсутні підстави для виселення та зняття з місця реєстрації відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.13,77-81,141,247,259,263-265,247,280-285 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення та зняття з місця реєстрації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», адреса 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4-А, ЄДРПОУ 14305909.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 .
Суддя