Справа № 128/128/25
30 січня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 , представників потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Вінниця обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024020000000727, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.10.2024, за обвинуваченням ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286КК України,
ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286КК України.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні зазначив, що підстав для закриття, зупинення провадження немає, в справі наявні всі необхідні для розгляду в судовому засіданні матеріали, порушень КПК України при проведенні досудового розслідування не встановлено, підстав для повернення обвинувального акту прокурору немає, тому просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Інші учасники судового засідання підтримали таку позицію прокурора та не заперечували проти призначення справи до судового розгляду.
Враховуючи, що угоди про визнання винуватості чи про примирення до суду у порядку ст.ст. 468-475 КПК України не надійшло, підстав для закриття провадження згідно ст. 284 КПК України не вбачається, підстав для повернення обвинувального акту прокурору немає, підстав для направлення обвинувального акту для визначення підсудності не встановлено, суд вважає можливим призначити відкритий судовий розгляд на підставі наданого обвинувального акту, який здійснювати складом суду суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
Крім цього, прокурор підтримав подане письмове клопотанняпро продовження обвинуваченому ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Своє клопотання прокурор мотивував тим, що під час обрання ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були враховані ризики, зазначені в ч. 1 ст. 177 КПК України, в тому числі обсяг обвинувачення ОСОБА_12 , а тому він може спробувати переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, незаконно впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення, тобто відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу у кримінальному провадженні. Обвинувачений не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, доходів та заробітку не має. Вважає, що будь-який інший запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_12 та його захисник ОСОБА_11 щодо задоволення клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечили. Захисник обвинуваченого підтримав раніше подане письмове заперечення, відповідно до якого вказав, що клопотання про продовження ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави є неогрунтованим, а вказані ризики не обгрунтовані належними та достатніми доказами. Просили змінити запобіжний захід на більш м'який у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Інші часники підготовчого судового засідання клопотання прокурора підтримали та просили його задовольнити.
Вислухавши думку учасників підготовчого судового засідання,оглянувши надані суду матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Положеннями ч. 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.
При вирішенні питання про продовження строку обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 178 КПК України.
Попередніми ухвалами щодо запобіжного заходу, обраного обвинуваченому ОСОБА_12 , судом було враховано як тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожувала особі на час розгляду питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відомості про особу обвинуваченого, так і те, що обвинувачений перебуваючи на волі може переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, а також незаконно впливати на інших учасників судового розгляду.
Згідно усталеної позиції Європейського суду з прав людини, вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення обвинуваченого під вартою, слід оцінювати обставини в кожній справі з врахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі «Єчюс проти Литви»).
Суд враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом.
ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На даному етапі судового розгляду судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_12 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала, доцільності змінювати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_12 не вбачається, встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики не зменшились та продовжують існувати.
Обсяг обвинувачення ОСОБА_12 ,у сукупності із даними про особу обвинуваченого, вказують на обґрунтованість застосування саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тому, для запобігання встановленим під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, суд вважає виправданим тримання ОСОБА_12 під вартою та недостатнім застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, необхідно продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_12 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб без встановлення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, зважаючи також на відсутність даних про наявність перешкод для застосування обраного запобіжного заходу.
Також 27.01.2025 до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_13 , адвоката ОСОБА_14 , яким заявник просить скасувати арешт, накладений на автопоїзд у складі атомобіля DAF XF510FT, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричепа INTER CARS NW 57 KD, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_13 . Вважає, що в подальшому застосуванні арешту на майно відпала потреба, оскільки обвинувальний акт скеровано до суду, а тому всі необхідні заходи з даним транспортним засобом проведені і мета арешту досягнута. Дане клопотання просить розглянути за відсутності заявника та його представника.
Обвинувачений та його захисник при вирішенні даного клопотання покладалися на розсуд суду.
Прокурор та інші учасники підготовчого судового засідання заперечили проти задоволення даного клопотання, оскільки зазначене в клопотанні майно визнано речовим доказом в даному кримінальному провадженні, судовий розгляд не розпочато та судом ще не досліджувались речові докази, крім цього, в учасників судового розгляду можуть виникнути клопотання про проведення судових експертиз щодо даного транспортного засобу, а тому скасування його арешту може унеможливити розгяд таких клопотань та вчинення процесуальних дій.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та допускається, в тому числі, з метою збереження речових доказів.
В підготовчому засіданні встановлено, що автопоїзд у складі атомобіля DAF XF510FT, д.н.з. НОМЕР_1 , та напівпричепа INTER CARS NW 57 KD, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким згідно обвинувального акту керував обвинувачений ОСОБА_12 , є речовим доказом в даному кримінальному провадженні, на нього накладено арешт та передано на зберігання стороні обвинувачення.
Згідно ст. 7 КПК України, основними засадами кримінального провадження є, в тому числі, безпосередність дослідження показань, речей і документів.
Оскільки автопоїзд у складі атомобіля DAF XF510FT, д.н.з. НОМЕР_1 , та напівпричепа INTER CARS NW 57 KD, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у даному кримінальному провадженні визнаний речовим доказом та на нього накладено арешт, при цьому судом речові докази у справі ще не оглядалися, судовий розгляд по справі навіть не розпочато, та за повідомленням сторони потерпілих щодо даного майна можуть бути заявлені клопотання про проведення судових експертиз, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити в зв'язку з недоведеністю підстав для його задоволення, а саме недоведенню обставин, що в застосуванні арешту даного майна відпала потреба.
Крім цього, представник потерпілої особи ОСОБА_8 , адвокат ОСОБА_5 , в підготовчому судовому засіданні просив прийняти до спільного розгляду з даним кримінальним провадженням поданий представником потерпілої цивільний позов до ОСОБА_12 .
Учасники підготовчого судового засідання проти прийняття поданого цивільного позову до розгляду не заперечували.
Вирішуючи питання про можливість прийняття заявленого цивільного позову до розгляду в даному кримінальному провадженні суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Враховуючи, що представником потерпілої особи було заявлено цивільний позов до ОСОБА_12 в передбачений КПК України строк, суд вважає за необхідне прийняти заявлений цивільний позов до спільного розгляду в даному кримінальному провадженні.
Інших клопотань в підготовчому судовому засіданні не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27, 128, 170, 174, 177, 181, 183, 194, 199, 314-317, 331 КПК України, суд,
Призначити судовий розгляд кримінального провадження № 12024020000000727, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.10.2024, за обвинуваченням ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286КК України,в приміщенні Вінницького районного суду Вінницької області на 10.02.2025 о 12:30 год. одноособово у відкритому судовому засіданні.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 задовольнити.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою продовжити на строк 60 діб, тобто до 30.03.2025 включно.
В задоволенні клопотання представника ОСОБА_13 , адвоката ОСОБА_14 про скасування арешту на автопоїзд у складі атомобіля DAF XF510FT, д.н.з. НОМЕР_1 , та напівпричепа INTER CARS NW 57 KD, реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений у даному кримінальному провадженні, відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, прийняти до спільного розгляду з даним кримінальним провадженням.
Визнати ОСОБА_8 цивільним позивачем за даним кримінальним провадженням та визнати ОСОБА_12 цивільним відповідачем за даним кримінальним провадженням.
Копію позовної заяви з додатками вручити обвинуваченому та його захиснику.
В судове засідання для розгляду кримінального провадження викликати учасників судового розгляду.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» для виконання в частині продовження запобіжного заходу.
Ухвала суду в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_12 в той же строк з моменту отримання копії ухвали. В іншій частині заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою ст. 392 КПК України.
Суддя: